“Я запрошую людей до співтворчості”, - художник Олександр Куркчі

 Майже стільки ж – в надійних руках поціновувачів його мистецтва, що придбали їх у власні або корпоративні колекції. Його картини зберігаються у вітчизняних музеях, а також у приватних колекціях в Англії, Аргентині, Бельгії, Італії, США, ПАР та інших країнах.
Художник багато пише та часто виставляється, їздить на пленери та влаштовує перфоманси. У його доробку — численні персональні та колективні виставки як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, він представляв нашу країну із персональною виставкою у Раді Європи (м. Страсбург, Франція).
Відомий український художник та мистецтвознавець Дмитро Корсунь так охарактеризував творчість Олександра Куркчі: “В його живописі ми маємо справу відразу з декількома мовами, одні з яких виступають як архаїчні, глибинні, інші - як зовнішні та сучасні. Ці мови переплітаються в драматичні взаємодії... Цей живопис вже не слідує за сюжетною забарвленістю світу, він конструює власний новий світ, який своєю інтенсивністю заглушає старий живопис. Всі предмети, які потрапляють в семантичне поле такої картини, стають істотами, що породжують цілі світи...”.

Перша персональна виставка у три роки
- Я народився і живу в Хмельницькому. Мої батьки — художники-керамісти, тому дитинство минуло у атмосфері мистецтва. Мені завжди подобалося малювати: скільки себе пам’ятаю, цим займався. Моя перша персональна виставка відбулася у три роки, у мене навіть збереглися ті роботи: портрети батьків, сестер, навіть кішки.
Коли постало питання, на кого йти вчитися, у мене не було сумніву: на художника. Навчався у художній школі, у Косівському художньому училищі (Івано-Франківська область) спочатку на факультеті кераміки, а потім — монументального живопису. Мав гарного викладача, Володимира Гуменюка, який свого часу дав мені гарний поштовх.
- Можна сказати, що ви ще у дитинстві знайшли своє покликання?
- Звісно, тоді я це ще не усвідомлював, але у дитинстві я вже знайшов те, що допомагає, надихає жити, робить життя цікавішим, наповнює його. І це набагато більше, ніж гроші. Знаю мало людей, які ходять на роботу із задоволенням. А я щодня йду у студію, як на свято, працюю щодня. Якщо є сильне бажання, то можу і у вихідні попрацювати.
- Якщо перша персональна виставка відбулася у три роки, то коли ж була перша у дорослому житті?
- Одна з перших — студентська ще в Косові, коли виставив великі яскраві стилізовані портрети. Цими роботами я здивував і друзів, і себе. У Хмельницькому перша виставка – в приміщенні художньої школи, робив разом з товаришем Русланом Касперським, на жаль, нині покійним.
- Як ставитеся до своїх картин того періоду?
- Як до сторінок щоденника. Тоді я був такий, зараз інший. Вони мені зараз подобаються безпосередністю та наївністю, це те, що було, віхи на шляху. Але найбільше мене цікавить картина, над якою я працюю в цей момент. Коли закінчую, втрачаю до неї інтерес. Процес мене приваблює більше, ніж результат.
У Сомерсета Моема у книжці “Підбиваючи підсумки” є вислів, з яким я повністю згоден: художник виплескує на холст свою емоцію і звільняє таким чином душу від того, що її переповнює.
- Знаю, що ви не любити розповідати про власну творчість. Чому?
- Не люблю розповідати про свою творчість, бо це не моя галузь. Деякі мистецтвознавці роблять це досить майстерно. Вони мені допомагають, можливо, допомагають іншим, охочим поглиблено зануритися у сучасне мистецтво.
Я вважаю, що найкраще, коли людина вільно і неупереджено споглядає картини і знаходить або не знаходить відгук у своєму серці. Споглядання картини — це теж праця, і можливо, не менша, ніж художника. Я запрошую людей до співтворчості. Що б людина не побачила у картині, це добре. Мистецтво — живе і загадкове.

“Риба мовчить, бо знає все”
- Ви часто зображаєте риб на картинах. Це улюблений образ?
- Риби — чудовий символ, який я часто використовував у своїй творчості.
Різні народи наділяли риб різноманітними властивостями. Мені запала в душу фраза із фільму “Арізонська мрія”: “риба мовчить, бо вона все знає”. А ще подобаються так звані рентгенівські наскельні малюнки австралійських аборигенів: коли вони зображували рибу не зовні, а її внутрішню будову. І в цьому є глибина.
Образів є багато. Один час писав анімалістичну серію. Зараз відчуваю тягу до абстрактного мистецтва, хотілось би відмовитися від образу взагалі і працювати лише з кольором.
- Ви часто виставляєтеся. Це внутрішня потреба поділитися своєю творчістю чи прагматична мета: більше виставляєшся, більше знають?
- Насправді, все відбувається хвилями. Бувають часи, коли 10-12 пленерів на рік, інший — стільки ж персональних виставок. Ось цього року вже чотири виставки.
По-різному буває. Іноді мене запрошують, іноді сам шукаю можливості. Зараз в країні такий час, що до мистецтва інтерес не дуже жвавий, купують мало, а щоб зробити виставку, треба вкласти немаленькі кошти.
- Чи доводилося Вам чути негативні відгуки про вашу творчість?
- Не пам’ятаю такої ситуації, але не думаю, що мене б це зачепило. Не буває універсальної картини, яка б усім-усім подобалася. До того ж, своє задоволення від процесу я вже отримав. Думка іншої людини мене цікавить, якщо вона — професіонал, до професійної критики ставлюся спокійно. Мало сказати, що робота погана, треба ще це обґрунтувати.
- Виставку “Склянки”, яка експонувалася у художньому музеї у березні, ви готували спільно із Олександром Антонюком та Михайлом Ніколаєвим. Колективно творити легше чи складніше?
- Співтворчість досить цікава тим, що є якийсь розвиток ідеї: кожен її доповнює, вона швидко трансформується. Але, мабуть, співтворчість складніша, самому працювати легше, ти ні від кого не залежиш.
- Ви готували “Склянки” більше жартома чи все ж таки серйозно?
- Це було поєднання і жарту, і серйозності. Особливо цікавим було зародження проекту. Спочатку це планувалася моя персональна виставка, але я звернувся до Саші Антонюка виставлятися разом, запропонували Міші Ніколаєву приєднатися. Потім почали думати, як би сколихнути місто. Думаю, нам це вдалося, чули багато відгуків від мешканців нашого міста, що вони вперше таке бачили.

“Займаюся водним туризмом та добре готую”
- Як Ви полюбляєте відпочивати?
- Активно, на природі, щоб були нові враження, які допомагають мені в роботі. Тато з дитинства прищеплював любов до природи, на природі відпочиває і душа, і тіло.
Люблю мандрувати. Займаюся водним туризмом. На байдарках кожного року відправляюся з друзями у сплави по українських річках.
Люблю їздити на деякі фестивалі. Наприклад, із десяти фестивалів “Джаз Коктебель” я пропустив може два чи три.
Дуже люблю рибалити, куховарити.
- Поділитеся із читачами фірмовим рецептом?
- Ну, раз вже заговорили про рибу... Беремо щуку чи судака, можна морську рибу, (бажано, щоб це був хижак). Чистимо, кладемо на фольгу і поливаємо соусом (соєвий соус з медом у рівних частинах). Загортаємо і ставимо в духовку. Всередину можна покласти нарізану моркву, цибулю, селеру, петрушку. Буде не тільки дуже смачно, але й красиво!