“Пишу для власного задоволення, а не заради слави”, –

 Він – талановитий молодий музикант: грає на бас-гітарі, барабанах, фортепіано та губній гармошці. У помешканні хлопця – апаратура для запису фонограм в домашніх умовах, улюблена електрогітара та банджо на стіні. “На банджо не зіграю, бо інструмент не найкращої якості, тому ви не почуєте справжнього його звучання”, – одразу сказав нам музикант. А от на гітарі хлопець залюбки зіграв кілька власних творів: як з ранньої творчості, так і ті, що знаходяться в процесі запису. Манера виконання деяких пісень та, власне, тембр голосу дещо схожі як у легендарного співака Віктора Цоя. До речі, хлопець закінчив повний курс фортепіано в музичній школі. А от гітару освоював самотужки. Як сам зізнається, слух у нього відмінний, а про свій голос він цього сказати не може.
 Першу звичайну гітару Валері подарував друг. А от перша серйозна гітара з’явилася у хлопця завдяки бабусі. “Я вибирав електрогітару в магазині. Бабуся подарувала мені певну суму грошей на день народження, я ще трохи доклав та купив “Squier Stratocaster”, на той момент це був досить серйозний інструмент”, – ділиться спогадами Валерій.  
 Творчий шлях музиканта Валерій розпочав у 2003 році, коли грав на гітарі у молодіжному гурті “Шарм”. Грали переважно рок, панк-рок, гаражний рок. Виступали у Хмельницькому в монотеатрі “Кут”, в міському будинку культури та на сцені лялькового театру. “Нашою метою було порозважати публіку, тому співали прикольні пісні, навіть записали альбом “Два дні загробних пісень”, головними героями в якому виступили... лампочки, – розповідає Валерій. – Грав у гурті разом з Андрієм Мімотіним (гітара), інші просто нам періодично допомагали. Ми робили розважальні пародії на відомі іноземні гурти “Iron Maiden” та “Бутирка”. Потім я сам почав писати музику. Це були пісні-стьоби у різних жанрах, знову ж таки для розваги публіки. Ми записали диск, але про нього знають лише друзі, яким ми його презентували”.
 Перший сольний альбом музиканта “Ночі” ніхто так і не чув, бо Валерій, витративши рік на його запис, одразу назвав його “атстойним” та закинув валятися у шухляду. Пізніше, коли хлопець навчився зводити звук та відчувати окремі інструменти, він записав свій перший серйозний альбом “Gorod” (2005), який припав до вподоби усім друзям. Та не тільки їм. Перебуваючи на гостинах у родичів в далекій Тюмені, він дав послухати свої твори тамтешній рок-молоді. Ті, почувши його записи, почали виконувати композиції з альбому у клубах та пабах міста.
 “Був певний час, коли я знайшов однодумців та організував свій колектив “Стафф”. Але за браком часу та постійного приміщення для репетицій (репетирували в підвалі та кілька разів у колишньому кафе “Прем’єра”) ми проіснували лише три місяці, – каже Валерій. – А потім почалася творча відпустка, під час якої я вивчав фізику звуку для вдосконалення своїх навичок”.
 Саме тоді, у 2007 році, народився другий серйозний диск – інструментальний. Альбом “Ідіотіка” поєднав у собі блюз, фанк, та heavy metal.
 Наразі хлопець вирішив серйозно зайнятися записом власних альбомів, тому працює одразу над трьома проектами, які відрізня­ються за стилем, та планує закінчити роботу до кінця цього року.  Один альбом – інструментальний: рок, метал, джаз. Другий – блюз з жіночим вокалом. Третій – електронний. “Електронну музику вва­жаю найякісні­шою, тому й надаю їй перевагу. Пишу для власного задоволення, а не зара­ди слави. Тому не люблю виступати на сцені, мені подо­бається сам процес запису музики”, – зізнається Валерій.