«Аж не віриться, що поруч війна. Жити хочеться»: хмельничанам показали виставу до століття битви під Крутами

Вчора, 29 січня, у день вшанування пам’яті Героїв Крут у Хмельницькому презентували прем’єру театрально-кінематографічного проекту «Крути. В мої сни прийшла війна», організатором якого стала телерадікомпанія «Поділля-Центр». На сцені міського будинку культури показали історію боротьби за Незалежність, героїзму, юнацького романтизму, кохання та батьківської опіки.

У виставі збражені дві трагічні долі, розділені сотнею років. Одна історія про молодого студента, що заради незалежності Батьківщини вступив до лав Січових Стрільців. Інша – про такого ж юнака, який залишивши навчання в університеті, вирішує боронити цілісність України на Сході України.

Події, що розгортаються у далекому 1918 році показані на екрані у вигляді кінострічки, сучасність ж грають актори на сцені. В обох сюжетних лініях задіяно три дійові особи: батько, син і його наречена.

"Незалежність потрібно вистраждати. Правда народжується вона, як дитина – у муках.
А потім це новонароджене дитя потрібно уміти захистити"

«Гортав газети столітньої давності і натрапив на інформацію про юнака, який брав участь у битві під станцією Крути. Його ім’я Микола Бублик. Захоплюючись ним, вивчаючи його історію та історію його родини, я і уявити не міг, що наші історії можуть бути схожими. Що вони переплетуться через сто років», - такими батьківськими словами починається вистава.

Закоханим так і не судилося одружитися

За сюжетом батько головного героя Романа отримує лист, в якому повідомляється, що друг Романа Андрій загинув у зоні АТО. В цей час його син повідомляє про майбутнє одруження. Але дізнавшись про смерть друга, Роман вирішує, незважаючи на прохання батька, іти добровольцем на війну. Кохана підтримує його рішення, хоч і не хоче відпускати. Хлопець вирушив воювати так і не знаючи, що стане батьком.

Дії столітньої давності показані на екрані

Схожі події відбуваються у 1918 році. Микола також вирушив на війну, щоб стати героєм для України. Вже перед боєм він дістав книгу поезій подаровану коханою, але її листа так і не прочитав…

"Вони герої не тому що загинули, а тому що взяли в руки зброю"

Уривок розмови юних січовиків перед боєм:

«-Я думав нас буде більше, хлопці.
-Не панікуй. Вистоїмо. Знали, куди йшли.
- А мені лячно, дрижаки пробрали. Аж гидко.
- Таке буває перед першим боєм.
- А тобі не страшно?
- Страшно, як перед екзаменом
- Тихо тут, аж не віриться, що поруч війна.
- Жити хочеться…»

Вистава закінчилася душевною колисковою, заспіваною для маленького сина героя. Із сльозами на очах повний зал людей аплодував акторам стоячи. Вдячні глядачі, переповнені емоціями, тримаючи руку на серці, хором заспівали «Ще не вмерла України..»

Акторам вистави несли букети квітів

Режисер-постановник, актор та сценарист – Володимир Веляник, автор ідеї – Ярослав Мельничук, режисер телеверсії – Оксана Деліта