Гаряча Грузія

у прохолодному залі

«Ви не чекали, а ми прийшли»
Таке враження склалося у нас, трьох знайомих, що завітали у післяобідню пору до ресторану «Джорджія», що поблизу авторинку (колишній «Ахтамар»). І, хоча штучна дівчина «на трасі», посміхаючись, закликала усіх, хто проходив чи проїжджав повз ресторан пообідати саме у них, справжня дівчина-офіціант зазначила, що заклад працює здебільшого на замовлення, а не для «просто пообідати». Але... Ну, хто не знає грузинів, які завжди відрізнялися не лише своєю гостинністю, але й жодна трапеза у них без «поговорити» не обходиться. От і нас тут одразу провели до зали і, враховуючи, що відвідувачів більше на той момент не було, вся увага належала нам.
Грузія... одна з небагатьох країн, яка може похвалитися неповторною кухнею і національними традиціями. Однак, часточка цієї країни у Хмельницькому особливими традиціями не вразила. Ззовні ресторан не відрізняється особливостями грузинської культури. Та й всередині головного банкетного залу було більше українського, аніж гарячого кавказького. В інтер’єрі лише окремі елементи, такі як напівзакрита кована брама, яка уявно відділяла один столик від іншого та неповторна грузинська музика, нагадували про країну. Але прохолодна напівкамінна зала у насичених темно-зелених тонах, запах м’ясних та овочевих страв і натурального вина усе компенсували.

Забагато забаганок...
Меню ми вивчали активно і голосно, обговорюючи кожну незрозумілу назву страви, паралельно розпитуючи у дівчини-офіціантки про їх склад, приготування і самих кухарів. Відомо, що кухарі-грузини – уважні і закохані у свою справу майстри. У кожну з них вони вкладають не лише душу, але й усе вміння, майстерність і... всі продукти, які є під рукою. У грузинських стравах приправ і соусів багато не буває. У передчутті смачних чи то обіду, чи вечері ми переоцінили свої сили і замовили, як потім з’ясувалося, забагато, але все виявилося настільки смачним, що навіть щодо грузинської кухні спрацювала українська приказка «якщо не з’їм, то понадкушую». Спочтку ми вирішили поласувати салатиками і обрали ті, які мають оригінальні назви: «Гарячий поцілунок», «Цариця Тамара», «Гурія». Салати досить таки смачні, якщо не враховувати, що у складі одного з них мала бути червона риба. А була не лише вона, а ще й рибні кісточки і яєчна шкаралупа. А ось страва із однойменною назвою «Джорджія» виявилася справжньою смакотою. Це запечена картопля з м’ясом, сиром, чималою кількістю соусу, приправ і зелені, а зверху – грузинський стяг намальований кетчупом на розплавленому сирі. Остання страва – хачапурі з сиром (та, яка і виявилася зайвою) була лише «надкушена». Однак, це не завадило оцінити її витончений смак. Окрема розмова – про напої. Щоб запити цю надмірну смакоту, ми замовили, звичайно ж, пляшечку «Боржомі», а для задоволення – справжнього грузинського червоного вина і коньяку. За словами офіціантки, напої власнику ресторану привозять з самісінької Грузії у бочках. Нібито виготовляють їх на замовлення у приватних виноробнях. Та, як би там не було, напої – це була справжня казка...
P.S. Варто зазначити, що у «Джорджії» непросто смачна кухня, але й достатньо великі порції. І хоча заклад, в основному, працює на замовлення і страви готувалися «тут і зараз», чекати довелося недовго. Загалом кавказьке задоволення обійшлося нам не мало не багато, майже в двісті п’ятдесят гривень. Але задоволення ніколи не коштувало дешево.