Хмельничанка розповіла таємниці українських ляльок-мотанок

Протягом багатьох віків лялька-мотанка була невід’ємним атрибутом українських родин, оберегом дому та сім’ї. Колись такі ляльки виготовляли із трави та соломи, згодом для створення мотанок почали використовувати прядиво. Їх клали у колиску немовляти, щоб вберегти від злого ока, передавали від матері до дочки на щасливе сімейне життя. Вони були оберегами для гарного врожаю та міцного здоров’я.

Автентична лялька-мотанка завжди безлика. Як розповідає хмельницька лялькарка Олеся Дацкова, наші предки не надавали обличчю ляльки рис, щоб вона не перейняла на себе ознаки певної людини і її не моли використати як ляльку «вуду» для темної магії. Замість цього на обличчі часто створювали нитками сакральний хрест. Він був символом Сонця та означав чоловіче і жіноче начало.

Мотанки знову у моді

Сьогодні ляльки-мотанки знову набирають популярності в українців. Щоправда, вони втрачають той глибокий, трохи магічний зміст. Тепер їх використовують зазвичай, як колоритний предмет інтер’єру або сувенір. Якщо раніше це були оберегові та ігрові ляльки, то тепер майстрині виготовляють авторські інтер’єрні ляльки-мотанки.

Справжня мотанка виготовлялася повністю без швів. Для кріплення її елементів використовували стрічки та нитки, якими просто обмотували деталі. Основа ляльки й сьогодні залишається незмінною, а от створення вбрання та прикрас перетворилося у справжнє мистецтво. За словами хмельницької мисткині, хоча авторські ляльки оберегом не можуть вважатися, створюють їх за давніми традиціями.

Ляльки-мотанки завжди без обличчя.

«Тканину рвемо руками, потім обмотуємо ниткою. Різати матеріали не можна, щоб не обрізати свою долю. Такий ритуал. А оздоблення ляльки готується окремо, ще до того, коли починаємо складати ляльку, - говорить Олеся. - Лялька мотається швидко, але багато часу займає підготовка одягу. Вбрання шию з натуральної бавовняної тканини. Подруга подарувала стару домоткану тканину, зараз такого полотна майже ніде не залишилося. З ним складно працювати, але дуже приємно. Також для себе я відкрила техніку воскового віночка. Для ляльки таку прикрасу зробити важко, адже дуже дрібні деталі».

Коли лялька стає оберегом

Хоча лялькарством хмельничанка займається лише два роки, її ляльки-мотанки вже побували на багатьох українських та міжнародних виставках. Наразі Олеся Дацкова активно готується до персональної виставки, тому на карантині присвячує весь свій час творчості.

Часто ляльки передавали із покоління в покоління.

«Ляльки, які робили колись наші предки, були ігрові та оберегові. Їх виготовляли з того, що було. Зараз інші можливості, є величезна кількість різних матеріалів. Як наслідок, на основі народної ляльки виникла авторська лялька, яка дає широке поле для виявлення уяви та фантазії, - каже лялькарка. - Сьогодні такі ляльки інколи замовляють, купують у подарунок як оберіг. Але насправді авторські ляльки не вважаються оберегами, вони не автентичні. Справжній оберіг людина може зробити сама, як у давнину, з клаптику тканини. Ця лялька не має яскравого вигляду, але людина зробивши її своїми руками, вкладає в неї душу».

Хто вони – ляльки-мотанки?

В українській культурі мотанки виступають символом родючості та достатку. Такі ляльки дуже часто ставали сімейними реліквіями, їх використовували у різних обрядах та передавали з покоління в покоління. Як розповідає Олеся Дацкова, насправді існує велика кількість різновидів автентичних ляльок-мотанок.

«Особисто мені найбільше подобається лялька -берегиня. Вона передавалася від матері до дочки. Коли дочка виходила заміж, її передавали мотанку на щасливе життя в достатку. А ще є лялька-зернушка. Я проводила багато майстер-класів з її виготовлення . В основі цієї ляльки мішечок із зерном. Цю ляльку-оберіг робили восени, коли збирали урожай. Предки вірили, якщо навесні зерно з цієї ляльки висипали в посів, буде гарний урожай», - ділиться лялькарка.

Кажуть, мотанка схожа на свою господарку.

Є й слов’янські різновиди ляльок, які запозичили українці. Наприклад, нерозлучники. У ляльки-дівчини і ляльки-хлопця руки мають бути зв’язані рушником. Їх дарують на весілля молодятам, чи на річницю для благополуччя сім’ї. Ще одна популярна в нас слов’янська лялька-удачниця. Вона теж має бути з мішечком, в який можна класти гроші. Якщо при цьому загадати бажання, воно має здійснитися.

Майстриня неодноразово спостерігала на майстер-класах – навіть з однакових матеріалів у кожного виходить своя, інша лялька.

«Лялька завжди схожа на свого творця, або ж відображає запит, який був закладений у неї. Вона сама обирає якою їй бути. До прикладу, коли я роблю мотанку на замовлення, лялька якимось чином виходить схожою на своїх власників. Як би я не розробляла образ ляльки, у неї є свій особливий характер. У цьому і є її якась сакральна сила, - каже лялькарка.