Міла Нітіч: «Місця, де тусуються силіконові губи — не для мене»

Досьє:
Дата народження: 26 вересня 1990 року.

Справжнє ім'я: Людмила Нитичук.

Народилася: у містечку Стара Синява, з 12 років мешкає в Хмельницькому.

Професійний досвід: з 16 років працювала з естрадно-симфонічним оркестром і естрадним оркестром УМВС України.

Професійна мрія: Хотілося б заспівати пісню, написану Костянтином Меладзе.

Які якості подобаються в людині: «Ціную в людині чесність перед самим собою».

Яких людей не любить: які заздрять.

Ідеальний чоловік: «Найголовніше, щоб в чоловіка був шарм. І легка хитринка в очах. Він має бути цікавим співрозмовником».
 

Хоч батько, професійний музикант, аж ніяк не хотів для своєї дочки такого ж життя, вона наперекір усім не переставала співати. І уявляла себе то Мерайєю Керрі, то Еллою Фіцджеральд, то Уітні Х'юстон. А стала — Мілою Нітіч. Не схожою ні на кого.

- Міло, кілька років ти вже мешкаєш в Києві. Звикла до великого міста?

- Стверджувати, що я Київ люблю, насправді не можу. Я й досі сумую за Хмельницьким. Можливо, це прийде з часом. Але до життя у цій постійній круговерті вже звикла. У Києві я знімаю квартиру. Облаштувала її на свій смак, бо люблю коли в домі, світло і затишно, і ніяких зайвих речей. От тільки мені не дозволяють завести вдома навіть кішку, мовляв, через часті гастролі не буде часу постійно за нею доглядати. Але я дуже мрію про те, що пухнасте диво таки якось оселиться в моїй квартирі.

- Міло, ви не частий гість на світських тусовках...

- Та я взагалі ненавиджу усілякі тусовки, де піариться зірковий бомонд. Усе це таке штучне, несправжнє, пихате... Я люблю бувати там, де мені приємно спілкуватися з людьми, від розмови з якими можна почерпнути щось корисне для життя. А тому відвідую лише ті заходи, з яких можна повернутися з гарним настроєм, де не потрібно випендрюватися та вислуховувати усілякі розмови про хутра й діаманти. Місця, де збираються силіконові губи — не для мене.

- А який відпочинок тобі до душі?

- Зізнаюся, я страшенний кіноман. Люблю переглядати і старі радянські фільми, і голівудські мелодрами. А останнім часом «присіла» на фільми, де все дуже логічно заплутано. Коли намагаєшся знайти розгадку, а фінал — все одно несподівний. Коли одним помахом руки сценарист і режисер все ставлять з ніг на голову, а ошелешений глядач намагається зрозуміти й поглянути на побачене з нового запропонованого ракурсу... Раніше я багато читала. І досі вважаю, що людині, аби мати багатий духовний світ, потрібно читати. І навіть в Києві накупила собі купу книжок, класики. Але не брехатиму, прочитала малувато. Щоправда, одна з книг, котру мені подарувала подруга, стала вже настільною. Це книга Фаїни Раневської “Старось — невежество Бога”. Багато її крилатих фраз мені близькі і час від часу їх перечитую, осмислюю.

- А до рідного тобі Хмельницького навідуєшся часто?

- Зараз, на жаль, ні. Протягом усього проекту «Голос країни» взагалі не була вдома. От тільки цього тижня вдалося вирватися на пару днів, щоб заспівати на Дні міста Хмельницького та навести лад у навчальному графіку. Наразі графік концертів дуже щільний, тому не лише про відпочинок, але навіть про кілька днів, проведених з рідними, доводиться лише мріяти.

- То ти навчання в університеті не закинула?

- Ні. Я досі навчаюся в Хмельницькому Національному університеті. Але зараз планую переводитися на іншу спеціальність, щоб закінчити ще й магістратуру, бо ступінь бакалавра з інженерної спеціальності вже отримала. А паралельно буду пробувати вступити ще до одного вузу. Можливо, це буде театральний або Глієра. Доведеться трохи попрацювати з репетиторами, щоб згадати шкільну програму та вдало скласти тести навесні.

Критику завжди сприймаю спокійно

- Міло, ти співачка, як-то кажуть, вже «з іменем». Чому наважилася піти на кастинг «Голосу...»?

- Гадаю, це просто стереотип, мовляв, таким, як Нітіч, чи комусь «з іменем» не місце в народних проектах. Відносно когось, може, я й відома, відносно іншого - зовсім ні. Тому мене підкупив цей проект тим, що на «Голос країни» набирали досить багато людей, які мають професійне відношення до музики, мають відповідну освіту, класно співають. І мені було цікаво випробувати свої сили саме там, де є справді здорова конкуренція.

- Твій продюсер Володимир Бебешко не був проти участі в «Голосі країни»?

- Ні. Він завжди мене підтримує. І цього разу теж. Ми одразу зрозуміли, що проект обіцяє бути цікавим.

- Міло, ти брала участь в різноманітних конкурсах, починаючи з «Шансу», «Народної зірки» і закінчуючи «Новою хвилею», де отримала «Зірку Алли Пугачової». Чим для тебе був особливим «Голос країни»?

- Він дуже сильно змінив мене. А ще дав мені набагато більше, ніж усі попередні проекти разом узяті. В плані популярності, в плані нових прихильників.

- Костянтин Меладзе, продюсер «Голосу...», ще на початку проекту зізнався, що ти з тих учасниць «з яких на проекті буде толк»...

- Гадаю про те, що Костянтин — надпрофесійна людина, й говорити не варто. А ще він дуже терплячий. Навіть до співаків-початківців. Звісно, я мріяла з ним попрацювати. І чесно кажучи, отримала від цієї, хай і короткої, співпраці, чимало задоволення. Сподіваюся, що наші шляхи перетнуться ще не раз, і колись Костянтин Меладзе напише для мене хоча б одну пісню.

- А композиції для прямих ефірів підбирав саме він. Чи твій «зірковий тренер» Стас П'єха?

- Переважно це були мої ідеї. Мені хотілося відкритися глядачам якось по-новому. Хотілося показати, що Міла Нітіч, окрім сльозливої лірики, може співати щось інше. Ці ідеї, на щастя, підтримували і Меладзе, і П'єха.

- Діана Арбеніна досить гостро розкритикувала тебе за виконання «Айсберга» Пугачової. Як ти сприймаєш критику взагалі?

- Критику я завжди сприймаю спокійно, навіть якщо це критиканство. Але лише тоді, якщо вона чимось виправдана. Коли ж усі ці слова нічим не аргументовані, тоді вони для мене лише порожній звук. Щодо Діани, то це її особиста думка. Я ж хотіла заспівати «Айсберг» по-своєму: як Нітіч, а не як Пугачова. Хтось може мене за це критикувати, але до кожної пісні я намагалася підібрати манеру виконання, притаманну лише мені. До речі, це була та єдина пісня на проекті, яку за мене вибрали. Ми готували іншу композицію, але за три дні до ефіру Меладзе запропонував виконати саме «Айсберг». Аби не повторюватися, я вирішила її трохи змінити.

- Звісно, і ти, і усі хмельничани бачили тебе у фіналі «Голосу країни»...

- Перемога, це не головне. Але до фіналу я готувалася. Хотіла виконати «Монолог» на вірші Марини Цвєтаєвої, який свого часу співала Алла Пугачова. Надзвичайно сильна пісня.

- А у фіналі «Голосу...» ти за когось вболівала?

- Я підтримувала Владислава Ситніка і звісно ж, хотіла, щоб у фінальній четвірці переміг саме він. Владислав — мій добрий друг і дуже талановитий хлопець. Йому є ще куди рости, він має шалене бажання розвиватися. Гадаю, це саме та людина, котра не дасть засохнути своєму таланту, і ми обов'язково ще не раз почуємо про нього.

- Проект позаду. Ти знову повернулася до звичного життя? Чого від Міли Нітіч нам чекати найближчим часом?

- Звісно ж, нових пісень! Нещодавно ми вже записали нову композицію «Что тебе подарить» і вже відзняли відео. Гадаю, кліп, який от-от з'явиться в ефірі, здивує моїх прихильників. Це абсолютно новий для мене жанр, мене такою ще ніхто не бачив, тому гадаю, і пісня, і кліп сподобається усім.

Кохання і закоханість — для мене різні речі

- Міло, кажуть, що ти ще й чудово готуєш і любиш приймати гостей?

- О, я це справді люблю! Це в мене від мами. Моя улюблена страва — це смажена картопля. Я її готую справді, як ніхто, - одразу з яйцем. Шкода, що не часто смакую нею, бо доводиться тримати себе, як то кажуть, у формі. Чудово у мене виходить і справжній український борщ. А взагалі я мрію про те, що колись відкрию власний ресторан української кухні. Перший — звісно ж, у Хмельницькому.

- То може все ж відкриєш таємницю? Готувати сніданки чи вечері вже є для кого?

- Ні, я живу сама і моє серце, вільне. Коханої людини у мене поки що немає. Справді, немає часу. І це не якісь там “відмазки”. Просто коли ти з головою в роботі, навіть не думаєш про якісь стосунки. Я розумію, що моя надмірна зайнятість може ображати тих, хто поруч, адже коханим потрібно приділяти час. Гадаю, що в моєму випадку потрібно собі до пари вибирати людину, таку як я, котра все розумітиме і не дорікатиме гастролями.

- А пісню “Каюсь” ти кому присвятила?

- У мене була історія з одним хлопцем, котра розпочалася ще тоді, як я переїхала до Києва. Він, до речі, був молодший від мене на рік. Взагалі, то був момент, коли дуже прив'язуєшся до людини і щиро віриш, що це саме той, хто тобі потрібен. Присвячуєш цій людині пісні, думаєш про спільне майбутнє. А потім розумієш, що усе це не так. А через певний час вже й сумніваєшся чи це взагалі було кохання. Бо кохання і закоханість — для мене різні речі. У мене та закоханість в кохання так і не переросла.

- Зараз ти багато гастролюєш. А влітку відпочити хоч трохи вдалося?

- Ні! Я цього літа навіть не купалася в звичайній річці, не те щоб про море говорити. Але планую, що десь в жовтні-листопаді я таки знайду тиждень для відпочинку. Дуже хочу побувати на Кіпрі.