«Грати проросійського молодика у виставі щоразу важко», - хмельницький актор Василь Шпунт

Нещодавно актори обласного драмтеатру Старицького повернулися із закордонних гастролей. Глядачу у Польщі та Іспанії показали арттерапевтичну виставу «Маріуполь_надія на світанок». П'єса, прем'єра якої відбулася у Хмельницькому у листопаді 2022, знайшла відгук і в тих українців, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення. Не лишила вона байдужими також поляків та іспанців.

Це історія, яка розповідає про взаємовідносини різних за віком, характером та з різними цінностями людей, які змушені знаходитися в одному укритті. Кожен з них переосмислює в короткі терміни своє життя та цінності, а також демонструє власну модель поведінки під час складних життєвих обставин. Роль Олега – проросійські налаштованого молодика з Маріуполя – втілив у виставі майстер сцени драмтеатру Старицького Василь Шпунт. Як відбувалося це перевтілення та чому глядач майже кожної вистави хоче «сказати пару трійку ласкавих» саме його персонажу, - далі у розмові з актором.

Кожна вистава в образі «Олега» - енергетично важка

Направду, грати такі негативні ролі не дуже хочеться, ділиться своїми роздумами Василь Шпунт. Проте під час читання п'єси він повністю зрозумів свого майбутнього персонажа. Для себе актор його ідентифікував як гротескного і смішного чоловіка.

«І прописаний у п'єсі він дуже гарно. Ми з режисером під час роботи над виставою спіймали одразу цей характер і вже його поступово від репетиції до репетиції розвивали. Олег - маріупольський гопнік, не одружений, втім співмешкає разом зі своєю подругою. Працювати над образом мені було не сильно важко, бо й у нас у Хмельницькому таких «персонажів» вистачає. Питання для мене було в іншому: як він буде сприйматися глядачем. Завжди я чомусь переживав і переживаю досі перед кожною виставою, щоб не загратися та не додавати чогось вже від себе. Не загратися так, щоб мене не побили», - розповідає актор.

А такі бажання у глядача стосовно Олега виникали. Василь Шпунт такий коментар після вистави отримав від режисера Бориса Кривця, який у театрі Старицького ставив «ВасьокGo», і був присутній на показі у бомбосховищі. Бо формат вистави – відсутність «четвертої стіни»: актори знаходяться з глядачем в одному приміщенні та постійно поруч. Проте саме така реакція на його персонажа насправді велика нагорода, бо означає це одне – актору все вдалося. Грати виставу у такому форматі – складно, розповідає далі Василь Шпунт. Замкнуте коло, у якому необхідно перебувати весь час. Якщо приходить черга твого персонажа діяти – ти дієш, якщо черга іншого актора – продовжуєш сидіти в стороні серед інших глядачів.

«Це важко і фізично, і енергетично. Коли є майданчик з четвертою стіною, який дає можливість «відключитися» від глядача, ти працюєш вільно. А коли у такому форматі – кожна вистава тяжка. І від вистави до вистави легше не стає, бо глядач навколо тебе кожного разу інший. У виставі ми зі Сніжаною Туткевич-Самойловою, яка грає роль Людмили, двоє таких персонажів, до яких і спрямовані негативні емоції», - говорить Василь Шпунт.

О, Барселона!

З недільних гастролей актор повернувся враженим. Це його перша в житті подорож за кордон. Перший переліт в інший світ та ще зі щільним робочим графіком. Але адаптація пройшла нормально за рахунок відпочинку перед виставами, які були вечірніми. Основне, що чіпляло, за словами актора, - після кожної вистави глядачі плакали. Всі покази для невеликої кількості людей, серед яких, в основному, українці, які знайшли прихисток у цих країнах під час війни.

Творчий колектив вирішив додати зміни у виставу для закордонного глядача – на початку лунали звуки повітряної тривоги та вибухів. У Хмельницькому під час показу так не робили: такі звуки для українців вже стали буденністю. А у місці, де їх не чули, вони допомогли правильно «налаштуватися» на перегляд вистави. На додаткові звукові ефекти реагували й самі актори хмельницького обласного драмтеатру, і тільки потім усвідомлювали, що знаходяться на безпечній території.

Василь Шпунт разом із головним режисером обласного драмтеатру Старицького Дмитром Гусаковим, Барселона, 2024. Фото: з фейсбуку Василя Шпунта

«Я так зрозумів, що багато було людей – переселенців зі східної України, а їм такі персонажі та ситуації знайомі, і рідна мова. І все разом. Ви ж розумієте, коли про це говорять мало, то воно з часом забувається, а тут ми привезли такий матеріал, - говорить Василь Шпунт. - І ці події тобі до болю знайомі. Я думаю, що місію ми свою виконали: нагадали своїм, а також розповіли іншим, як воно відбувається насправді. Ну і два проросійські персонажі у п'єсі показали, які конфлікти паралельно з війною йдуть всередині країни».

Гастролі, які відбулися, на думку актора, культурна місія, яку вдалося втілити. Це продовження роботи культурного тилу, який своїми виставами підтримує не тільки українців, але й розповідає про війну, яка досі триває в Україні, світовому глядачеві.

Після вистави "Маріуполь_надія на світанок" зі спільнотою. Фото: з фейсбуку театру Старицького

«Під враженнями від нашої вистави були всі, жодного байдужого. Я ж постійно бачив очі всіх, бо ми знаходилися з людьми постійно поруч. Ти ж мимоволі як актор за кожним слідкуєш: як він реагує на ту чи іншу сцену. Тому то було варто тих зусиль. Це наша культурна місія, яку ми зробили», - підсумував майстер сцени обласного драмтеатру Старицького Василь Шпунт.

Така професія: мусиш залишати свої переживання та негаразди «за лаштунками»

Творчий колектив хмельницького обласного театру Старицького зайняв позицію міцного культурного тилу з перших днів повномасштабного вторгнення. У фоє театру розгорнувся штаб гуманітарної допомоги, а кожна вистава як і для дорослого, так і маленького глядача супроводжувалася (і супроводжується по цей день) донатною скринькою на потреби Збройних сил України. За цей час колектив безліч разів передавав необхідне обладнання та речі українським захисникам, кошти на які зібрали глядачі театру. І робота у цьому напрямку триває.

«Ти просто працюєш, так і повинно бути. Актор – то така професія, де ти мусиш залишати свої переживання та негаразди на вулиці. На театральній сцені проходить життя твого персонажа, у яке ти повинен максимально включатися, - розповідає Василь Шпунт. - Так, баланс цей тримати з війною важче, бо на роботі ти присутній вісім годин, до прикладу, а решту часу проводиш у реальності, де є загиблі та обстріли. Звичайно, воно свій відбиток відкладає, але ми мусимо бути сильними. Йти і робити, тільки так. Я особисто не можу зараз собі дозволити сказати: «Ні, хлопці, я не можу вже грати. Ви бачили, там таке відбувається. Тож комедію вашу я грати не буду, давайте мені щось таке, щоб гарно поплакати – тоді я згоден». Так у нас не може бути і не відбувається загалом».