ye-logo.v1.2
22 Серпня, 2019

Хмельничанин грає смичком на... пилці

Культура 1743
Олександр Доровський Олександр Доровський уміє грати на звичайній... пилці
Олександр Доровський

Олександр Доровський видобуває мелодійні звуки із зовсім немузичного інструменту – пилки.

На другому поверсі міського будинку побуту є майстерня з ремонту музичних інструментів. З першого погляду – така ж, як усі музичні майстерні. Проте ті, хто мав нагоду там побувати, знають, що з-поміж інших вона вирізняється своїм господарем. Олександр Доровський не лише дає друге життя баянам, гітарам, скрипкам та іншим музичним інструментам, але й видобуває мелодійні звуки із зовсім немузичного інструменту – пилки.
Таке «ноу-хау» Олександр Антонович запозичив у подільського музиканта Леоніда Харахоріна, спостерігаючи за його грою смичком на пилці. Але в свою гру вносить чимало від себе, насамперед, – свій характер, свою позитивну енергетику. На пилці музикант не лише імпровізує, а й грає відомі мелодії: українські народні, італійські, французькі. Пилка, на якій грає хмельничанин, є досить старовинною й виготовлена зі шведської сталі. Частину її відрізали для кращого звучання. «Такими пилками в царській Росії різали ліс. Кожна з них має свій індивідуальний звук. І за цими звуками бригадир упізнавав, хто з його робітників, де працює у тайзі», – розповідає Олександр Антонович.
Граючи у складі оркестру «Ретро», пан Олександр об’їздив чимало міст. Незвичайну гру слухали не лише в Україні, а й далеко за її межами. Доровський виступав на сцені Кремлівського театру, брав участь у популярній на той час програмі «Ширше коло». Довелося побувати із гастролями навіть на Далекому Сході. На пилці майстер грає вже понад 20 років і донині намагається віднаходити якісь нові прийоми та фішки у її звучанні.
Музичний хист пан Доровський успадкував від своїх батьків. Батько був керівником духового військового оркестру, мати грала на гармошці, акордеоні. Під час війни ще хлопчиськом потрапив до Другого запасного кавалерійського полку першої кавалерійської бригади, де мав нагоду познайомитись із маршалом Будьонним. На пропозицію останнього вступити до Суворовського училища відповів відмовою й сказав, що хоче бути музикантом. Так пліч-о-пліч з музикою і крокує все життя. За ці роки встиг попрацювати в естрадному оркестрі при кінотеатрі ім. Чкалова, театрі ім. Петровського, організував музичну школу у мікрорайоні Ракове та заснував клас ударних інструментів у музичному училищі ім. Заремби. Про нього можна сказати – людина-оркестр, адже, Олександр Антонович майстерно грає чи не на усіх музичних інструментах. А крім того – відбиває «чечітку» і дотепно жартує. Та й взагалі у свої 83 зовсім не виглядає на цей вік – жвавий, енергійний, із живим вогником в очах. У чому секрет його молодості й бадьорості – відповідає: «Я ніколи не скаржився на життя і на труднощі. Моєю відрадою є моя робота, – розповідає музикант. – Я отримую моральне задоволення від того, що допомагаю людям». Єдине, на що нарікає мій співрозмовник – висока орендна плата, яку стягують із нього за приміщення музичної майстерні. «Я ж не так для себе, як для людей стараюся, ¬- мовив майстер. – Щоб сплатити оренду, складаю до купи пенсії усієї сім’ї. А жити за що?».
Від передчасної загибелі Олександр Антонович врятував вже не один десяток інструментів. Якось до його рук потрапила маленька старовинна скрипка, на яку махнув рукою попередній власник. Майстер її дбайливо відреставрував, а трохи згодом її купив колекціонер з Америки, який знається на музиці та на антикваріаті. Нині на відновленні у майстерні пана Доровського знаходиться старовинне німецьке фортепіано, якому вже понад 150 років.

Оксана ПАЛЯНИЦЯ.
Фото з особистого архіву майстра.
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую