Вони воювали за Україну

 Як вони жили і як померли, що говорять про них родичі та знайомі, чому вони вийшли на Майдан і за що поклали свої життя.
Юрій Вербицький, 50 років.
Львівського альпініста і сейсмолога Юрія Вербицького 21 січня викрали невідомі з Олександрівської лікарні Києва разом з активістом Ігорем Луценком. А 22 січня в лісосмузі, поблизу села Гнідин Бориспільського району, було виявлено його тіло зі слідами тортур, руки були зв’язані.
Юрій Вербицький мав науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук та працював у відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України. За словами колег, роботу свою дуже любив.
“Він любив активне життя, займався альпінізмом. Любив свою роботу, якій віддавався повністю. Вона співпадала з його мріями”, - розповів колега покійного Євген Олещук.
“Юрій завжди вмів знайти компроміс, навколо нього збиралися люди і прислухалися до нього. Проста людина і трохи філософ, нічого не боявся і ніколи не сумував. Підкорював вершини Кавказу та Уралу, але головне для нього — допомогти іншим, а в альпінізмі без цього не обійтися”, - розповів друг загиблого Ігор Навроцький.
Дружина Ігоря Ганна Навроцька, яка теж ходила з Юрієм у гірські походи, розповіла, що він умів вселяти людям віру у себе. “У 2006 році в одній зв'язці з чотирьох осіб підкорювали Кавказ, він був нашим керівником. Коли ми піднімалися на пік Архімеда, у мене закінчувалися сили. Він говорив мені: “Тобою ще можна цілину орати, ми зараз будемо на вершині”. І я знала - якщо Юра в мене повірив - то я справді подужаю цю гору”, - згадує жінка.
Племінниця Юрія Оксана Вербицька і досі не може повірити у таку страшну смерть свого дядька. “Я в шоці, що таке могло статися в Україні”, - каже вона.
Юрія Вербицького поховали на Личаківському кладовищі у Львові. Провести його в останню путь прийшли тисячі земляків.
Сергій Нігоян, 20 років
Загинув 22 січня від поранення спричиненого, свинцевою картеччю під час заворушень біля стадіону “Динамо” на вулиці Грушевського. Він отримав одне кульове поранення в шию, друге – в голову.
Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.
Сергій захоплювався радіотехнікою та карате. У 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська з кіокушинкай карате. Він був патріотом України та Вірменії, гарно володів українською мовою.
Хлопець приїхав на Майдан 8 грудня. Поїхав туди з власної ініціативи, не підтримуючи жодної політичної сили. На Майдані був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками з Львівської та Івано-Франківської областей. У грудні з Сергієм записали відео на фоні барикад, де він читає поему “Кавказ” Шевченка.

Активістка Майдану Марія, яка часто приносила Сергію чай, згадує, що він завжди був відкритим і усміхненим.
“Всі його знали, хто хоча б тричі був на Майдані. Він помітним і колоритним був з цією чорною бородою і яскравим прапором. Пам'ятаю, подарувала йому рукавички. Було холодно, а він сидів легко одягнений і навіть не цікавився, де шукати собі одяг. Просто охороняв”, - розповіла Марія.
“Він був самостійним, допомоги у батьків не просив. У нього була активна громадянська позиція, він твердив, що Україна повинна бути демократичною”, - розповів друг покійного Беяддер.
Хлопця поховали у рідному селі Березнуватівка Дніпропетровської області.
Михайло Жизневський, 26 років
Громадянин Білорусі. У 17 років поїхав із рідного міста Гомеля в Україну, до коханої дівчини. Жив і працював у Білій Церкві. У 2012 році вступив у лави націоналістичної організації УНА-УНСО. Входив до самооборони Майдану.
22 січня він, як і Сергій Нігоян, загинув від куль на Грушевського.
“Коли “Беркут” почав відтискати людей назад за барикади, він взяв дерев’яний огризок і пішов заганяти їх за автобус. Тоді сталося два спалахи, і він впав”, - розповідає друг загиблого Андрій. Друзі відзначають, що він був сміливим.
26 січня Михайлові виповнилось би 26 років. Саме в цей день з ним прощалася вся Україна. Панахида відбулася у Михайлівському соборі, після якої тисячі людей пройшли скорботною ходою Києвом. Попрощатися з хлопцем приїхали родичі з Білорусі, друзі із Білої Церкви.
Роман Сеник, 45 років.
Чоловік, родом з Львівщини, отримав важкі поранення легенів і травму руки під час зіткнень на Грушевського 22 січня. Кілька днів лікарі боролися за його життя: він переніс дві важкі операції, ампутацію руки, втратив 3,5 літра крові. Лікарі такого давно не бачили: понад 350 киян прийшло у лікарню, щоб здати кров для незнайомця. Однак 25 січня він помер, так і не прийшовши до тями.
“Роман їхав на Майдан за народ, - розповідає його сестра Леся Лисак. - Він казав моїй доньці по телефону, коли та сварилася за те, що поїхав: я стою за тебе, за твоїх дітей і їхнє майбутнє”.
Напередодні 22 січня він показував поранення ноги і казав родичам, що вже має квиток додому...

За матеріалами segodnya.ua, gazeta.ua, 5 каналу, uk.wikipedia.org, kp.ua, tsn.ua.
Підготувала Ксенія ЖУЖА.