“Мама не відходить від вікна - все виглядає Сашка”, -

 Кажуть, що невідомість - це найстрашніше. Напевно, що так. Бо поховати близьку людину - величезне горе. Але минає час, і людина, хоч душа її ніколи не змириться з важкою втратою, упокорюється і звикає до болю. А коли хтось із рідних просто зникає: ще вчора був - здоровий, веселий, сповнений надій, а сьогодні ти не знаєш, що з ним, де він, живий чи, може, скалічений. Або... давно мертвий. І можна лише сподіватися, що його тіло знайшло хоча б якийсь пристанок.
Ось уже чотири місяці, як рідні 25-річного Олександра Клітинського, мешканця села Чернелівці, що на Деражнянщині, втратили з ним зв'язок.
“Сашко давно шукав роботу, - розповідає його сестра Наталя. - Але в нас село бідне, заробити ніде. А він у нас хворів - мав проблеми зі шлунком, і йому потрібна була дороговартісна операція. Тож вирішив поїхати разом з товаришем на заробітки до Києва. “Якщо не знайду роботи, - казав він мамі, - візьму стару хату, посаджу сад, весь город засаджу малиною і буду хазяйнувати”.

Наталя сподівається, що зможе побачити брата не лише на фотографії.

... 17 грудня хлопці поїхали до Києва, якраз тоді, коли почалися заворушення. Але ніхто не думав, що мирні мітинги переростуть в бойню.
І так вийшло, що вони вирішили піти на Майдан - про це нам згодом розповів товариш Сашка Ігор.
На початку телефонував додому часто - по два-три рази на тиждень. Ми його просили повернутися, а він: “Не переживайте, я - в Будинку профспілок, знайшов там роботу. А Майдан далеко...”.
Потім зв'язок обірвався, а через якийсь час до Наталі зателефонував товариш Олександра і сказав, що не міг зробити цього раніше, бо лежав у госпіталі. Де Сашко, він не знає, тому подав його в розшук.
“Наша кімната розташовувалась на третьому поверсі, - розповідав хлопець. - Коли о третій ночі почалась пожежа, всі бігали, шукали, як вибігти через двері, але їх заблокували. На першому поверсі були жінки, тут увірвався “Беркут”, вони побили жінок, а потім закрили двері і підпалили приміщення. Будівля горіла з першого по четвертий поверхи.
Декого через чорний хід виводили з приміщення. Щоб ті, хто перебував на верхніх поверхах палаючого приміщення, могли вистрибувати з вікна, люди на вулиці тримали брезент. Уявіть, на 9-му поверсі теж були заблоковані.
Я почав сам горіти, отримав опіки, надихався диму. А коли зрозумів, що через двері не вийду, вистрибнув з третього поверху. Зламав ногу, який час їздив на інвалідному візку. Обгоріли живіт, ноги, постраждали легені, рука досі не розгинається”.
А де подівся Сашко, хлопець не знає, бо коли почалася паніка, ніхто нікого не шукав. Кожен думав, як вибратися самому.
За словами Ігоря, 13 квітня він мав поїхати в прокуратуру на упізнання, але рідні поки що додзвонитися до нього не можуть - хлопець не бере слухавки.
Мамі про те, що Олександр числиться серед зниклих безвісти, Наталя з чоловіком не казали. Але вийшло так, що жінка пішла на похорон і одна “добра душа” розповіла їй про все. Хоча в селі знали, що матір про зникнення сина не знає. В результаті жінка вже третій тиждень не їсть, живе на таблетках.
Телевізор не дивиться, бо починає плакати. Лише сидить перед вікном і виглядає сина. Сподівалася, що буде вдома на Великдень, каже, душа її відчувала, що він має приїхати. Тепер чекає 15 травня. В цей день Сашкові має виповнитися 26 років.

P.S. Якщо хтось володіє інформацією, яка може допомогти в розшуку Олександра Клітинського, просимо повідомити редакцію.