ye-logo.v1.2
«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухате радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо

ТОП-5 маловідомих туристичних місць Хмельниччини від подільського мандрівника

Туризм 15175
Дивовижний закрут річки Смотрич біля села Цвіклівці
Дивовижний закрут річки Смотрич біля села Цвіклівці. Фото: Дмитра Полюховича

Про проєкт «Віртуальні витрішки» та маловідвідувані туристами куточки області, варті того, щоб там побувати.

Для багатьох туристична Хмельниччина стоїть на «трьох китах» - Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Самчики. Крім цієї трійки основних туристичних локацій є ще низка хоч і менше розкручених, попри те, не обділених увагою туристів – Старокостянтинів, Маліївці, Сатанів, Летичів, Ізяслав...

Утім, є чимало цікавезних місць на Хмельниччині, які для наших земляків та заїжджих туристів справжня туристична Terra Incognita. Розповісти про них на широкий загал, так би мовити, виправити ситуацію і показати, що цікавого можна побачити, не виїжджаючи, як то кажуть, за сотні кілометрів від дому, намагається житель Городка журналіст та мандрівник Дмитро Полюхович. Адже краєзнавчі мандри для нього уже давно стали невід’ємною частиною життя.

У травні 2021 року він започаткував проєкт «Віртуальні витрішки», присвячений мандрам маловідомими куточками України. Тож чимало локацій, про які розповідає Дмитро, можна відвідати, як то кажуть, не виходячи з дому. Але при нагоді ві, безперечно, радить там побувати.

Сайту «Є» він розповів про найцікавіші з маловідвідуваних туристами куточки області, варті того, щоб там побувати.

Чому «витрішки»?

«Мене часом запитують звідки така дивна назва у проєкту, - розповідає Дмитро. – З «віртуально» - зрозуміло, - але чому «витрішки»? Адже слово досить маловживане… Власне, - саме тому. Назва яскрава, незаїжджена і, головне, інтуїтивно зрозуміла. Тобто, зрозуміло одразу, що блог дозволяє здійснити віртуальну мандрівку та повитріщатися на красу рідної землі».

Журналіст та мандрівник Дмитро Полюхович відкриває маловідомі місця для захоплюючих мандрів. Фото: Ольги Троханчук

Зазвичай, «витрішкові» мандри – одноденні. Рано-вранці виїзд з Городка, а повернення - як вийде. Тож поки що охоплена проєктом територія обмежується радіусом приблизно в дві сотні кілометрів від Городка.

«Намагаюся приділяти увагу саме маловідомим містечкам і селам, - розповідає далі Дмитро. – Тут кілька причин. Про той таки Кам’янець чи Львів, наприклад, дуже важко розповісти щось нове. Та й відчуваєш там себе лише одним з тисяч туристів. А от у якомусь віддаленому селі часто стаєш першовідкривачем та першопрохідцем. І доволі часто таланить зробити справжні, без перебільшення, відкриття».

А з відкриттями, до речі, анітрохи не перебільшення. Зокрема пану Дмитру поталанило виявити невідомий історикам величезний, у кілька сотень написів та, навіть, рисунків, корпус графіті XVI-XVIII століть.


Костел Внебовзяття Пречистої Діви Марії в Язловці. Фото: Дмитра Полюховича

Він розповідає, що написи-графіті в середньовічно-ренесансних храмах були дуже поширеною практикою. Вважалося, що все написане на стінах храму, автоматично освячується самим храмом. Тобто людина таким чином намагалася освятити власне ім’я, що у підсумку мало принести різні гаразди. Була й ще ціла низка причин, але наразі не про це. Попри те до нашого часу великих корпусів графіті дійшло не так вже й багато. Причина – давні написи у своїй масі знищувалися пізнішими ремонтами, чи просто затиньковувалися чи зафарбовувалися. Власне з тієї причини найбільші корпуси графіті (не лише княжих часів, але й ренесансних) виявлені саме Софії Київській чи в церкві Спаса на Берестові, тобто там де реставратори знімають різні нашарування та відкривають первинні фрески, на яких колись й робилися написи.

Найдавніше з язловецьких графіті датоване ще 1590 роком. Фото: Дмитра Полюховича

«В Язловці, що біля Бучача на Тернопільщині, колись знаному місті Поділля, а нині невеличкому селі, стоїть великий закинутий костел Внебовзяття Пречистої Дівим Марії, - розповідає Дмитро. – Там відбувся процес, схожий до того, що роблять реставратори. Через те, що там обвалився дах та склепіння, внутрішні стіни потрапили під вплив опадів. Як результат - пізніші нашарування тиньку ХІХ- початку ХХ століть відпали і відкрився найдавніший шар з давніми записами та малюнками. Коли ж храм обстежували історики – графіті ще ховалися під пізнішими шарами, тому й залишилися непоміченими. Найдавніше з язловецьких графіті датоване ще 1590 роком».

Якщо говорити про Хмельниччину, то найбільше відкриття пана Дмитра – це невідоме середньовічно-ренесансного укріплення в селі Купин на Городоччині.

Власне, що тут колись було укріплення для істориків секретом ніколи не було. Про нього, зокрема згадується в доповіді «батька подільського краєзнавства» Юхима Сіцінського «Археологическая карта Подольской губернии» (1901): «Вблизи местечка [Купина] есть следы небольшаго укрепленія, по преданію, воздвигнутаго во время нашествія татаръ на Подолію. Народъ говоритъ, что въ Купине, на крутой горе надъ рч. Смотричемъ, стояла некогда высокая башня, на которой вечно находились сторожа, которые следили, не идутъ ли татары или волохи, и на случай опасности давали знать населенію; эта башня была обнесена высокими валами. Въ недавнее время башня разобрана, и изъ камня ея выстроена мельница на речке, а место занято подъ усадьбу крестьянина, и насыпь распахана».

Як пояснив Дмитро: «Авторитет Сіцінського тут зіграв злий жарт і це укріплення понад століття вважалося безслідно знищеним. Бо так сказав сам Сіцінський! Але мені поталанило знайти, як основу тієї мурованої башти, так і цілу систему чималих земляних валів, що оточували згадане укріплення. Насправді помилився не історик. Помилився місцевий священик, який готував цю інформацію для Сіцінського. Втім, частину укріплення дійсно знищили десь на межі ХІХ-ХХ століть».


Будівля старого млина в Купині. Фото: Дмитра Полюховича

Купин, за словами пана Дмитра, - надзвичайно мальовниче село і, що дуже зручно для мандрівників, майже всі місцеві родзинки компактно сконцентровані вкупі.

«Головна родзинка – водоспад «Шум» - колись найбільший в Хмельницькій області, - каже він. - На повній воді він ревів так, що його шум часом чули за 3-4 кілометри. Звідси й назва. На жаль, кілька років тому поруч поставили міні-ГЕС, яка забирає на себе воду зі Смотрича. Тож є великий ризик замість хоч якого водоспаду побачити, як по скелях дзюркотять жалюгідні струмочки».

Головна родзинка Купина – водоспад «Шум», колись найбільший в Хмельницькій області. Фото Дмитра Полюховича

Найкращий час для відвідин Купина – друга половина травня, коли масово розквітають жовті болотні півники. Їх тут дуже багато. Ростуть вони як біля водоспаду, так і довкола ставка і надзвичайно мальовничого каналу перед «Турецьким мостом». Видовище вражаюче.

На прохання сайту «Є» Дмитро склав власний ТОП-5 найцікавіших з маловідвідуваних туристами куточків області. Одразу зауважує, що мова піде лише про ті місця, де він побував особисто.

1. «Високі скелі» біля села Івахнівці

Поза всяких сумнівів на першому місці стоїть товтра «Високі скелі» («Високі камені»), що біля селі Івахнівці колишнього Чемеровецького району. Це одна з наймальовничіших гір усього Товтрського кряжу. Звісно, що товтрини над Дністром (та ж «Козина церква», наприклад) виглядають більш ефектно. Але під нею регулярно курсують набиті туристами кораблики, тож про її маловідомість не йдеться.

Івахновецькі Товтри чимось нагадують Крим у районі Ай-Петрі чи Демерджі. Часом здається, що видряпаєшся на вершину і перед тобою відкриється безмежна синь моря.

«Високі скелі» - одна з наймальовничіших гір усього Товтрського кряжу. Фото: Дмитра Полюховича

Тут гарно за будь-якої пори року. Але найоптимальніший час для мандрівки - кінець квітня-початок травня, коли всі камені та скелі вкриваються золотими кущиками квітів авринії скельної (вона ж «бурачок»). Одночасно в траві розпускаються такі ж золоті зірочки горицвіту.

Варто навідатися сюди й ближче до кінця травня, коли камені та скелі вкривають бузкові суцвіття чебрецю та жовтого очітку ідкого. Зазвичай на одному камені ми маємо як бузкові «подушечки» так і розташовані поруч золоті і все разом то виглядає як казкова клумба. «Плюс» яскраво-зелена, ще не вигоріла трава.

2. Гранітні пороги біля Кудинки

Летичів – досить відомий для туристів. До того ж він стоїть на жвавій трасі Хмельницький-Вінниця. Екскурсію до цього містечка настійливо радимо поєднати з відвідинами дивовижної краси гранітними порогами на Південному Бузі, що біля села Кудинка (до нього від Летичева 18 клометрів). Дорогою біля села Суслівці варто зробити проміжну зупинку. Тут, майже одразу біля траси бовваніє залізобетонний ДОТ «Лінії Сталіна» (ліворуч від дороги), що відносився до Летичівського укріпрайону.

Мальовничий Південний Буг біля Кудинки. Фото: Дмитра Полюховича

На околиці Кудинки є урочище «Кармелюкове крісло». Свою назву воно отримало тому, що за місцевою легендою це було улюблене місце відпочинку Устима Кармелюка (хлоп був ще й естетом). На превеликий жаль, свого часу, до крісла «витрішки» дістались запізно. Сонце вже сідало й було лише десь 15-20 хвилин «знімального часу». Доведеться їхати ще раз!

Поруч маємо ще й городище літописного міста Кудина. Але з землі воно виглядає на «не дуже». А от його фото з коптера – вражають.

3. Романтичний віадук між селами Зубрівка та Панівці

Якщо Кам’янець-Подільський є туристичною столицею області і одним з головних туристичних центрів України, то його околиці незаслужено незвідані. Тут рекомендую проїхатися до Устя – місця, де Смотрич впадає Дністер. Цей маршрут одразу об’єднує три цікаві локації. Перша - Зубрівсько-панівецький віадук між селами Зубрівка та Панівці – недобудований залізничний міст через каньйон Смотрича 1915 року. Недобуд дуже красивий та романтичний та нагадує давньоримські руїни. Прочитати про подробиці цієї локації та більше світлин можна побачити в окремому випуску «Віртуальних витрішок».


Недобуд дуже красивий та романтичний та нагадує давньоримські руїни. Фото: Дмитра Полюховича

Наступною зупинкою цього маршруту є село Цвіклівці. Тут маємо дивовижної краси закрут Смотрича. На певній ділянці річка тече практично паралельно верхній частині свого русла. Видовище неймовірне! Ну й, звісно, саме Устя.

Там до речі базується кораблик, яким можна здійснити прогулянку Дністром.

4. Калюс - туристична «Terra incognita»

Рудківці відомі як своєрідна «хмельницька Ялта» та улюблене місце літнього відпочинку подолян.

Хоча «курортні Рудківці» офіційно вважаються частиною однойменного села, насправді це околиця зниклого містечка Калюс, затопленого водосховищем внаслідок будівництва Дністровської ГЕС. Калюс – досить давнє поселення, що разом з Бакотою й Ушицею згадане в Галицько-Волинському літописі як місто придністровського Пониззя — крайній південно-східний укріплений центр Галицько-Волинської Русі. За княжих часів місто було другим за величиною в Середньому Подністров’ї та відігравало значну роль у дністровській торгівлі. На початку XX століття Калюс був волосним містечком, у якому жили 5248 людей.


Краєвиди в Рудківцях. Фото: Дмитра Полюховича

На відміну від розкручених «курортних» Рудківців, автентичні Рудківці цілком заслуговують на звання туристична «Terra incognita». Попри те, що їхня південно-східна околиця є одним з наймальовничіших куточків Поділля, чужі тут практично не ходять. Можливо, й на краще. Принаймні територію тут ще не встигли засмітити, а хто сюди дістанеться – може насолодитися практично незайманою природою і відсутністю галасливих натовпів. Крім надзвичайної краси краєвидів тут «Витрішкам» запала в душу криниця, біля якої встановлено видовбані з каменя давні жолоби. Колись з них напували худобу.

Крім надзвичайної краси краєвидів тут «Витрішкам» запала в душу криниця, біля якої встановлено видовбані з каменя давні жолоби. Фото: Дмитра Полюховича

5. «Скажений млин»

«Скажений млин» – відкриття мандрів минулого року. Це закинутий водяний млин на річці Чорноводка (притока Смотрича) між селами Чорниводи та Мудриголови. Він стоїть досить віддалено від людського житла, що вже є досить незвично.

Закинутий водяний млин на річці Чорноводка (притока Смотрича) між селами Чорниводи та Мудриголови. Фото: Дмитра Полюховича

Спорожніла споруда сама по собі не вражає. З архітектурних витрибеньок маємо лише стрільчасті вікна третього ярусу. Хоча млин працював ще наприкінці дев’яностих років, - всередині нині абсолютнау пустка. «Хазяйновиті» подоляни винесли на брухт не лише німецьке обладнання кінця ХІХ століття, але навіть випиляли дубові балки перекриття. Від усього начиння залишилося лише уламок величезного жорна, що сиротою валяється на долівці.
Дивовижним це місце роблять ландшафти. Млин оточують надзвичайно мальовничі вапнякові скелі. Вони, однак, рукотворні – це рештки чималої каменоломні, де місцеві селяни колись добували камінь.

Читайте також: Унікальний Сатанів: у камінні замку ховаються мешканці давнього океану Палеотетіс

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення

Гаражі: продаж/оренда

  Так  Ні, дякую