Звільнений Олександр Симчишин розповів про свій бізнес у Волочиську та відібрані ним ставки у Василя Ядухи

А ось Олександр Симчишин у свій перший день у якості безробітного проводить у партійному офісі, адже він є очільником обласної «Свободи». Отож, без відпочинку поринув у політику, з якої йти не збирається. Що далі?

 

 

- 25 квітня 2014 року, фактично через три місяці після Революції Гідності, я був призначений на посаду першого заступника голови Хмельницької ОДА. З п’ятого жовтня по п’яте березня - рівно п’ять місяців доводилося виконувати обов’язки голови адміністрації. Працював, виконуючи обов’язки першого заступника та повністю виконував функції голови адміністрації. Одразу після призначення нового голови адміністрації, як я раніше про те заявляв, написав заяву про складання повноважень у зв’язку з призначенням нового голови. Заява була написана, подана, зареєстрована 10 березня. Тобто, фактично, чотири місяці тому. Чотири місяці пройшли по суті в очікувані задоволення цієї заяви. У таких умовах працювати  було важко. А ще та політика, яку почали вести на центральному рівні… абсолютно безглузда тарифна політика, спроби активізувати ринок землі сільськогосподарського призначення, ігнорування ініціатив та ідей знизу, подекуди навіть відсутність реакцій на листи за підписом першого заступника від міністерств, Кабміну і так далі. Ну, і, власне, настав той час, коли треба рухатися далі, коли має початися нова сторінка - заява задоволена 7 липня. Фактично понад рік в ролі державного службовця минув. Вважаю, що минув успішно. Є про що звітувати, є що занести собі в залікову книжку, і це відчувається вже. З боку людей величезна кількість дзвінків, слів підтримки. Життя продовжується, починається наступна сторінка – в очікуванні місцевих виборів, на які величезна кількість завдань. Перше – не допустити реваншу антиукраїнських сил, усунути, на скільки вистачить сил, псевдореформаторів, які лише на словах проводять реформи, усіх зрадників, які зрадили Революцію Гідності… Ну і привести до влади людей, які дійсно зможуть втілити ті ідеали, за які наші друзі та знайомі віддали та віддають своє життя, і будувати нормальну українську державу, будувати місто Хмельницький, розбудовувати Хмельницьку область і працювати.

 

 

- Йде, скажімо, й внутрішньопартійна дискусія, і вивчаємо думку людей. Я здивований, коли в останні дні, коли вже розумів, що от-от той день настане, прогулюючись пішки додому з адміністрації, щодня зустрічав 2-3 людини, які віталися та просили висуватися на посаду Хмельницького міського голови. Чесно, був здивований, бо абсолютно чужі невідомі мені люди  висловлювали слова підтримки. Але це питання залишається відкритим. І сказати ствердно і точно, поки що зарано. Прийде згідно законодавства час для обговорення на міських зборах, обласних зборах, будемо визначатися, керуватимемося замірами реальної підтримки з боку людей. І, якщо є реальна підтримка, то чому б і ні? Поборюсь за найвищі посади.

 

- Є така особливість у нас національного характеру, особливість ментальності українців, одразу як… навіть свого товариша чи знайомого на якусь посаду висувають, одразу починає десь ота «зелена жаба» включатися і з’являється величезна кількість чуток. У «свободівському» середовищі, з якого я, чуток, фактично, не спостерігалося. А ось у «майданівському» та ворожому середовищах їх було просто… я навіть і не порахую. З першого дня я почав про себе чути, як я збагатився: у мене є база в Пашківцях, бізнес у Волочиську, відібрані в Ядухи (колишній очільник Хмельницької ОДА – прим.авт.) ставки в Летичеві й на Синявщині, отримана квартира – двокімнатна і трикімнатна, дорогий автомобіль, розбитий службовий «Мерседес», виїзд усіх лімітів. Хоча насправді я за 5 місяців, коли виконував обов’язки, виїздив у рази менше, ніж колись голови адміністрацій виїжджали за місяць. Коли аналізували, то по деяких місяцях було в 12-15 разів менше, ніж колись. Тому що користувався дійсно винятково в службових поїздках, бо додому… маршрутка, тролейбус, пішки – зручно і комфортно на свіжому повітрі. Але це, напевно, нормально, коли ті чутки з’являються. Я і зараз багато чого про себе чую, особливо, коли це пов’язано з місцевими виборами. Ну, і напевно, багато ще почую. Але до цього вже, мабуть, є якийсь імунітет. Це раніше на початку політичної діяльності на таке дуже болячи реагував, навіть якісь емоції з’являлися. Зараз на то є імунітет. Класика в політиці – це плітки, брехня, брудні технології й нікуди від того не дінешся. Так увесь світ живе, на жаль.