ye-logo.v1.2
24 Жовтня, 2020

Василь Ядуха: «Політиками не народжуються, ними стають після важких життєвих випробувань»

Політика 6485
Фото: Фото «Іншої студії», Тетяни ДИМИТРОВОЇ.

Голова Хмельницької обласної держадміністрації Василь Ядуха перед Днем Незалежності України розповів «Проскурівському телеграфу» про політику, своє Губернаторство та особисте життя.

Досьє
Василь Ядуха, 46 років
Політик, державний службовець
День народження – 25 січня
Мала батьківщина – село Вербка Мурована Ярмолинецького району
Закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут
За фахом – агроном
Одружений, має доньку та сина

«Нещодавно  їхав  з  Кам'янця-Подільського   у  маршрутці»
– Василю Степановичу, замість знайомства, розкажіть, як Ви стали політиком?
– Хочу одразу зауважити, що політиками не народжуються, а, справді, саме стають. Але, щоб стати справжнім політиком, потрібно пройти довгий і тернистий шлях, пережити чимало життєвих випробувань. А у моєму житті їх було досить багато. Усе почалося саме тоді, коли у 2004 році на Хмельниччині перемогу здобув кандидат у Президенти Віктор Ющенко. Тоді піддавалася знищенню Партія регіонів, її члени переслідувалися, знищувалися... У той складний період я й очолив Хмельницьку обласну організацію цієї партії, чітко заявив про свою позицію, не дивлячись на те, що й сам опинився у складній ситуації. Відтоді й розпочалася моя політична кар'єра, яка завершилася депутатством у Верховній Раді, і, звичайно, при перемозі на цих президентських виборах нашого кандидата Віктора Януковича, губернаторством.  
– Кажуть, одна із головних причин неефективності політиків – їхня відірваність від реалій життя. Ви добре знаєте усі проблеми, які є в нашій області, в суспільстві?
– Хмельниччина – моя рідна область, де я народився, виріс, де усе моє коріння від діда-прадіда. Я люблю цей край, людей, що тут живуть.  Знаю, як важко доводиться працювати людям на селі. Сам не раз допомагав мамі полоти буряки, з батьком працював біля жатки, косили хліб. Можу сказати, що, дякувати Богу, я й донині не відірвався від простого життя.  
– Василю Степановичу, Ви могли б зараз сісти у звичайний сільський автобус і проїхатися з народом?
– А я ось три тижні тому їхав у автобусі, разом з народом. Поверталися із Кам'янця-Подільського, і у нас зламалося авто. Довелося мені стати на трасі й спиняти маршрутку. Але нічого, сів і поїхав у Хмельницький, якось же треба було добиратися, не викликати ж машину, аби мене забирали.  
– До речі, який у вас автомобіль – службовий та власний?
– Службовий автомобіль «Тойота Ландкрузер» 1991 року випуску, півмільйона кілометрів пробігу. Він день їде, а на другий ламається. А власний автомобіль у мене «Мерседес», йому чотири роки.

«За час свого депутатства я нічого собі не «прихватизував»
– Будучи депутатом Верховної Ради, а тепер ось губернатором нашої області, Ви для себе щось «відірвали», отримали якісь «дивіденди від діяльності» – шматок землі у гарному місці, квартиру в столиці, заводик якийсь невеличкий?
– Я прийшов у депутати Верховної Ради з глибинки, не з Півдня, не зі Сходу, не з великих промислових областей. Звідти люди одне одного знають, вони уже в депутатах ходять кілька скликань, ну і, відповідно, вирішують якісь свої питання. А я простий сільський хлопець... Не кажу, що я там загубився, ні. Завжди брав активну участь в обговореннях, виступах, доносив проблеми рідної Хмельниччини. А от якихось шматків землі, заводиків «прихватизувати» не вдалося (сміється). Та й депутатство моє було коротким, адже повноваження Верховної Ради п'ятого скликання були достроково припинені.
– То Ви просто не встигли?
– Ну, може, якби трохи довше походив у депутатах, то хоча б квартира у столиці дісталася (сміється)... А якщо чесно, у мене ні можливостей, ні бажання не було.
– Але ж у багатьох політиків й чиновників є свій бізнес. Невже у Вас нічого не було?
– Бізнес був, якщо його, звісно, можна назвати бізнесом. Після мого звільнення з посади голови Деражнянської райдержадміністрації, я у Віньковецькому районі взяв у людей в оренду тисячу гектарів землі й створив приватне підприємство «Зоряний шлях», яке займалося виробництвом сільськогосподарської продукції, в першу чергу, рослинництвом. Потрібно ж було якось заробляти гроші, утримувати родину, двоє дітей-студентів за щось навчати.

«Жінки  рідше  зраджують  і менше  заздрять»
– Хто входить до Вашого нинішнього оточення? Кого можна було б назвати людьми Василя Ядухи?
– Це ті люди, які були поряд зі мною усі п'ять важких років, пройшли разом зі мною через переслідування, не зрадили, коли їх лякали, щось пропонували – саме вони варті того, аби бути сьогодні у моїй команді. Прізвища називати не буду, але скажу, що частина з них нині очолює районні державні адміністрації, дехто працює в інших структурах. Думаю, усі вони будуть «засвічені» 31 жовтня, на виборах до місцевих рад.
– Ви, на відміну від багатьох своїх попередників, привели разом із собою в адміністрацію досить багато жінок, які дістали високі посади. Чим пояснюється така любов до представниць слабкої статі?
– Гадаю, усі справжні чоловіки позитивно ставляться до жінок. Але у мене є й особисті переконання, продиктовані самим життям. Я ніколи не знав, що існує чоловіча заздрість, поки не зустрівся із нею сам. Жінки менше заздрять чоловічим успіхам, можливо, тому й зраджують рідше. Коли проти мене було сфабриковано кримінальні справи, першими від мене відвернулися саме чоловіки, а жінки у суді казали, що усе, в чому мене звинувачують, то брехня, наклеп. Відтоді у мене заклалося у пам'яті, що жінкам потрібно довіряти не менше, а може й навіть більше, ніж чоловікам. Тому в моїй команді чимало жінок, і я це вважаю гарним знаком.

«Я переконаний у тому, що вічних посад не буває»
– Що може статися такого, що Ви покинете політику?
– У нашому житті ніхто ні від чого не застрахований. А політика – це великий бізнес, великі закулісні ігрища, це політичні домовленості та спекуляції. Тому тут можна очікувати усього, що хочеш. Я завжди налаштований на найгірше, тому що переконаний, що вічного нічого не буває. А губернаторське крісло сьогодні я можу покинути у двох випадках: якщо мені наш Президент Віктор Янукович, якому я довіряю і який знає мене багато років, скаже особисто, що я роблю щось не так і більше не потрібен його команді, або якщо населення Хмельниччини скаржитиметься, що я нічого для нього не роблю, не думаю про людей, тоді я сам напишу заяву про звільнення. Але оскільки сьогодні у нас все добре, то у мене немає намірів про це думати.
– Коли підете з політики, чим будете заробляти собі на життя?
– До пенсії мені ще далеко, тому, гадаю, я знайду можливість заробляти собі якось на хліб. Якщо у ті часи, коли був без роботи, я вижив, то зараз, з таким досвідом, обов'язково знайдеться якийсь варіант, аби усе було так, як потрібно.

«Мені є чим пишатися перед людьми і що їм сказати»
– Чим Ви вже можете пишатися як голова Хмельницької обласної адміністрації?
– Тим, що  Хмельниччина за чотири місяці роботи нової влади зробила суттєвий позитивний крок в плані соціально-економічного розви-тку. За тими показниками, за якими наша область роками була на останніх місцях, ми сьогодні входимо у десятку кращих регіонів. До прикладу, за таким показником, як середньомісячна зарплата на одного працівника, ми уже залишили позаду себе дев'ять областей. Я можу нині пишатися тим, що за пенсійним забезпеченням наша область входить у трійку кращих. Що цього року ми зібрали найвищий урожай зернових в Україні. Що у нас є можливість сьогодні вирішувати в області питання соціального характеру – газифікувати села, здавати об'єкти соціально-культурної сфери. Я пишаюся безліччю наших напрацювань... Мені сьогодні є про що сказати людям.  
– Василю Степановичу, Ви можете назвати топ-5 пріоритетів, за якими можна буде оцінити Вашу роботу?
– Оскільки Хмельниччина – аграр-на, то перший і найважливіший пріоритет – це розвиток аграрного сектора економіки. Відновлення галузі тваринництва, розорюваність тієї землі, яка десятки років заростає бур'янами. Другий – це поступове відновлення промислових підприємств, хлібоприймальних, цукрових заводів. Третє пріоритетне завдання для нас, яке поставив перед нами Президент і воно для Хмельниччини актуальне, як ніколи – це погашення боргів із заробітної плати, перед Пенсійним фондом та по інших обов'язкових платежах. Четвертий пріоритет – розвиток малого і середнього бізнесу. В нашій області немає великих промислових підприємств, тому ми маємо усіляко сприяти середньому і малому бізнесу, знайти із ним порозуміння. І п'ятий пріоритет – ми маємо відродити славу Хмельниччини як туристичного і культурного краю. Ми маємо величезні природні багатства, маємо Товтри, Кам'янець-Подільський, Меджибіж, Голубі озера. Тож повинні стати тим краєм, про який знають, куди їдуть звідусіль і який прославляють далеко за межами нашої країни.
«Я нікому не дозволю
сісти собі на шию і звісити ноги»
– Багато чула про Ваш складний характер. А як Ви його оцінюєте?
– Я наведу Вам один приклад, за яким можна судити про мій характер. Це було тоді, коли мене, ще зовсім молодого (мені тоді було 32 роки), представляли головою Віньковецької районної державної адміністрації. У залі зібралася уся місцева еліта. А район був у занепаді, за тодішніми показниками, один із найгірших в області. Встав я тоді на трибуні й кажу: «Ви усі мене бачите тут вперше. Тож я вам говорю – отак обв'яжуся гранатами і піду на танки. Питання є – немає». Повинен вам сказати, характер у мене не якийсь там жорсткий. Я просто принципово ставлю питання, що якщо ми щось робимо, то воно має виконуватися. А якщо брати до уваги причини невиконання, то так можна взагалі нічого не робити. Характер у мене твердий, напористий, це однозначно. І ще я вам скажу – ніхто ніколи не сів і не сяде мені на шию й не звісить ноги. Я завжди боровся і буду боротися за результат, за високий порядок і велику відповідальність.   
– Кажуть, у Вас, як і у нашого Президента Віктора Януковича, дуже коротка розмова з тими, хто провинився, не виконує поставленого перед ним завдання. Ви, як Віктор Янукович, теж можете дати в пику?
– Те, що розмова у нас відбувається дуже коротка і одразу виникає повне взаєморозуміння, то це правда. Ніхто ніколи ні з ким не заграє, це точно. Але розпускати руки... Деякі опозиційні елементи, як я їх називаю, аби облити мене брудом, кажуть, що я грубіян, фашист, можу вдарити і таке інше. Але, повірте, мені не потрібно когось бити. Я можу так запитати, що людина все зрозуміє. А тягати по кутках... Такого не було і не буде. Ще раз кажу, що мені достатньо підійти до людини, подивитися їй у вічі й твердо запитати. І не треба буде вже нікого бити.   
– А скільки кілограмів у Вас удар кулака?
– Удар кулака дуже сильний, не рекомендував би нікому його на собі випробовувати. Я, ще будучи студентом, займався триборством, та й зараз серйозно займаюся спортом. Так що зі мною краще не жартувати (сміє-ться...).
«Вдячний Гладуняку за те, що він зрозумів  –  губернатор в області має бути першим номером»
– До чого Ви зараз прагнете?
– Я прагну лише одного – робити усе для того, щоб Хмельниччина була у числі кращих областей, щоб нас поважали, щоби люди дали позитивну оцінку діяльності влади. Якщо так буде, то я буду щасливий.
– Окрім губернаторського крісла, де ще себе бачите?
– Я про це не думав. Можу єдине сказати, що знайти роботу на рівні Києва,  в міністерстві чи десь в комітеті для мене не є проблемою. Мені пропонували працювати у деяких столичних структурах, але я хочу, поки це буде завгодно Богу, Президенту і людям, працювати тут, на свою рідну Хмельниччину. А те, що посада губернатора нестабільна, повністю погоджуюся. Вона політична  у багатьох випадках, але мене це абсолютно  не лякає. Я думаю, що якщо складеться інша політична ситуація й мені доведеться піти, то я знайду собі якусь роботу.
– У Вашого попередника стосунки з Іваном Гладуняком, відверто кажучи, складалися не надто теплі. А які зараз відносини між обласними адміністрацією та радою?
– Я повинен сказати, що за чотири місяці, скільки я працюю на посаді  голови обласної адміністрації, у нас з обласною радою склалося практично повне взаєморозуміння. У нас партнерські, ділові стосунки, незалежно від того, що ми очікуємо 31 жовтня.  У кожного, звісно, свої плани, але ми їх не переносимо у якусь політичну площину. Протистояння абсолютно немає. Я хотів би сьогодні принагідно подякувати Івану Гладуняку за те, що з першого дня мого перебування на цій посаді він зрозумів, що посада голови обласної держадміністрації відповідальніша, що губернатор  має бути в області першим номером. І я йому за це дуже вдячний.
«Власного  особняка  ще  не маю»
– На особисте життя часу вистачає?
– Практично не вистачає, тому що зранку йдеш, пізно ввечері приходиш. Єдине, на що завжди знаходжу час, то це на те, аби побувати у тренажерній залі.
– Розкажіть трохи про свою родину – чим займаються Ваша дружина, діти?
– Дружина Наталя уже більше року працює в організаційному відділі обласної ради. Донька Світлана закінчила Вінницький Національний медичний університет імені Пирогова за фахом лікувальна справа, зараз от проходить інтернатуру в обласній лікарні. Син Олександр студент третього курсу Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Шевченка.
– Ваша донька нещодавно вийшла заміж, тож Ваша родина поповнилася зятем. Хто він?
– Я радий тому, що так сталося, що я уже маю зятя. Він – простий хлопець з райцентру Вінницької області, займається дрібним підприємництвом. Батьки у нього теж прості підприємці, бо який у райцентрі може бути великий бізнес? Познайомилася донька із своїм майбутнім чоловіком у Вінниці. Там вони зараз і живуть, винаймають однокімнатну квартиру.
– А де мешкає наш губернатор, має власний особняк?
– Живу у Хмельницькому. На вулиці Водопровідній маю трикімнатну квартиру близько 100 квадратних метрів. Власного особняка ще не маю. Років чотири тому розпочав будівництво приватного будинку, але поки ще не знаю, коли ми зможемо туди перебратися.

«Дуже  люблю  солодке і  гарні  автомобілі»
– Життєві принципи маєте?
– Звісно. Це надійність, дотримання на сто відсотків даного слова, незмінність позицій і пріоритетів. І ще – хто б мені що сьогодні не казав, я упевнений, що для досягнення мети будь-якій людині потрібні знання, характер і бажання. Я ішов до своєї мети без будь-якої підтримки, тому сьогодні я ні від кого не залежний.  
– Скажіть, хто найбільше вплинув на Ваш світогляд?
– Навіть не знаю, він якось сам по собі сформувався. Ніхто зі мною ніяких розмов не проводив. Батьки цілісінькими днями працювали, навіть уроків не мали часу у мене перевіряти. Коли я поїхав вступати до вузу, ніхто не знав, куди я вступлю. Я планував вчитися на історика, а вступив до сільськогосподарського інституту. Просто до рук у Кам'янці-Подільському потрапила газета з оголошенням про набір студентів до цього вузу, і я здав туди документи.
– Губернатору часто треба бувати на різних прийомах, де доводиться споживати спиртні напої. Яким надаєте перевагу? А вдома у барі що обов'язково тримаєте?
– У барі вдома є абсолютно все, починаючи від коньяку та віскі й закінчуючи вином  і різноманітною горілкою. Просто до нас приходять різні гості, у кожного свої смаки. Сам же я можу дозволити собі випити лише червоного сухого вина або шампанського брют.
– Відпустку де зазвичай проводите, літаєте на Кариби, Майорку? Взагалі, за кордоном були?
– За кордоном був, обов'язково, як же ж не бути? Свого часу був у Туреччині, Болгарії. Але найчастіше відпочиваю в Україні – або у Карпатах, або у Хмільнику,  або, якщо виходить, то їдемо усією сім'єю у Крим, на море.
– У яких людських слабкостях не можете собі відмовити?
– Моє хобі – машини. Було таке, що я за п'ять місяців поміняв чотири чи п'ять автомобілів. Не нових, звісно, але ось така була тяга, спробувати ще якесь авто, на ньому проїхатися. І це було доти, поки не відчув смаку свого останнього автомобіля. «Мерседесу» я і віддав перевагу, й до сьогодні от на ньому їжджу. А ось у чому собі ще не можу відмовити, хоча намагаюся і стараюся, то це солодощі. Дуже люблю усілякі торти та тістечка. У нас була проста сільська родина, грошей на дорогі цукерки не вистачало, то я думав, що ось виросту, зароблю грошей і так їх наїмся...

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую