Голос народу – голос Божий?

Хтось вимагає, хтось протестує, а ще хтось, просто спостерігає. Та чи вірять самі мітингувалиники, організатори й ті, до кого здебільшого звертаються люди на площах, у силу мітингів? Чи справді хтось вірить у народний вислів, що голос народу – це голос Божий?

Олексій Голеншин, активіст ГО «Комітет моніторингу діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування»:
«У силу мітингів вірю однозначно. Як кажуть, вода камінь точить, тому я вважаю, що ми повинні робити все можливе для того, щоб реагувати на дії влади, які нас не влаштовують. Навіть якщо немає критичної маси, на мітинги потрібно виходити. Для опозиції це постійне тренування, а для влади – показник, що завжди є люди, готові не просто обурюватися, а відстоювати права. І не лише свої, а народу загалом. Владу, будь-яку, постійно потрібно тримати в тонусі, щоб кожен розумів: якщо люди виходять на мітинг – їх принаймні потрібно вислухати, значить хтось чимось не задоволений. А людям потрібно виходити на мітинги для того, щоб потім впевнено сказати: у боротьбі за краще майбутнє ми зробили все можливе, ми не сиділи, склавши руки і не чекали, поки хтось прийде і зробить все за нас».

Галина Кулик, голова Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу України:
«Якщо влада не чує народ і не виконує обіцянки, то народ мусить діяти. Мітинги – це останній шанс, який дає право кожній людині проголосити свою точку зору, боротися за свої права. До того ж, це пряме задоволення конституційних прав, адже 39 стаття Конституції України зазначає, що громадяни України мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».

Анатолій Собко, голова Хмельницької міської організації Партії Регіонів:
«Усі питання потрібно вирішувати за столом, а не на площах, у присутності можновладців, які готові до конструктивного діалогу, які реально можуть впливати на вирішення того чи іншого питання. А покричати чи похизуватися перед телекамерами – це не реальні кроки на шляху до вирішення проблеми, а їхня ілюзія. Різні мітинги і заворушення налаштовують людей на негатив, а не на конструктивні розмови. Тим більше на місцевому рівні, де про все потрібно говорити, співпрацювати, йти на компроміс, виносити на громадські слухання… Робити, а не кричати!».

Олександр Симчишин, депутат Хмельницької міської ради, ВО «Свобода»:
«Мітинги потрібні. Вони можуть мати успішні результати. У світі завдяки мітингам люди досягають кардинальних змін політики влади, формують порядок денний політичного життя. Така форма народного волевиявлення – це невід’ємна частина реального народовладдя, саме через такі дії люди можуть висловлювати своє ставлення до подій, які відбуваються в державі. На разі, мітингуючи у різних містах, українці розхитують «човен влади», вони чітко висловлюють свою незгоду з відверто антинародною політикою влади. Дуже важливо при цьому не обходитися дрібними вимогами. Наріжним каменем акцій протесту потрібно ставити політичні вимоги, бо Україна сьогодні потребує не змін у статті якогось Закону чи персони якогось міністра. Це подачки, відвертання уваги і до суттєвих наслідків вони не призводять. Громада, висловлюючи свою позицію через вуличні акції протесту повинна бути уважною, бо дуже часто через такі заходи влада намагається випускати пар, запускає в лави протестувальників «новітніх попів гапонів», які точно до перемоги не поведуть, бо відпрацьовують свої тридцять срібників».

Сергій Мельник, Хмельницький міський голова:
«Було б краще не доводити людей до мітингів взагалі! Нехай кожен, хто яку посаду обіймає, робить те, що повинен, відповідально і справедливо. Тоді люди навіть не думатимуть ні про які мітинги. Ніхто ж ні від кого не вимагає неможливого! Роби те, що повинен і головне – будь людиною».

А Ви вірите у силу мітингів?