Кандидат в народні депутати Сергій Лабазюк: "Йду в парламент щоб змінити систему"

Він молодий, активний, успішний. Вірить, що лише власними силами, обєднавшись навколо реальних кроків, можна змінити життя на краще і в те, що ніхто, крім нас самих, цього не зробить. Сергій Лабазюк не просто в це вірить, а втілює протягом свого життя. У свої 32 він очолює підприємство, яке створив «цеглина за цеглиною» і на якому працюють понад трьох тисяч осіб. Народився у Волочиську, в родині робітників. Зізнається, що у школі був старанним, але, як і більшість хлопчаків, не завжди дисциплінованим учнем. Однак організація дозвілля чи свята без нього не обходилася. Активний з дитинства, він мислив масштабно: що, як і де зробити, пам’ятав про дрібниці, стежив за процесом. Саме ці риси характеру, а ще – моральні цінності, які прищепили батьки, допомогли йому створити себе самого. Не вступивши до вузу через брак коштів, він не довго сумував і зайнявся вивченням бухгалтерії на курсах у Волочиську, а паралельно – пробував себе у підприємництві, в аграрній сфері. Земля і все навколо неї – це те чим жив і живе Сергій Лабазюк. Сьогодні він проживає разом із дружиною та донькою живе у Хмельницькому та.
Керівник одного з найпотужніших підприємств області й країни, депутат обласної, а в минулому й районної рад, Сергій Петрович упевнений: більшість питань, від яких залежить розвиток краю, вирішується у парламенті.

– Сергію Петровичу, виходячи із Вашої передвиборної програми, вирішення питань краю є основною причиною походу до Верховної ради?
– За п’ятнадцять років ведення власного бізнесу, я розумію, що рівень життя наших громадян тісно пов’язаний не лише з поодинокою допомогою підприємців чи спонсорів на місцях, а, в першу чергу, з рішенням «на верху». Будучи депутатом районної та обласної рад, я переконався, що лише 10-15 відсотків питань вирішується на місцевому рівні, а решта – в Києві. Тому, низка тих проблем, про які я чую на зустрічах із виборцями, потребують свого представника там, «на верху». Очолюючи підприємство, я бачу, що проблеми є у всіх і у кожного вони свої. Чим можу допомагаю хворим, людям похилого віку, дитячим садочкам, школам, церквам, спортивним гурткам, творчим колективам. Але без комплексного підходу на загальнодержавному рівні не реально вирішити усіх наболілих питань. Тому я йду до Верховної Ради, щоб мати можливість впливати на прийняття законів, на їхнє виконання заради наших людей. Сподіваюся, мені це вдасться.

– Чому йдете самовисуванцем?
– Вирішив йти самовисуванцем, щоб не залежати від інструкцій спущених згори, не бути керованим якоюсь вибудуваною партійною вертикаллю влади. Я представляю конкретних людей, які проживають на окрузі, маю від них завдання, і буду їх виконувати. До обласної ради я обирався теж на мажоритарній основі, працював і продовжую це робити на окрузі, звітую перед виборцями, не як член партії, а як депутат, якого вони обирали. Сподіваюся, що до парламенту пройде якомога більше депутатів-самовисуванців.

«Нині маємо пенсіонерів із мізерними пенсіями, а завтра матимемо пенсіонерів взагалі без пенсії»

– Ваша програма складається з кількох досить конкретних кроків. Чи є у вас такі ж конкретні шляхи їх реалізації?
– Так, основа моєї програми – це наші діти, подолання безробіття і гідна винагорода за працю, ефективна держава та належні умови її розвитку і забезпечення комфортного життя людей. Ми вже маємо розроблені відповідні законопроекти. Ось, до прикладу, ті, що стосуються близької мені аграрної сфери. Переконаний, що майбутнє України за розвитком сільського господарства, адже інтерес західних інвесторів до нашої країни зростає: останні кілька років ми тримаємо перші позиції у світі з поставки ячменю та третє – з поставки кукурудзи. Разом із тим, маємо низку проблем, які не дозволяють нині країні отримувати ще більше прибутків. Адже завдання влади не лише декларувати соціальні програми, а думати: де взяти кошти на їхню реалізацію! Брати кредити у Міжнародного валютного фонду під три відсотки і на незрозумілих умовах – це не вихід. Якщо влада створить умови для розвитку сільського господарства, то дуже швидко отримає чималий прибуток.

– Як саме?
– Сьогодні до України завозять майже мільйон тонн свинини, 600 тисяч тонн цукрової тростини, через це майже 60 відсотків цукрових заводів закрили. Продукцію, яку ми можемо виробляти чи вирощувати в Україні, ми не виробляємо, бо наш ринок заполонила така ж продукція з Китаю. Економіка має запрацювати у нас, в Україні, і саме наше виробництво повинно розвиватися. Для цього не потрібно придумувати чи розробляти якісь хитромудрі плани. Потрібно, всього лиш закрити кордони для тієї продукції, які ми можемо вирощувати і виробляти самостійно. Це дасть змогу створити реальні робочі місця, наповнити бюджет і отримати валюту шляхом експорту продукції за кордон.
Ще одне просте, але дуже важливе твердження, що нині ми маємо державу пенсіонерів із мізерними пенсіями, а завтра матимемо державу пенсіонерів взагалі без пенсії. Нині багато людей, особливо у селі, виживають за рахунок підсобного господарства. Тому ми вже розробили законопроект, у якому вказано, що людина, яка обробляє 30 і більше сотих землі, має право зареєструватися як суб’єкт сільськогосподарського селянського господарства, сплачувати невеликий податок один раз на рік, а взамін отримати робочий стаж та пенсійне забезпечення.

«Останні два тижні перед виборами буде вилито чимало бруду»

– Як ставитеся до брудних технологій, які масово застосовують у виборчий період?
– Я маю свою, позицію і дуже негативно ставлюся до застосування такого роду прийомів. Можливо тому, що в житті багато чого довелося здобувати власними силами, і я переконався: там, де довелося відстоювати власні, чоловічі позиції, там я вигравав. Бо як тільки починаєш загравати з якимись «темними» справами, вони обов’язково до тебе повернуться! Тому це не вихід. Я для себе обрав єдиний шлях і переконаний, що він правильний: я йду безпосередньо до людей, кажу сам за себе, а не за когось, вислуховую їх і відверто говорю, що зробив сьогодні і що планую на завтра.
Стосовно опонентів… Я готовий до того, що останні два тижні перед виборами буде вилито чимало бруду. Розумію з ким маю справу і на що здатні мої конкуренти, що обіймають державні посади.

– Відомо, що людина не зростає самостійно, завжди є оточення, яке сприяє, підказує, критикує, аналізує… Хто входить у ваше найближче оточення?
– В першу чергу, це сім’я: батьки, брат, дружина. Дружина – мій помічник у всьому. Коли ми тільки одружилися, і навіть тоді, коли ще зустрічалися, у мене, зізнаюся, було геть інше уявлення про роль дружини. Її допомога в усі часи була незамінною. Є також ті люди, з ким я розпочинав своє підприємство, які й досі залишаються надійною підтримкою, хоча вже з хлопчаків стали директорами, керівниками відділів. Будь-яке важливе рішення ми приймаємо разом.
Я розумію, що буде вкрай важко реалізовувати й далі те, що ми робимо, але на мені відповідальність перед тими людьми, з якими я виріс, з поруч з якими живу сьогодні. У мене по шість-вісім зустрічей щодня, і на кожній я зустрічаю родичів-знайомих-друзів. Потрібно виконувати те, про що говорив. Йду в парламент, щоб змінити систему. Діяти по іншому не маю морального права. В іншому разі, потрібно буде пакувати валізи і виїжджати далеко за межі не лише області, але й країни.

«Я по-новому «відкриваю» для себе Хмельницький»

– Ваш округ – це Волочиський, тобто рідний для вас район, і частина міста Хмельницького та району, де Ви менш відомі. З якими труднощами ви зустрілися проводячи передвиборні зустрічі?
–Якщо говорити про роботу підприємства, то ми працюємо ще у кількох районах, крім двох названих. Єдина різниця – «апетити» чиновників. До прикладу, у Хмельницькому районі наше підприємство вже два роки не може оформити землю під нашим, приватним свинокомплексом. В інших районах мене просять, щоб я оформив землю, адже за це ми сплачуємо більше двадцяти тисяч гривень щомісяця до місцевого бюджету! У Хмельницькому ж районі якісь особливі вимоги: або документа якогось, нібито, не вистачає, або ще якась щоразу інша причина.
А стосовно виборчого періоду, то зараз я на кожній зустрічі по-новому «відкриваю» для себе місто. Тут завжди дуже цікава жвава розмова з людьми. В районі ж куди важче. Часті випадки, коли працівникам бюджетних установ просто забороняють йти на зустрічі, погрожують головам сільрад, якщо сприятимуть організації зустрічей.
Ось нещодавно на зустріч прийшов директор і кілька вчителів однієї із сільських шкіл. Під час зустрічі вони відверто зізналися, що, напевно, завтра їм доведеться писати заяви на звільнення, адже вони порушили вказівку: «в жодному випадку не йти на зустріч із Лабазюком!». На зустрічах люди скаржаться на району владу. Чесно кажучи, я просто «в шоці» від того, що там робиться: в багатьох селах цілі пасовища, пасіки переходять в руки невідомих осіб, державні кошти освоюються підконтрольними чиновникам фірмами, керівники району живуть в шикарних домах, а на вулицях відсутнє освітлення. Мною уже підготовлено десятки депутатських запитів на ім’я голови райдержадміністрації. Разом із громадою ми змусимо їх звітувати і виконувати свою роботу. Через таку позицію проти мене й розгорнута війна компромату.
Волочиський район, як ви зазначили, рідний, люди знають мене не як політика, а як Сергія, який робить конкретні справи, тому там взагалі немає жодних труднощів.

– З ким працюватимете в парламенті?
– Можливо, це прозвучить надто мрійливо, але я хочу вірити, що після цих виборів щось кардинально зміниться в партійній системі. Я поки не дуже поширюю цю ідею серед загалу, але розглядаю можливість створення у парламенті фракції «Хмельниччина», до якої увійдуть п’ять, чи, дай Бог всі семеро депутатів-мажоритарників від нашої області, незалежно від того, від якої партії вони висувалися. Адже значно ефективніше вирішуватимуться питання, якщо не один депутат писатиме звернення-запит-законопроект, а всі семеро! Бо хто ще буде вирішувати проблеми області в цілому і кожен свого округу, як не місцеві?