Новини читачів

Європейський суд з прав людини: коротко про головне

Європейський Суд з прав людини було засновано в 1959 році відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950) з тим, щоб забезпечити дотримання державами-учасницями їхніх зобовязань.
Звернутися до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) може кожна особа, яка вважає, що її право гарантоване Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколами до неї порушено, а національна система не змогла його відновити. Для того, щоб Ваша скарга не була визнаною неприйнятною, потрібно дотримуватися наступних критеріїв:
Скарга повинна стосуватися порушення одного із прав передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Скаргаповиннабутиподананепізнішеніжчерез6місяцівпісляостаточногорозглядупитаннякомпетентнимдержавниморганом. Цейтермінвідновленнюнепідлягає.
Скаржитисяможнатількинатіпорушення,якімалимісцепіслядатиратифікаціїКонвенції державою.
Длятого,щобскаргабулавизнанаприйнятноюпосуті,заявникомповиннібутивичерпанівсівнутрішньодержавнізасобизахистусвогоправа,інасампередсудовізасобитакого
захисту.ДляУкраїнивичерпаннямнаціональнихзасобівправовогозахистудепроходженнязаявником першої, апеляційної такасаційної інстанцій.
Скарги,щонаправляютьсядоЄвропейськогосуду,повинністосуватисяподій,заякінесевідповідальністьдержавнавлада.СкаргипротиприватнихосіборганізаційЄвропейськимсудомнеприймаютьсядорозгляду.
Україна ратифікувала згадану Конвенцію 17 липня 1997 року, а вже 11 вересня того ж року вона набула чинності. Відтоді цей документ є частиною законодавства нашої держави й має застосовуватися нарівні з іншими нормативно-правовими актами, а рішення Європейського суду з прав людини підлягають прямому виконанню на національному рівні. 23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, який гарантував, що рішення Суду є обов'язковим для виконання Україною.
Згідно з даними, оприлюдненими ЄСПЛ, кількість справ, що надходять до розгляду з України, чи не найбільша серед усіх країнчленів Ради Європи. Фактично протягом 19972010 років до ЄСПЛ надійшло 26 955 заяв від українського позивача. Найпоширенішими причинами скарг українських громадян до Європейського суду з прав людини є порушення їхніх прав на справедливий судовий розгляд, ефективний засіб юридичного захисту (ст. 6 Європейської конвенції з прав людини) та на власність. За інформацією ЄСПЛ, 96% цих заяв визнано неприйнятними для розгляду й лише щодо 4% прийнято відповідні рішення. За період із 1997 до 2011 року ЄСПЛ виніс 822 ухвали проти України, в яких установлювалося хоча б одне порушення Європейської конвенції.
Сьогодні Україна перебуває на четвертому місці за кількістю справ, які перебувають на розгляді Європейського суду з прав людини. Зокрема станом на 1 січня 2018 року на розгляді ЄСПЛ перебувало приблизно 7100 скарг, у яких фігурує Україна, і половина з них пов'язані з російською агресією. Як розповів президент ЄСПЛ Гвідо Раймонді, у першій трійці опинилися Туреччина (7500), Росія (7750) та Румунія (9900). Рік тому Україна обіймала перше місце за кількістю справ у ЄСПЛ, тоді на розгляді Суду перебувало понад 18 тисяч скарг на нашу державу. Настільки серйозне зниження пов'язане із безпрецедентним рішенням "Бурмич та інші проти України", за яким ЄСПЛ викреслив зі свого реєстру понад 12 тисяч скарг на Україну про системне невиконання рішень національних судів, передавши їх розгляд у Комітет міністрів.
Міністерство юстиції за 3,5 роки повністю погасило борги перед українськими громадянами за рішеннями Європейського суду з прав людини, більшість з яких були ухвалені у період з 2008 по 2013 роки. Починаючи з 2014 року, вперше за роки незалежності, Міністерство юстиції почало масштабну роботу з врегулювання такого роду справ. За цей час кошти за позовами ЄСПЛ були виплачені українським громадянам у повному обсязі.
Пілотними рішеннями ЄСПЛ є рішення цього суду, в яких зазначається природа системної проблеми, що призводить до порушень Конвенції та вказується на заходи, які держава-порушник повинна зробити для усунення системних та грубих порушень. На офіційному сайті Ради Європи опубліковано 7 (сім) пілотних рішень ЄСПЛ проти України.
Юрій Іванов проти України від 15.08.2009 року У цій справі ЄСПЛ вказав на системне порушення Україною вимог статті 6 Конвенції, а саме тривале невиконання внутрішньодержавних рішень судів та статті 13 Конвенції відсутність ефективних засобів правового захисту. ЄСПЛ наголосив, що слід невідкладно запровадити конкретні реформи в законодавстві та адміністративній практиці України для приведення їх у відповідність до висновків ЄСПЛ в цьому рішенні та до вимог ст. 46 Конвенції (п. 92 Рішення). При цьому, ЄСПЛ залишив за Комітетом міністрів право визначити, який саме шлях подолання зазначених проблем був би найдоцільнішим, та вказати той чи інший загальний захід, який має вжити держава-відповідач.
Харченко проти України від 10.02.2011 року. У цій справі ЄСПЛ констатував, серед іншого, порушення вимог статті 5 Конвенції у звязку з незаконністю та безпідставною тривалістю тримання заявника під вартою, а також порушення права особи на справедливий судовий розгляд без зволікань її заяви про звільнення за ст. 6 Конвенції. У вказаному вище рішенні ЄСПЛ зазначив, що порушення в Україні цих положень Конвенції є численними, що свідчить про існування в Україні системної проблеми.
Каверзін проти України від 15.05.2012 року. ЄСПЛ констатовано порушення матеріального та процесуального аспектів статті 3 Конвенції у звязку із, зокрема, заподіянням заявнику тілесних ушкоджень у період його затримання за підозрою у вчиненні низки злочинів і неефективним розслідуванням його скарг на катування працівниками міліції під час затримання та протягом кількох днів допитів у відділі внутрішніх справ. ЄСПЛ звернув увагу на те, що незважаючи на загальну заборону в Україні катування, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження, у справах, у яких він констатував порушення процесуальної частини ст. 3 Конвенції, представники держави, відповідальні за таке погане поводження, часто уникали покарання. На думку ЄСПЛ, відсутність будь-яких суттєвих зусиль з боку державних органів у цій сфері закріплює атмосферу фактично повної безкарності за такі дії.
Василь Іващенко проти України від 26.07.2012 року. У звязку з незабезпеченням заявнику державними органами можливості отримати копії документів, яких він потребував для обґрунтування своєї заяви до Європейського суду, останній дійшов висновку, що Україна не виконала свої зобовязання за ст. 34 Конвенції щодо створення усіх необхідних умов для заявника з метою забезпечення належного та ефективного розгляду його заяви Європейським судом. З огляду на свої висновки за статтею 34 Конвенції у цій справі, а також у справі Найден проти України (див. рішення у справі Найден проти України (Naydyon v. Ukraine), ЄСПЛ дійшов висновку, що ця проблема виникла внаслідок відсутності чіткої та конкретної процедури, яка давала б увязненим особам можливість отримувати копії документів з матеріалів справи або переписуючи їх власноруч або за допомогою відповідного обладнання, або шляхом покладання на державні органи обовязку робити такі копії. Хоча існували національні нормативні акти, які передбачали допуск громадян до документів, що зберігаються державними органами, включаючи матеріали судових справ, національні судові органи не вважали себе зобовязаними допомагати увязненим особам, враховуючи їхнє особливе становище, отримувати такі копії. Немає також інформації про те, що пенітенціарні установи, на які згідно з правилами виконання покарань покладалось таке завдання, дотримувались цих вимог.
Вєренцов проти України У цій справі Суд констатував порушення статей 11 та 7 Конвенції, спричинені наявністю законодавчої прогалини щодо регулювання свободи зібрань, яка існує в законодавстві України протягом більш ніж двох десятиліть. Беручи до уваги системний характер проблеми, яку виявлено в цій справі, Суд наголошує, що слід невідкладно реформувати законодавство та адміністративну практику України для приведення їх у відповідність із висновками Суду, викладеними у цьому рішенні, та вимогами статей 7 та 11 Конвенції.