Красилівський тренер на громадських засадах

У надвечірню пору завжди людно на волейбольному майданчику міського стадіону в Красилові. Запальні баталії ведуть між собою дві, інколи три, а то й чотири команди юнаків та дівчат. Перехожі щиро дивуються такому пристрасному захопленню молоді спортом. Проте мало хто знає, що ініціатором та організатором цих змагань є чоловік, який сім років поспіль безплатно займається з юними волейболістами, виконує, так би мовити, роль тренера на громадських засадах.
“Любительський волейбол мені подобається ще з шкільних років. Та все якось не виходило, аби серйозно зайнятися цим видом спорту. Мої однолітки давно обзавелися сім’ями, постійно не мають часу. Тому вирішив, що гратиму зі старшокласниками, котрі щовечора бігають на міському стадіоні”, – розповідає сорокап’ятирічний Володимир Юрчак, який працює інженером-технологом на красилівському заводі «Атонмаш».
Найважче було організувати волейбольну команду. Адже юні прихильники здорового способу життя займалися спортом поодинці, в крайньому випадку, невеличкими групами по двоє-троє чоловік. Одні бігали, інші – качали прес або виконували різноманітні вправи на бруссях та перекладинах. Тож Володимир запропонував недалекому сусіду Сергію Ковальчуку, котрий тоді ще був школярем, пограти з ним волейбольним м’ячем. Невдовзі до їх групи приєднався знайомий Сергія, а далі – декілька дівчат-школярок. Ставали в коло і пасували м’ячем між собою. Робили це так захоплено, що невдовзі до них потягнулися й інші хлопці та дівчата, які відвідували стадіон. Серед них були не тільки школярі, а й ті, хто навчався інститутах, технікумах.
“Коли чисельність нашої групи перевищила п’ятнадцять осіб, то в колі важко стало пасувати м’ячем – одні постійно відбивали його, а іншим зрідка випадала така можливість. Хтось із хлопців приніс стару волейбольну сітку. Каже, мені вона вже не потрібна, а вам ще послужить декілька років. То, слава Богу, ще й дотепер з нею граємо”, – говорить мій співрозмовник.
Спочатку було дві команди, а потім вже й третя та четверта з’явилися. Грають на виліт: яка команда програла – іде відпочивати, а її місце займає наступна. Тут немає суворих вимог, як у професійному волейболі. Головне, аби гравці підтримували свою кваліфікацію – уміли подавати та приймати м’яч, пасувати партнеру і забивати переможні очки, ну й, звичайно, дотримувалися правил. Склад команд не постійно стабільний. Він може змінюватися кожного дня – хто перший прийшов, той першим займає місце на майданчику.
Юнаки та дівчата під його керівництвом займаються любительським волейболом кожного дня, починаючи з середини квітня і майже до кінця вересня – з сьомої до дев’ятої години вечора. А влітку – набагато довше, аж поки не стемніє.
Не маючи спеціальної педагогічної або тренерської освіти, пан Володимир зумів не тільки організувати спортивні команди, а й утвердити хороший морально-психологічний клімат у них. Тут немає конфліктів та сварок, які зазвичай бувають у професійних гравців, на кшталт: яке місце на майданчику зайняти, хто буде на подачі, а хто основні удари суперника відбиватиме. Якщо й хто припуститься помилки у грі, то його не сварять і не виганяють з команди. Всі непорозуміння між гравцями Юрчак вирішує досить вдало та швидко.
На заняття до нього приходять не тільки з центру, а й з найвіддаленіших мікрорайонів міста. Особливо великий наплив улітку, коли в навчальних закладах тривають канікули. Сюди приходять навіть члени шкільних волейбольних команд, аби підтримувати свою кваліфікацію. Декілька вихованців Володимира Юрчака стали професійними волейболістами і успішно виступають на змаганнях різних рівнів.
Та й самому Юрчаку такі заняття до снаги.
“Я вже настільки втягнувся, що не уявляю, як би жив без цього. Увечері сидіти в гуртожитку марудно, а тут знаєш, що ти комусь потрібен, тебе хтось чекає. Буває, іноді затримуюся в другу зміну, то вже телефонують і питають, чому мене немає і коли прийду. Віднедавна вирішив, що коли буду зайнятий, то віддаватиму спортивний інвентар Руслану Цукорнику та його другові Паші. Хлопці надійні, вже роками перевірені. Їм довіряти можна цілком і повністю”, – каже чоловік.
За роки, відколи Володимир Юрчак займається волейболом з підростаючим поколінням, через його тренерські руки пройшло либонь чоловік з вісімдесят.
Варто сказати, що Володимир Михайлович веде здоровий спосіб життя – не вживає спиртне і не палить цигарок. І не просто сам дотримується таких принципів, а й старається відучити своїх вихованців від негативних звичок.