Шестирічний Назар Лис: «Сподіваюся, що колись і мене який хлопчик виведе за руку на футбольне поле»

Через Інтернет реєструвалися команди: син - капітан команди і батько (мати). Учасники виставляли свої фото, робили невеличку презентацію команди, і люди голосували - за допомогою СМС та через соціальні мережі. Голосування, яке почалося у червні 2011-го, тривало протягом цілого року. Всього в конкурсі брало участь більше двох тисяч команд. Щомісяця з них вибирали три, які набрали найбільше голосів, а вже з них компетентне журі, очолюване неодноразовим олімпійським чемпіоном, який встановив 35 світових рекордів, Сергієм Бубкою, визначало одного.
«Дружина перша про це прочитала і, знаючи інтерес Назара до футболу, зареєструвала нашу команду, - каже батько Назара, Віталій Лис. - А я не вірив, думав, усе вже наперед розписано, чия дитина і кого виводитиме. Але, побачивши результати голосування, захопився і сам. А ми за місяць (то був листопад) зайняли друге місце, набравши більше двох тисяч голосів, правда, залучивши до цього всіх колег знайомих та друзів».
Однак на те, що оберуть саме їх, родина навіть не сподівалася, бо зайняла друге місце. На першому, за словами Віталія, був хлопчик з Києва, син одного із депутатів Київради. Утім, врешті-решт обрали саме команду із Хмельницького. Так що 11 червня на першому матчі збірної України, яка змагалася із Швецією, Назар виводив на стадіон гравця збірної Швеції Андреаса Гранквіста. Після чого уже дивився матч разом із татом. Звичайно, як розповідає хлопчик, йому хотілося б супроводжувати українського гравця, але сама радість від того, що він був на стадіоні, заполонила все. Адже Назар обожнює футбол, і вже більше, ніж півроку займається у спортивній секції. Тому, як сподівається його батько, ця подія стане першим кроком до професійного спорту.
«Думаю, це йому допоможе, - каже Віталій, - бо він був на полі, бачив цю дивовижну атмосферу, велику кількість вболівальників. Я сам свого часу займався футболом, на жаль, вийти на професійний рівень з певних причин не зміг. Зараз Назар живе тим днем, в захопленні розповідає, як усе відбувалося, показує подаровані м’яч, форму та взуття, в яких виводив Гранквіста на стадіон Олімпійський. До речі, в цій формі він ходить на тренування».
Зараз мрія Назарчика - щоб років через 15 його самого супроводжували на поле цього самого Олімпійського в якості гравця збірної України. «Сподіваюся, що колись і мене який хлопчик виведе за руку на футбольне поле, - каже Назар.