Гаряча тема:
- Війна
Новорічний подарунок
Вибравши ялинку, Юля ще раз критично оглянула її з усіх боків. Начебто неоднобока і пухнаста. Заплативши гроші і вийшовши з базарчика, вона пошкодувала, що купила таку велику ялинку.
Важка! Як же вона з нею тепер додому-то добереться? Доведеться таксі викликати. Ніби прочитавши її думки, поруч зупинилася машина. Таксист, відкривши вікно, запитав:
- Підвезти?
Запхнувши ялинку в багажник, водій помітив:
- За такою великою ялинкою чоловіка відправляти треба.
Юля у відповідь тільки зітхнула. Що вдієш, якщо у неї чоловік був, та весь вийшов? Не пояснювати ж йому просту істину, що люди, буває, і розходяться. Сумно, але факт. Доїхавши до свого будинку, вона попросила таксиста:
- Зачекайте, будь ласка, я зараз повернуся. Ми з донькою хочемо в «Епіцентр» з'їздити. - Підхопивши ялинку, Юля пішла до під'їзду.
- Давайте, я допоможу. - Таксист, закривши багажник, підійшов до неї і забрав ялинку. - Ще й живете в «хрущовці», без ліфта.
- І на п'ятому поверсі, - усміхнулася Юля.
Донька вже чекала, відкривши двері. Побачивши ялинку, радісно заплескала в долоні, застрибала на місці.
Притуливши ялинку до стіни і закривши за таксистом двері, Юля поквапила доньку:
- Сонечко, збирайся, поїдемо за іграшкою. Таксі внизу чекає, так що поспішай!
Кожного разу перед новорічними святами вони з донькою купували якусь нову ялинкову іграшку. Причому, завжди одну, але таку, щоб вона була незвичайною, цікавою. Щоб, взявши її в руки, згадати і той час, коли вона купувалася. Це стало приємною традицією в їхній маленькій родині, з тих пір ще, коли вони жили всі разом, коли все було добре і вона, Юля, відчувала себе найщасливішою жінкою у світі. Тоді їй здавалося, що так буде завжди, все життя, а потім...
Згадувати про це «потім» було нестерпно. Тепер вони живуть з донькою одні, а ось традиція купувати іграшку перед Новим роком нікуди не поділася, залишилася.
Проганяючи від себе сумні спогади, Юля дивилася, як її «сонечко», пихкаючи, надягає чоботи і зав'язує шарф під коміром шубки.
У магазині Юля розрахувалася з таксистом, від душі подякувавши йому за допомогу.
Поки вони йшли до відділу з ялинковими іграшками, донька торохтіла про те, який маскарадний костюм їй хотілося б одягнути на ранок в школу, і щоб мама не забула про свою обіцянку купити їй «фігуристські» ковзани, такі, щоб усі навколо «обзавідувались», з білими високими черевичками зі шнурівкою.
Як пояснити дитині, що в неї труднощі з грошима? Доведеться знову просити в батька, інакше не бачити Сонечку омріяних ковзанів.
У відділі з іграшками Юлі подобалося все.
- Соню, ти вибрала іграшку? Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що я дозволяю тобі купити лише одну. Будь-яку, яка сподобається, але одну, - нагадала доньці Юля.
- Дивись, донечко, яка краса!
- Мамо, я ще не все розгледіла. А пам'ятаєш, що я в минулому році обрала? Пам'ятаєш?
- Звичайно, пам'ятаю! Янголятка, що грає на сопілці. Ось такого ж, як цей. Якщо купиш цього, у нас буде вже дві чудові іграшки. А можна купити ось цю незвичайну червону кулю, подивися, як вона виблискує! Подобається?
- Мамо, я хочу сама вибрати, не заважай!
Герман! Звідки він тут! - Юля, обернувшись, побачила колишнього чоловіка. Герман, тримаючи в руках іграшкового Санта-Клауса в малиновому піджачку, широко усміхався дочці.
- Давай візьмемо його, а ти ще щось вибери.
- Тату, ти теж за іграшками приїхав? А мама ялинку величезну купила, а мені ковзани обіцяла «фігуристські». А ти до нас приїдеш, тату?
Юля дивилася на колишнього, майже вісім років, чоловіка, кусаючи губи.
Найменше вона очікувала побачити його тут, тепер, перед святами. Навіщо він тут? Настрій у неї вмить зіпсувався.
Юля рішучим кроком попрямувала до Германа, щоб відвести дочку. Він, примружившись, спокійно подивився на неї, потім простягнув іграшку зі словами:
- Юлько, не сердься! Дивись, який потішний Дід Мороз, давай купимо!
Як ні в чому не бувало! Зовсім як тоді, раніше ...
- Це не Дід Мороз, а Санта Клаус, - відповіла Юля, дивуючись, що її роздратування поступово зникає, поступаючись місцем незрозумілому почуттю задоволення від тієї радості, яка читалася в очах Германа. Від того відчуття щастя, яким світилося його обличчя. Видно, він дуже радий цій зустрічі, значить, вони з донькою потрібні йому! Значить, він тут не випадково? Хоча ні, вона помиляється! Цього не може бути! Інакше, чому він з того моменту, як вони розійшлися, жодного разу не зайшов, не зателефонував? Отже, йому було добре в новому житті, цілий рік він був усім задоволений, а зараз....
- Юлю! Послухай! Мені треба поговорити з тобою! Адже я чекав, що ви за іграшкою підете, в сотий раз в магазин приїжджаю. Неправильно все, Юльк! Не можу я більше без вас! Ти вибач, що я не телефонував, не приходив, так вийшло...
Юлі було складно зрозуміти, що Герман хоче їй сказати. Він що ж, помиритися хоче, знову жити разом? Виходить, не вийшло у нього життя без них. Без неї, колишньої дружини, без доньки. Що ж у нього пішло не так? Адже сам же піти хотів, заявив тоді, що іншу полюбив. А тепер що ж? Розлюбив іншу-то, а їх із Сонькою знову полюбив?
- Почекай, Германе! - твердо сказала Юля, подивившись прямо йому в очі. - Ми сюди з Сонюшкою прийшли вибрати іграшку до Різдва, ковзани для неї, а зовсім не для всяких розмов. Сподіваюсь, ти розумієш, про що я?
Подивившись на іграшку в його руках, Юля додала:
- А іграшку наша дочка повинна вибрати сама. Ту, яка їй сподобається.
- Коли ти зможеш поговорити зі мною, Юльо?
- Прийде час, поговорю.
Добре, що донька нічого того не чула, захоплено розглядаючи вітрину з казковими персонажами. Кивнувши Герману, Юля поспішила до неї.
Увечері, звільнившись від нескінченної низки домашніх справ, вони з донькою взялися за прикрашання ялинки, міцно встановивши її у відро з вологим піском. Для кожної іграшки прискіпливо підбиралося місце, де вона б виглядала найбільш виграшно. На самому видному місці, звичайно ж, красувався Санта Клаус у своєму яскравому піджачку. Находившись по магазину до знемоги, Соня таки вибрала саме цю іграшку. Ту, що так сподобалася Герману. У Юлі з голови не виходила ця їхня зустріч.
Може, даремно вона так різко говорила з ним там, в магазині? Може, слід було по-іншому? І як їй слід вчинити, якщо він все ж буде наполягати на своєму поверненні додому? Погодитися чи категорично відмовити? Герман залишив їх, кинув, то нехай забуде навіть думати, що таке можна пробачити! Але з іншого боку... Як було добре, коли він був поруч!
Юля ще довго роздумувала, але так і не змогла прийти до жодного висновку.
У передсвяткові дні завжди багато клопоту. Загалом, крутилася вона, як «білка в колесі», і за всіма цими турботами думки про розмову з Германом пішли на другий план.
А він ніби знову забув про них, не намагався зустрітися і не телефонував. Юля подумала, що, швидше за все, у нього там, у новій родині, все налагодилося. Тому і мовчить. Ну що ж... У такому випадку залишається тільки побажати йому щастя.
У двері пролунав дзвінок, коли вони з донькою сідали за стіл проводити Старий рік, а Соня старанно запалювала різнокольорові свічки. Почувши дзвінок, донька бігом кинулася до дверей. Юля вирішила, що це, напевно, посівальники.
- А у нас вже є така іграшка! - почула Юля веселий голосок доньки. Вона підійшла до дверей.
Там, тримаючи в одній руці крихітного ангела з сопілкою, а в іншій пляшку з шампанським, стояв усміхнений Герман.
- Заходь! - просто сказала йому Юля - Зараз будемо сідати за стіл, ти прийшов вчасно.
Лідія ПОДІЛЬСЬКА
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: