ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2019

Новорічний подарунок

Суспільство 1377

Вибравши ялинку, Юля ще раз критично оглянула її з усіх боків. Начебто неоднобока і пухнаста. Заплативши гроші і вийшовши з базарчика, вона пошкодувала, що купила таку велику ялинку.

 Важка! Як же вона з нею тепер додому-то добереться? Доведеться таксі викликати. Ніби прочитавши її думки, поруч зупинилася машина. Таксист, відкривши вікно, запитав:
- Підвезти?
Запхнувши ялинку в багажник, водій помітив:
- За такою великою ялинкою чоловіка відправляти треба.
Юля у відповідь тільки зітхнула. Що вдієш, якщо у неї чоловік був, та весь вийшов? Не пояснювати ж йому просту істину, що люди, буває, і розходяться. Сумно, але факт. Доїхавши до свого будинку, вона попросила таксиста:
- Зачекайте, будь ласка, я зараз повернуся. Ми з донькою хочемо в «Епіцентр» з'їздити. - Підхопивши ялинку, Юля пішла до під'їзду.
- Давайте, я допоможу. - Таксист, закривши багажник, підійшов до неї і забрав ялинку. - Ще й живете в «хрущовці», без ліфта.
- І на п'ятому поверсі, - усміхнулася Юля.
Донька вже чекала, відкривши двері. Побачивши ялинку, радісно заплескала в долоні, застрибала на місці.
Притуливши ялинку до стіни і закривши за таксистом двері, Юля поквапила доньку:
- Сонечко, збирайся, поїдемо за іграшкою. Таксі внизу чекає, так що поспішай!
Кожного разу перед новорічними святами вони з донькою купували якусь нову ялинкову іграшку. Причому, завжди одну, але таку, щоб вона була незвичайною, цікавою. Щоб, взявши її в руки, згадати і той час, коли вона купувалася. Це стало приємною традицією в їхній маленькій родині, з тих пір ще, коли вони жили всі разом, коли все було добре і вона, Юля, відчувала себе найщасливішою жінкою у світі. Тоді їй здавалося, що так буде завжди, все життя, а потім...
Згадувати про це «потім» було нестерпно. Тепер вони живуть з донькою одні, а ось традиція купувати іграшку перед Новим роком нікуди не поділася, залишилася.
Проганяючи від себе сумні спогади, Юля дивилася, як її «сонечко», пихкаючи, надягає чоботи і зав'язує шарф під коміром шубки.
У магазині Юля розрахувалася з таксистом, від душі подякувавши йому за допомогу.
Поки вони йшли до відділу з ялинковими іграшками, донька торохтіла про те, який маскарадний костюм їй хотілося б одягнути на ранок в школу, і щоб мама не забула про свою обіцянку купити їй «фігуристські» ковзани, такі, щоб усі навколо «обзавідувались», з білими високими черевичками зі шнурівкою.
Як пояснити дитині, що в неї труднощі з грошима? Доведеться знову просити в батька, інакше не бачити Сонечку омріяних ковзанів.
У відділі з іграшками Юлі подобалося все.
- Соню, ти вибрала іграшку? Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що я дозволяю тобі купити лише одну. Будь-яку, яка сподобається, але одну, - нагадала доньці Юля.
- Дивись, донечко, яка краса!
- Мамо, я ще не все розгледіла. А пам'ятаєш, що я в минулому році обрала? Пам'ятаєш?
- Звичайно, пам'ятаю! Янголятка, що грає на сопілці. Ось такого ж, як цей. Якщо купиш цього, у нас буде вже дві чудові іграшки. А можна купити ось цю незвичайну червону кулю, подивися, як вона виблискує! Подобається?
- Мамо, я хочу сама вибрати, не заважай!
Герман! Звідки він тут! - Юля, обернувшись, побачила колишнього чоловіка. Герман, тримаючи в руках іграшкового Санта-Клауса в малиновому піджачку, широко усміхався дочці.
- Давай візьмемо його, а ти ще щось вибери.
- Тату, ти теж за іграшками приїхав? А мама ялинку величезну купила, а мені ковзани обіцяла «фігуристські». А ти до нас приїдеш, тату?
Юля дивилася на колишнього, майже вісім років, чоловіка, кусаючи губи.
Найменше вона очікувала побачити його тут, тепер, перед святами. Навіщо він тут? Настрій у неї вмить зіпсувався.
Юля рішучим кроком попрямувала до Германа, щоб відвести дочку. Він, примружившись, спокійно подивився на неї, потім простягнув іграшку зі словами:
- Юлько, не сердься! Дивись, який потішний Дід Мороз, давай купимо!
Як ні в чому не бувало! Зовсім як тоді, раніше ...
- Це не Дід Мороз, а Санта Клаус, - відповіла Юля, дивуючись, що її роздратування поступово зникає, поступаючись місцем незрозумілому почуттю задоволення від тієї радості, яка читалася в очах Германа. Від того відчуття щастя, яким світилося його обличчя. Видно, він дуже радий цій зустрічі, значить, вони з донькою потрібні йому! Значить, він тут не випадково? Хоча ні, вона помиляється! Цього не може бути! Інакше, чому він з того моменту, як вони розійшлися, жодного разу не зайшов, не зателефонував? Отже, йому було добре в новому житті, цілий рік він був усім задоволений, а зараз....
- Юлю! Послухай! Мені треба поговорити з тобою! Адже я чекав, що ви за іграшкою підете, в сотий раз в магазин приїжджаю. Неправильно все, Юльк! Не можу я більше без вас! Ти вибач, що я не телефонував, не приходив, так вийшло...
Юлі було складно зрозуміти, що Герман хоче їй сказати. Він що ж, помиритися хоче, знову жити разом? Виходить, не вийшло у нього життя без них. Без неї, колишньої дружини, без доньки. Що ж у нього пішло не так? Адже сам же піти хотів, заявив тоді, що іншу полюбив. А тепер що ж? Розлюбив іншу-то, а їх із Сонькою знову полюбив?
- Почекай, Германе! - твердо сказала Юля, подивившись прямо йому в очі. - Ми сюди з Сонюшкою прийшли вибрати іграшку до Різдва, ковзани для неї, а зовсім не для всяких розмов. Сподіваюсь, ти розумієш, про що я?
Подивившись на іграшку в його руках, Юля додала:
- А іграшку наша дочка повинна вибрати сама. Ту, яка їй сподобається.
- Коли ти зможеш поговорити зі мною, Юльо?
- Прийде час, поговорю.
Добре, що донька нічого того не чула, захоплено розглядаючи вітрину з казковими персонажами. Кивнувши Герману, Юля поспішила до неї.
Увечері, звільнившись від нескінченної низки домашніх справ, вони з донькою взялися за прикрашання ялинки, міцно встановивши її у відро з вологим піском. Для кожної іграшки прискіпливо підбиралося місце, де вона б виглядала найбільш виграшно. На самому видному місці, звичайно ж, красувався Санта Клаус у своєму яскравому піджачку. Находившись по магазину до знемоги, Соня таки вибрала саме цю іграшку. Ту, що так сподобалася Герману. У Юлі з голови не виходила ця їхня зустріч.
Може, даремно вона так різко говорила з ним там, в магазині? Може, слід було по-іншому? І як їй слід вчинити, якщо він все ж буде наполягати на своєму поверненні додому? Погодитися чи категорично відмовити? Герман залишив їх, кинув, то нехай забуде навіть думати, що таке можна пробачити! Але з іншого боку... Як було добре, коли він був поруч!
Юля ще довго роздумувала, але так і не змогла прийти до жодного висновку.
У передсвяткові дні завжди багато клопоту. Загалом, крутилася вона, як «білка в колесі», і за всіма цими турботами думки про розмову з Германом пішли на другий план.
А він ніби знову забув про них, не намагався зустрітися і не телефонував. Юля подумала, що, швидше за все, у нього там, у новій родині, все налагодилося. Тому і мовчить. Ну що ж... У такому випадку залишається тільки побажати йому щастя.
У двері пролунав дзвінок, коли вони з донькою сідали за стіл проводити Старий рік, а Соня старанно запалювала різнокольорові свічки. Почувши дзвінок, донька бігом кинулася до дверей. Юля вирішила, що це, напевно, посівальники.
- А у нас вже є така іграшка! - почула Юля веселий голосок доньки. Вона підійшла до дверей.
Там, тримаючи в одній руці крихітного ангела з сопілкою, а в іншій пляшку з шампанським, стояв усміхнений Герман.
- Заходь! - просто сказала йому Юля - Зараз будемо сідати за стіл, ти прийшов вчасно.

 

Лідія ПОДІЛЬСЬКА

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую