Чотири історії кохання від відомих хмельничан

 «Троянди кольору слонової кістки – з них почалася ця історія кохання, - згадує начальник управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Хмельницької облдержадміністрації Валентина Моісеєнко. - Вони час від часу з’являлися на моєму столі ще до початку робочого дня. Хто цей таємничий прихильник, здогадалася не одразу. Одинока квітка в імпровізованій вазі видавалася надто ніжною і тендітною, як от перший сніг чи краплини роси на вранішній траві. І аж ніяк не асоціювалася з відеодизайнером, з яким не так часто пересікалися у роботі».
«Прекрасно пам’ятаю, як Валентина вперше переступила поріг нашого телебачення: струнка фігура у червоній суконці трохи вище колін і широко розплющені здивовані очі, - каже фотохудожник Сергій Іванов. - Та й не лише я її такою побачив тоді. Вона привернула до себе увагу чи не усього чоловічого люду нашої ТРК».
Весілля у цієї пари було таким же особливим, як і їхні стосунки. Вони розписалися у прямому ефірі на День телебачення – 16 листопада 2001 року. «Це було, швидше, службове використання особистої ситуації, - жартує Сергій. - На момент десятиріччя телерадіокомпанії ми з Валентиною ще не були одружені, а на каналі до свята знімали чимало різних проектів. В одному з них керівництво вирішило розповісти, як і скільки сімейних пар утворилося серед працівників компанії. Коли писали сценарій, то запропонували нам з Валентиною одружитися у прямому ефірі. Про це знали лише батьки і ще кілька людей, які писали сценарій. Ми розписалися на очах у всієї області».
«Хвилювалися всі, - продовжує Валентина Моісеєнко. - Ми, генеральний директор, найближчі кілька подруг і друзів і, навіть, Галина Орєхова – тодішній очільник РАГСу (незважаючи на те, що за її плечима був розпис не однієї тисячі закоханих). Батьки ж спостерігали за нашим одруженням по телевізору – такий ось суворий був сценарій».
Подружжя не любить гучно святкувати річниці, яких у них дві: дата освідчення в коханні – 14 лютого та, власне, розпису – 16 листопада. Відзначають їх по черзі через рік. Як? Прагнуть усамітнитися зі своїми дітьми: Євгенієм та Любомиром десь у нових країнах на колоритних і цікавих місцевостях. Як, до прикладу, цього разу – на початку лютого на острові Пхукет у Таїланді. «Ми досить рідко маємо час на відпочинок і родинне спілкування, тому й використовуємо всі свята для цього, - каже Валентина. - Наша любов і стосунки в сім’ї - у певній пожертві, в хорошому розумінні слова, і цілковитій свободі творчості. Сергій тепер повністю віддається своєму захопленню як фотохудожник. Я - працюю у сфері паблік-менеджменту. Шумності й людності в річницях, а особливо в шлюбі, не любимо. Нам вдосталь публічності на роботі. В родині ж хочеться тепла, затишку й спокою. Так, щоб можна було обійняти один одного, притулитися і просто помовчати. Знаєте, кажуть люди, коли моляться, мріють чи цілуються - закривають очі. Бо тоді слова й промовисті погляди зайві – тоді царюють емоції. У нас їх ще вдосталь! Як писав американський письменник, автор бестселеру «Історія кохання» Ерік Сігал: «Любов – це коли не треба говорити «пробач».
Віктор + Світлана Байдичі
різниця у віці – не завада сімейному щастю
Як розповів директор ЗОШ №24, екс-заступник мера Хмельницького Віктор Байдич, познайомились вони з дружиною у 2006 році, коли Світлана прийшла до нього брати інтерв’ю. «Вона – цікавий та приємний співрозмовник, тому справила на мене гарне враження, - згадує Віктор Григорович. – Після цього інтерв’ю наші шляхи ще чимало разів перетиналися. Але я зрозумів, що вона та єдина, з якою хотів би пов’язати своє життя, у серпні 2008, коли Світлана робила репортаж з футбольного матчу. Після його закінчення розговорилися, зловив себе на думці, що ця жінка неодмінно має бути моєю. Напевно, тоді зірки так зійшлися – й між нами щось проскочило. Постійно думав про неї. А потім ми знову зустрілися. І вже не розлучались».
30 квітня 2009 року Світлана з Віктором стали чоловіком та дружиною. Як згадує Віктор Байдич, весілля було не дуже великим. «Чоловік сорок, - каже Віктор Григорович. – Усі наші найближчі родичі та друзі. Яке найяскравіше враження? Напевно, усе весілля загалом й усвідомлення того, що ми - найщасливіша пара. А ще, ми …багато цілувалися».
Віктор Байдич переконаний, що у шлюбі має бути спільний погляд на такі речі як сім’я, спільні інтереси, відчуття обов’язку, тоді й будуть міцні та перспективні стосунки. «Сім’я – це велика праця кожного з подружжя для того, щоб не згасав вогник, який щоразу запалює почуття, - каже він. - Треба сприймати людину такою, яка вона є, з розумінням до всього ставитися. Це стимулюватиме вас та вашу половинку до звершень».
Подружжя Байдичів шлюб у церкві не освячувало. Але, як запевняє голова родини, це лише питання часу.
Олена Польова + Олег Фіщук
люблять відзначати річниці весілля у «кольорі»
Подружжя шоу-вумен Олени Польової та звукорежисера Олега Фіщука славиться тим, що любить влаштовувати …власні весілля. Перше, «зелене», вони зіграли 16 жовтня 2004 року. В цей день Олег та Олена офіційно зареєстрували свої стосунки. Відзначали створення нової родини у колишньому барі «Прем’єра», де молодят та їхніх гостей при вході музикою зустрічав симфонічний оркестр.
У 2009-му, на п’яту річницю весілля, пара взяла шлюб й влаштувала «фіолетове» весілля. Був запроваджений дрес-код: починаючи із запрошених і закінчуючи орхідеями на фуршетному столі – все було фіолетового кольору. Замість першого танцю молоді виконали першу пісню: удвох заспівали і заграли на гітарах композицію Трофіма «Весняний блюз». Гості не відставали від креативності Олега та Олени, й приготували їм не менш неординарні подарунки: міні-мюзикл про знайомство молодят, вірші, клоунаду. Тому питання про тамаду відпало відразу, хоча рідний брат Олени Павло Польовий чудово впорався з цією роллю.
Як згадує Олена, до весілля вона більше залицялася до Олега, а зараз, як то кажуть, пожинає плоди. «На той час ми були у шлюбі з іншими, а чоловіку дуже важко зважитися на зміни, - каже Олена Польова. - Тому й пропозиція руки й серця була трохи «сухою», – коли ми приїхали з моря, він сказав: «А чи не купити нам обручки?»… Правда, коли у ВРАГСі нам дали свідоцтва, Олег сказав: «Життя без тебе нестерпне». Проте, думаю, що краще починати без романтики, яка потім стихає, але жити так, як ми: разом ми вже майже 14 років, а у нас романтичний кожен день».
На десяту річницю, яка припадає на 16 жовтня цього року, подружжя планує зіграти «біле» весілля. «Вже всі наші знайомі в курсі, - зізнається Олена – А ми вже навіть почали продумувати елементи свого вбрання. Одне можу сказати точно – це будуть білі брючні костюми: як у нас з Олегом, так і у двох наших дітей. Для ідеального образу залишилося скинути лише кілька зайвих кілограмів».
До того ж, зараз тривають зйомки кліпу про історію кохання пари. Вже відзняті кадри в осінньому Хмельницькому та кілька епізодів з січневого відпочинку подружжя у теплому Єгипті. А друг родини Сергій Іванов почав знімати кліп на пісню Діани Арбеніної «Йди до мене». Як зазначає Олена Польова, презентація цих двох міні фільмів відбудеться на їхньому «білому» весіллі 16 жовтня.
За словами Олени, відзначають вони не лише день свого весілля, а й день …першого поцілунку, який припадає на 16 червня. «Цього дня завжди отримую величезний букет лілій, - з гордістю розповідає Олена Польова. – Навіть не знаю, де Олег його ховає».
Віталій + Тетяна Новіцькі
познайомилися у таксі
Бізнесмен Віталій Новіцький познайомився зі своєю дружиною Тетяною у …таксі, «стрельнувши» у неї цигарки. «Навіщо палити свої, якщо можна взяти у пасажира?» – керувався такими думками Віталій, який в ті часи працював таксистом. Коли випалив цигарки, подумав, що варто знайти свою пасажирку і зустрітися ще раз. «А потім була така любов!.. – згадує Віталій Новіцький. - Хоча розписалися ми з Тетяною років через сім, коли потрапили в серйозну аварію, з якої нас лише Бог врятував. Тоді міліціонер в документі написав, що «якийсь там чоловік їхав з якось там жінкою». Я вирішив, що пора, як то кажуть, стати нормальною сім’єю. Ми ж постійно були разом, навіть працювали разом майже з того часу, як зустрілися. Брали шлюб у Києві. Нас обвінчав знайомив ксьондз. Через кілька днів розписались у ВРАЦСі. Тетяна була у перукарні, коли я приїхав туди із нашими паспортами, в яких вже стояли печатки. А ввечері це все відзначили у колі друзів та родичів».
Як зізнається Віталій, точну дату свого знайомства із Тетяною він навряд чи швидко згадає. «Хоча вона, як, напевно, і кожна жінка, її завжди пам’ятає, - каже Віталій Новіцький. – Я не прихильник матеріальних подарунків. Більше подобається дарувати позитивні емоції та враження. Люблю разом з дружиною проводити час, наприклад, організувати подорож, чи піти в похід до лісу, чи просто посидіти вдвох в ресторані».