Переплутані двері, або На порозі весни.

 Незвичайна історія напередодні свята весни? Помилуйте! Нам уже давно не варто чомусь дивуватись: подумаєш !
Традиційно сьомого березня по всіх більш-менш поважаючих себе установах, фірмах, організаціях пройшли святкування, на яких не менш традиційно вітали жінок.
На фірмі Ірини шеф, крім фуршету, подарував співробітницям косметичні набори і французькі парфуми. Дівчата зазирнули до подарунків, а подруга капнула трішечки аромату французьких духів на кучерики Ірині, змовницьки прошепотівши: «щоб цієї ночі все вдалося!» Ірина й сама була готова до нового етапу розвитку стосунків із Вадимом, охоронцем на їхній фірмі, але за місяці їхнього знайомства далі зустрічей за кавою та кількох відвідин кінотеатру не дійшло. Подруга Юля переконувала поставити хрест на такому кавалерові, але… інших не було, а їй вже було за тридцять. Раніше вона й сама прогнала б такого хлопця, а зараз… час покаже. Під кінець вечора домовились із Вадимом, що він приїде до неї на ніч. Попробує поміняти чергування і приїде. Вона чекатиме його вдома, двері не замикатиме, щоб він, не здіймаючи шуму вночі і, не даючи приводу сусідам для пересудів, тихенько прослизнув у квартиру.
У таксопарку, де працював Сашко, святкування було в самому розпалі, але хлопець пояснив друзям, що саме сьогодні у нього відповідальна зустріч, яка не може не перерости в «інтим», тож йому потрібна «робоча форма» і ще потрібно заскочити в супермаркет за гостинцями до столу. Він ніколи не приходив до неї з пустими руками. В таку годину супермаркет був майже порожнім, купив солодощі і викликав таксі. Задоволений собою і плануючи, як вони проведуть вечір і ніч із Тетянкою, вийшов з таксі, розплатився, залетів у під’їзд і викликав ліфт. У відповідь – тиша, ліфт спочивав, що не раз траплялось у цьому домі. Спересердя розвів руками (ще б пак: Таня жила на восьмому поверсі!) і похопився, що пакет залишився в таксі разом із подарунком. Вискочив, як ошпарений і – є таки Бог на світі – авто ще стояло біля будинку, водій вибачався по телефону:
- Це був останній пасажир, голубонько, уже їду!
- Шеф! Забув пакет, ледь без подарунка залишив дівчину!
Сашко знову зайшов у під’їзд і ще раз переконавшись, що ліфт таки не працює – пішов східцями, намагаючись не шуміти. Мабуть, замислився дорогою, чи прорахувався, чи не знати, з якого дива, але замість восьмого – зупинився на сьомому поверсі, якраз навпроти дверей Ірини… Не роздумуючи, зайшов до квартири, не звернувши уваги на те, що двері були не замкнені: видно, зачекалась його Тетянка, поки він то по супермаркетах ходив, то квіти купував, то по східцях добирався! Квартира потонула в романтичному присмерку, ледь освітлена вогнями нічного міста… Як він любив такі години! Повертаючись вночі з роботи, замріювавсь про сім’ю, яка чекатиме його, як вони разом на затишній кухні питимуть чай із солодощами, обговорюватимуть день, що минув, разом плануватимуть… Під ногами щось рипнуло, перервавши його думки, але в квартирі й далі була сонна тиша, лише в повітрі звабливо плив аромат парфум. Завагався на мить, а потім вирішив, що Таня також зважилась на прогрес у їхніх стосунках і готує йому сюрприз… Ну що ж, він «за» щодо таких сюрпризів і, прикинувши, де кухня – відніс туди пакет, а з квітами навшпиньки пішов до спальні: шлейф парфумів безпомилково вказав напрямок… У повній темряві романтичної спальні навпомацки залишив букет на якійсь тумбочці і, серцем відчувши сопіння дівчини, швиденько роздягнувся і сковзнув під ковдру…
… Легке сп’яніння… небажання виправдовуватись за спізнення в такий день і… згода дівчини на близькість… з радості дав волю почуттям, не дуже зважаючи на приглушене «ні»… Секс був приголомшливим і для нього. Мабуть, на честь свята. А, може, що довго на нього чекали?
Ірина була розгубленою від близькості з чоловіком… Ще засинаючи, обдумувала, чи прийде Вадим, чи правильно, що залишила незамкнені двері, чи, взагалі, оце все не дурість, адже до Вадима у неї, крім почуття вдячності, що хоч інколи є з ким провести час – більше немає нічого. А тепер? Лежала на зімятому простирадлі, подушки – десь на полу, поряд – чоловік, який просто спустошив її і перелякав своїм темпераментом… І, взагалі, хто це?!! Збиралась з думками – не виходило, все, що пам’ятала – в очікуванні Вадима, лягла зігрітись, бо як пили сьогодні за столом «за те, щоб чоловіки зігрівали жінок у це свято, бо цього дня навмисно холодно!» Зігрілась…
Після жаданого сексу Сашко знайшов ковдру і прикрився, намагаючись вгамувати подих. Зрозумів, що відбувається щось неочікуване, він кудись потрапив не туди, але… нізащо не відмовився б від того, що тільки но було! Хотів пити. Кашлянув…
- Чаю… Кави… - ледь ворушачи пересохлим язиком, - запитала Іра.
- Води, краще води… - видихнув Сашко.
Не змовляючись, пішли на кухню. Світло різануло в очі, але Іра не змогла подивитись на хлопця, з яким тільки що займалась шаленим сексом. От тобі й сюрприз напередодні свята, який бажали всім холостякам за столом! Поставила на стіл склянку води, а сама повернулась до плити – поставила чайник. Заспокоїтись не могла, її то трусило, то сльози навертали на очі, то розбирав сміх. Вони й засміялись обоє, не змовляючись, і відразу ж наче спала якась завіса, і вони нарешті подивились одне одному в очі.
- … Я… - почала Ірина, щоб якось хоч щось сказати, чи пояснити.
- У вас ліфт не працює, - заговорив хлопець, - мене звати Сашко.
- Ліфт частенько стоїть, обіцяють до літа замінити на новий. А я – Ірина.
І Сашко спочатку, щоб підтримати розмову, почав розповідати, де працює, який у нього напарник надійний, як він відпросився з роботи, як забув пакет із солодощами…
- До речі, - зраділо похопився, що знайшов привід для розмови, - а в нас же є з чим чай пити! Давай велику тарілку для гостинців, я зголоднів… - І замовк, почервонівши, як рак.
- Я – також хочу їсти, наче сто років не їла… - щиро зізналась Ірина, опустивши очі додолу.
Чайник весело засвистів, даючи змогу їм трішки оговтатись.
Пили чай, зрідка перекидаючись якимись словами, над якими не замислювались, думаючи про те, що відбулось, з однією різницею: Сашко згоден був знову йти в спальню, Ірина – ні в якому разі, але її відмова подумки була дуже схожою на оте «ні» в спальні, видихнуте з переляком і шаленою пристрастю. Як зрозуміти жіноче «ні»?
- Спасибі за чай, Іринко! – тепло подякував і, не знаючи, як повестись далі, вимушено продовжив, – піду я, пізно вже…
- Ну, так, друга година ночі, - знітилась Іра. – Пізно… Холодно на вулиці…
- Нічого, це на краще, охолону трохи дорогою,– пожартував Сашко. – Ще раз дякую … за все.
Вийшовши з квартири, пожалкував, що в нього є дівчина, але махнув рукою і попрямував східцями донизу.
Ірина хотіла було зателефонувати подрузі і розповісти про неймовірне знайомство, але передумала. Не із-за пізньої години, ні, просто… пішла в спальню, зарилась у постіль, і, відкинувши тривожні думки, солодко заснула.
Надвечір пронизливий дзвінок примусив Іру відірватись від телевізора. На порозі стояв Сашко з величезним букетом квітів:
- Вітаю з Міжнародним жіночим днем і бажаю… ну, всього! – прочитавши тривожне запитання у очах Іри, заспокоїв, – з Танею поговорив, щоправда, для хоробрості прихопив товариша (до речі, холостяка), він продовжив домовлятись з нею, мабуть, в кіно підуть.
- Але ж ти вже вітав мене зі святом, - полегшено зітхнувши, відповіла дівчина. – Проходь, на вулиці все ще холодно.
- У нас, в автопарку, кажуть, що які жінки – таке й свято, а ми маємо їх гріти, щоб не мерзли. Ти не проти, щоб я тебе зігрів? – Сашко усміхався, а його погляд проникав у саме серце Ірини, зазирав у очі, шукаючи відповідь на важливе запитання.
- Хоч все життя. – прошепотіла схвильовано, зрозумівши хлопця. – Твого тепла мені дуже не вистачало!
- Спасибі ліфту, який вчора не працював! – весело констатував Сашко й підхопивши Іру на руки, поніс її прямо до спальні, запитуючи у маленьке вушко, - сьогодні буде «ні» чи «так»?
- Так…так…так… - ховаючи почервоніле обличчя на грудях хлопця, відповіла Іра.
За вікном був не по-весняному холодний вечір. Хтось нарікав на холод, хтось не зважав на нього, а ті, що закохались – знали таємницю про холодне свято на порозі весни… Воно хитрує, воно спонукає грітись в обіймах одне одного, відкидаючи непорозуміння й умовності.

Галина ТАРНАВСЬКА.