«Вдосконалюючи тіло, не забувайте про духовний розвиток», - бодібілдер Валерій Загурський

 Крім того, що він досягнув неабияких успіхів у вдосконаленні свого тіла, надання йому гнучкості та сили, він близько 15 років навчає цій майстерності інших, працюючи тренером одразу удвох місцях: спортивному клубі «Litium» та у тренажерному залі навчального центру працівників міліції.
39-річний спортсмен, який при знайомстві виявився скромним та приємним у спілкуванні, розповів багато цікавого: як працювати по 12 годин на добу та 15 років обходитися без відпустки, як бути не лише тренером, а й психологом, чому легше виступати у чужому місті, як розвивати не лише тіло, а й душу…

Військовий – міліціонер – спортсмен
- Я йду з дому об 11 ранку, і повертаюся об 11 ночі. Це не спорт, і не робота. Це вже спосіб життя. Не можна сьогодні займатися, а завтра – ні. Це вже постійний режим, тренування, харчування.
- Коли до вас прийшло усвідомлення того, що бодібілдинг – це ваше покликання?
- Поступово. Я закінчив Хмельницьку академію прикордонних військ, після цього півроку служив на Чернігівщині, на залізничному пункті пропуску на кордоні з Білоруссю. Хоч в дитинстві і мріяв про кар’єру військового, на практиці виявилося, що це заняття не для мене.
Потім я пробував себе у міліції: пропрацював три роки командиром загону у центрі бойової підготовки. Це вже було мені ближче, адже займався бойовою підготовкою працівників. На базі центру відкрилися тренажерний зал, де я працював. До 18.00 я був міліціонером, після 18.00 – тренером. Але з часом зрозумів, що треба обирати щось одне. У міліціонера складна робота, ненормований графік, бувають нічні виклики. Тому, щоб досягти успіху в спорті, треба було кидати службу, що я і зробив.
- У дитинстві ви були далекі від спорту?
- Думаю, завдатки до цього в мені були завжди. З 6 до 16 років я займався у ансамблі народного танцю «Подолянчик», однак так і не дійшов до випуску через травму. Там були серйозні фізичні навантаження. Думаю, танці дали мені багато.
Спортом почав займатися з турніків… У 90-му почали відкриватися спортивні секції, тренажерні зали, в один з яких я і потрапив.
Дивився фільми, герої яких були сильні, підкачані. Розумів, що тренуючись, я починаю виглядати не так, як більшість однолітків. Якось поступово прийшло бажання займатися цим серйозно.
«В чужому місті виступати легше»
- У минулому році чемпіонат України з бодібілдингу проходив у Хмельницькому, і ви стали абсолютним чемпіоном. Чи допомогли вам «рідні стіни»?
- Знаєте, в чужому місті, де тебе ніхто не знає, виступати легше. Коли виступаєш у рідному місті, з одного боку маєш колосальну підтримку, з іншого – несеш велику відповідальність. Тому у Хмельницькому я наважуюся виступати лише у найкращій формі.
- Чи плануєте ви виходити на міжнародний рівень змагань?
- У мене уже була можливість кілька разів поїхати на чемпіонат світу, однак виникали якісь проблеми з документами: то візу не встигли зробити, то зробили, але не ту. В червні цього року знову буде чемпіонат світу. Не хочу загадувати наперед, але сподіваюся, що цього разу мені пощастить.
- Щоб здобувати перемоги у змаганнях з культуризму, мабуть, не достатнього накачати м’язи…
- Звісно. Тут є щось і від мистецтва: має бути і пластика, і гнучкість, і артистизм. Багато залежить від того, як ти себе представиш. До того ж, треба бути у формі завжди, забути про тютюн та алкоголь, інші шкідливі звички, дотримуватися здорового харчування: виключити з раціону жирну їжу та прості вуглеводи (містяться у цукрі), більше вживати білків, складних вуглеводів (фрукти, овочі, злаки).
І про духовний розвиток не варто забувати, він має бути на першому плані.
- Для багатьох ви – тренер та приклад для наслідування. Чи був у вашому житті тренер, який зробив вагомий внесок у розвиток вашої особистості?
- Мабуть, це був тренер у тренажерці у 26-ій школі, куди я ходив. На жаль, зараз не пам’ятаю його імені. Тоді для нас з хлопцями спорт був більше розвагою, а він прищепив нам розуміння, що це серйозно.
Вже у старшому віці я більше вчився на власному досвіді, читав багато літератури. Можна сказати, що сам був собі тренером. Звісно, в цьому випадку витрачається значно більше часу, зате потім у тебе колосальний багаж знань та практичного досвіду, яким ти можеш поділитися з іншими.
- У вас чималий тренерський стаж. Доводиться мати справу з великою кількістю людей. Чи з усіма вдається знайти спільну мову?
- З усіма намагаюся поводитися чемно, хоч люди і різні бувають. Займається і молодь з 14 років, є й клієнти, яким за 60, та не лише вік, а й характери у всіх різні. Однак якщо підходити до людини з добром, рано чи пізно вона відповість тим же. Тренер, як і будь-який педагог, трохи психолог.

Про сім’ю та відпочинок
- Серед рідних ви пропагуєте здоровий та активний спосіб життя? Члени вашої родини займаються спортом?
- Дружина Тетяна вже років п’ять-шість ходить у тренажерний зал, я пишу для неї програми. Спочатку вона відмовлялася: то часу немає, то ще щось а зараз ходить у зал із задоволенням.
Донька Каріна сама дійшла до цього. Щоправда, зараз у неї на носі випускні іспити, тому більше уваги приділяє навчанню.
- Вона не планує піти стежкою батька?
- Ні, вона зовсім інша, творча, хоче бути журналістом. Якщо у мене більшість часу займає робота, то вона встигає і у театральній студії займатися, і на різноманітні заходи ходити. Любить мандрувати.
- А ви? Хоч іноді відпочиваєте, їздите кудись?
- З 1997 року, відколи я працюю тренером, я жодного разу не був у відпустці. Якось страшно все залишити і поїхати кудись, та й бажання немає. Можливо, якби спробував, то й сподобалося б. Звісно, треба відпочивати.
Я настільки звик до свого графіка, що мені вистачає для відпочинку кількох годин недільного вечора. У неділю у мене скорочений день, я звільняюся о шостій, забираю дружину з роботи, ми трохи гуляємо містом, ввечері вдома відпочиваємо, нічого не роблячи. Люблю почитати щось.
- Якій літературі надаєте перевагу?
- Час від часу читаю фахову літературу, щоб нічого не забувати, але це більше для роботи. Для душі люблю ізотеричну літературу: космос, паралельні світи… Зоряне небо мене притягує з дитинства.
- Ваш девіз?
- Здоровий спосіб життя, розвиток душі і тіла. Намагаюся дотримуватися золотого правила: поводься з людьми так, як би хотів, щоб вони поводилися з тобою. І ще гордість втихомирювати. Звісно, іноді буває не легко, але намагаюся жити за такими принципами.