За порятунком до отця Симона. Продовження

 Якось один знайомий священик запросив отця Симона на престольне свято у свою парафію в Херсон. Під час служби є період, коли священик йде у вівтар і читає таємну молитву, яка мовиться перед читанням Євангелія. І вже коли він читає Євангеліє, з його уст сходить вогняна благодать, яка йде на всіх, хто є на богослужінні, і спопеляє все погане. «І от, коли я прочитав цю молитву і подивився на Євангеліє, яке було на престолі, - розповідає отець Симон, - а було воно дуже гарне, бо то була багата парафія, по тому місці, де я провів очима, з’явилася тоненька лінія, з якої почав здійматися дим, схожий на туман. Думаю, може мені здалося, бо з подібним ніколи не зустрічався і навіть не чув про таке. Повернувся до батюшки, що стояв біля мене, показую пальцем на Євангеліє (бо розмовляти не можна), він киває, що теж бачить. Глянув на послушника - теж бачить. Ще раз дивлюся - з’явився хрест, і цей туман у вигляді хреста підіймається все вище - вже до купола. Я злякався, думаю, Євангеліє горить. А відкрити не можна, бо ще той момент не підійшов. Легенько припідняв палітурку - ціле, але димиться. Прочитав «Отче наш», після чого потрібно було благословити усіх, хто був у храмі, а робити це треба з розмахом, наскільки вистачає руки, я повертаюся обличчям до Царських воріт і роблю це. Тоді теж сходить благодать, яка потрапила на настоятеля храму, до якого я приїхав у гості. Його як кинуло, як почало бити об підлогу, він став кричати. Службу зупинити не можу, до того ж, мені треба було вийти до людей на сповідь, бо настоятель, який мав би це робити, говорити не може, а повзає по підлозі.
У якийсь момент він упав перед престолом, а там престол гарний, з чеканкою, дістав носовичка і тре по ньому. Кажу: «Що ти робиш?». Він: «Ти що, не бачиш, там Господь розіп’ятий на Голгофі висить. Він живий, і він плаче. А я сльози збираю».
Вийшов до людей, читаю молитви, а він залишився у вівтарі. І як почав кричати: «Славте, славте, до нас приїхав на службу (і називає моє звання, яке я маю перед Господом)!».
… Коли на службі отець Симон благословив людей, таке почалося! Усі відьми, які були у храмі, почали втікати: хто у двері, хто у вікна, хто намагається сховатися за аналої, що стоять у храмі. «Пригоріли всі», - каже священик. - Ну що, приїхала міліція, мене разом з моїм послушником забрали, бо ці «мітли» помчали в міліцію і сказали, що приїхали монахи, захопили храм, настоятеля, копають його ногами, і він кричить на всю церкву. Мене разом з послушником посадили в камеру, де я просидів усю ніч. А на ранок прихав їхній керівник поговорив зі мною, після чого дав службову машину і мене відвезли туди, звідки взяли.
«Упродовж першого місяця я не спав ні хвилини»
Батюшка, до якого приїхав отець Симон, якраз отримав призначення на іншу парафію, і коли вони почали збирати і виносити речі до машини, його знову стало кидати об землю. На запитання матушки: «Що з ним?», отець Симон відповів: «Скоріше за все, сюди приїхала одна з осіб, яка приймала участь у чаклунстві, оскільки і батюшку, і вас, і двох ваших синів нагодували і зробили на смерть». А священик, який усе ще корчився на підлозі, почав плюватися і показувати пальцем: «Он, побіг». «Я розумію, що він духовно це бачить, - продовжує отець Симон. - Його так нагодували, пославши з їжею бісів, які мали його мучити. Коли він вчергове плюнув: «О, дивись, цей у крові!». Кажу: «Якщо в крові, то з твоїх близьких родичів хтось брав участь у чаклунстві».
Я забрав його з собою на квартиру, де зупинився, і по 24 години на добу читав біля його ліжка Псалтир за здоров’я. Перший місяць на хвилину не відходив, бо тільки підведуся, він починав кричати, що його щось душить. Я навіть не спав, бо тільки закрию очі, він знову кричить, що його душать. Вмиваюся святою водою і знову читаю. На другий місяць уже кілька хвилин міг передихнути. І так потихеньку «вичухав» його. Он він, щойно заходив. Уже двадцять років зі мною. І 18 з них ми з ним служимо тут.