ye-logo.v1.2

Незвичний колекціонер Серафим Лесько

Суспільство 6018
автора
Ззовні музей облицьований половинками пластикових пляшок. Дах - також пластиковий.. Фото: автора

76-річний дідусь збудував музей з пляшок, в якому зібрав чимало цікавинок різних епох

Серафим Лесько у своєму рідному селі Велика Яромирка, що на Городоччині – знаменитість. Ще б пак, адже на його музей цікавинок та старожитностей, збудований з пластикових пляшок, з’їжджаються подивитися не лише з усієї округи, а й з різних куточків України. І для кожного свого відвідувача: чи то школярів з району, чи заїжджих гостей, чи місцевих або столичних журналістів, 76-річний Серафим Олексійович проводить індивідуальну екскурсію. Розповідаючи учням про експонати музею, він доповнює її цікавинками з історії України та Великої Яромирки зокрема. А увагу журналістів Серафим Лесько акцентує на своїх «родзинках»: до прикладу, книзі «Історія в життєписах мешканців села Велика Яромирка», яку він веде багато років, чи колекції газет з усього світу, котрих у дідуся вже понад дві тисячі екземплярів. Але - про усе по черзі.
Музей з пластикових пляшок із скляною підлогою
Унікальний музей пана Леська видно здалеку: ошатну будівлю прикрашає могутній вітряк. Він, до речі, діючий і до гвинтика зібраний руками майстра. Як зізнається дідусь, це мав бути млин, який згодом став частиною його самобутнього музею.
Підійшовши з господарем до його незвичного будиночка, зупиняємось біля входу, щоб усе добре роздивитися. Ззовні він облицьований половинками пластикових пляшок. Дах – також пластиковий. За словами Серафима Олексійовича, аби зробити таке покриття, пішло чимало часу, адже кожен шмат пластикової пляшки доводилося розрівнювати при високій температурі, щоб вона набула форми черепиці. Спочатку дідусь планував обкласти свій дерев’яний будиночок очеретом, проте через його непрактичність передумав - віддав перевагу пластиковим пляшкам, які збирав на околицях села, коли випасав худобу. А підлогу він виклав із скляних пляшок. Їх пішло на це понад дві тисячі. За словами Серафима Леська, підштовхнув його на зведення незвичної будівлі Михайло Сас із села Карабчиїв, який збудував хатину на дереві.
Біля музейної призьби Серафим Лесько примостив старі жорна. «Це мені син привіз, - каже Серафим Олексійович. – Він, як і я, – поціновувач старовинних речей». Поруч із жорнами – межовий стовпчик, який колись стояв на кордоні Польщі та Радянського Союзу. Поруч із музейною садибою знайшли своє місце і ярмо бика, і підкова для коня, знайдена на розкопках, і старовинне колесо, яке дідусь випросив у їздових, і навіть наждак, з яким у Серафима Леська пов’язана ціла історія. Річ у тім, що дідусь був переконаний, що це жорна. Він прилаштував його до свого млина, навіть примудрився намолоти борошна. Коли ж спробував на смак, воно виявилось неїстівним...
Чимало часу знадобилось для того, щоб у садочку, поруч із власним будинком Серафим Лесько звів свій музей. На першому поверсі, у двох кімнатках, майстер на всі руки та поціновувач старожитностей зібрав безліч цікавинок. «У цьому відсіку – речі радянської доби та воєнної епохи, - демонструє експонати дідусь Серафим. – Ось, наприклад, це погруддя Леніна колись у радгоспі стояло. Коли Союз розпався, його зняли. Де воно тільки не стояло! Навіть місцеві хлопчаки на його голові цвяхи рівняли. А це ж наша історія!»
Посеред більшої кімнати музею – імпровізовані стенди, зроблені зі старих віконних рам. У них знайшли своє місце колекція грошей, які свого часу ходили на території України: польські, австрійські, радянські та українські, а також колекція різноманітних радянських документів.
Тут можна побачити чимало унікальних речей різних епох – і періоду Київської Русі, і Радянської доби, які мирно співіснують на дерев’яних поличках. Знайшли своє місце у музеї і кіноустановка, і дерев’яний манекен із амуніцією радянського солдата, і чимала колекція глиняних глечиків, і наконечники стріл, яким понад тисячу років, і старі ваги та праски. Усі це речі могли б потрапити на смітник або просто загубитися, однак, на щастя, нині вони прикрашають приватну колекцію сільського любителя старожитностей.
Усі 76 років життя Серафим Олексійович цікавився історією рідного села. Зберігав майбутні експонати і у хаті, і на горищі, потроху систематизуючи їх. Коли ж почав формувати музей – попросив допомогти односельчан, й ті зробили чималий внесок у його наповнення. Як зізнається Серафим Лесько, можливо, його музейні експонати для когось і не мають великої історичної цінності, проте за ними можна прочитати історію його рідного села – від найдавніших часів і донині.
Музейні родзинки: колекція газет з усього світу
Гордість Серафима Леська – колекція з понад двох тисяч екземплярів різних видань. «Це моє духовне багатство», - каже дідусь. Їх у нього ціла скриня: 21 підшивка – майже по сто газет кожна. Упорядковував та підшивав їх колекціонер самостійно, адже одинадцять років працював обліковцем тракторної бригади. Перша сторінка підшивки – зміст, в якому вказана назва газети, видавець, рік видання та хто і коли подав її до колекції. Нині у Серафіма Олексійовича 2042 газети з різних куточків світу – є англійські, білоруські, казахські, латвійські, узбецькі екземпляри. У дідуся є мрія: підсумувати, хто приніс до його колекції найбільше газет, й за допомогою журналістів висловити подяку трійці лідерів.
А ще він вже 24 роки занотовує і збирає усе, що пов’язано зі спортом Великої Яромирки: і вирізки із газет, і оголошення про проведення змагань, і результати футбольних матчів та їхніх учасників, а ще – підсумки та прізвища переможців шахових турнірів.
Є у Серафима Олексійовича тека, присвячена Великій Яромирці. У ній він зберігає газетні вирізки про його рідне село.
…та «Історія в життєписах мешканців села Велика Яромирка»
Як зізнається Серафим Лесько, з дитинства йому жилося несолодко – сім’я носила клеймо розкуркулених, до того ж, у сім років він з братом залишились круглими сиротами. Тому ще змалечку він не цурається жодної роботи й як людина, яка чимало пережила у житті, хоче залишити по собі якусь згадку.
Найбільша гордість дідуся та головна праця життя – книга про місцевих селян з 1900 по 2000 рік народження «Історія в життєписах мешканців села Велика Яромирка». У ній майже дві тисячі сторінок. Про своє буття розповідають самі мешканці села або ж їхні діти. До того ж у книзі зібрані фотографії людей, які свого часу навчалися у місцевій школі. Кожному учневі біля його фотосвітлини Серафим Олексійович зберігає чисту сторінку, й коли випускнику виповнюється 60 років, він просить людину заповнити цю сторінку описом життєвого шляху. Дідусь переконаний, що людина живе доти, доки її пам’ятають. Тому його мета – зберегти пам'ять про людину та її рід на багато десятків років.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую