Гаряча тема:
- Війна
Увесь Всесвіт в маминих рушниках
Як ту калину, 48 років тому солдат строкової служби привіз молоду, сімнадцятилітню міську дівчину в далеке поліське село з Західної України.
Немає болю в спогадах невдоволення. Всьому потрібно було вчитись - і корову подоїти, і в городі лад дати, і дітей доглядати, і на колгоспний лан встигати. Часи були такі, що діти виростали без маминих відпусток по догляду. Виховувались на прикладах своїх батьків: рано вставали, по господарству допомагали ( а воно було немаленьке), старших шанували. Усе було, як у житті, так як і на рушникові, де не лише однин червоний колір, вплітається і чорний. Рано залишилися без опори, відійшов у Вічність наш тато, мусила сама бути опорою для п'ятьох дітей. Не пропала, не загинула, піднялася, немов та калина, не дала пропасти і своїм плодам. Довго, до самої пенсії працювала в колгоспі: була і ланковою, і доглядачем. Де не працювала б наша мама, це було з повною віддачею, щедро з душею. Має шану від людей, орден «Мати-героїня» від держави, але, на жаль, не має здоров'я. Даються взнаки недоспані ночі, морозні дні, пекуче сонце. І немає таких ліків, щоб полікувати натруджені руки, заспокоїти серце. Але є в мами дуже добре лікування – вишиванки. Незнайома нашій мамі така хвороба, як депресія. Хрестик до хрестика - і ось уже чарівні голуби ніби злітають до небес, хрестик до хрестика і вплітаються у вишиванці мамине тепло, мамині надії. Щедро одаровує своїми вишиванками друзів, родичів,знайомих людей. За звичаєм, кожному внуку, а їх у мами тринадцять, вишиває весільні рушники. Хочеться побажати нашій мамі здоров’я і подякувати за мудрість материнських порад.
Лариса СИНИЦЬКА, Житомирська область.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: