Його очі сіяють для тебе однієї

Кажуть, що набагато легше вилити душу, поділитися самим сокровеним з чужою, мало знайомою людиною, ніж з кимсь рідним та близьким. Можливо, воно й так. Адже, сьогодні ви розмовляєте, а завтра кожен занурюється у власні проблеми і може не згадати про випадкову знайому чи знайомого. Так, напевне, сталося і цього разу.
Чергова суперечка між однокурсницями про кохання. Висловлюю думку, що виходити заміж варто лише за того, кого кохаєш. По іншому, не бачити щастя. Дехто підтримує, дехто ні. І раптом тиха та спокійна Таня, яка здається, весь цей час читала, промовила: "Хто його знає, де слід шукати щастя. Я ось завжди вважала, що мої батьки кохають один одного, що у них не має проблем та негараздів, а тут нещодавно прибирала у квартирі і натрапила на лист, який мама писала подрузі. Знаєте, що там було" - і вона почала цитувати листи, здавалося завчені на память
"Коли ти зявилася з ним на дискотеці, я думала, що помру. Ти так впевнено тримала його за руку, кивала головою знайомим і рухалася у мою сторону. Так, Іра, ти хотіла познайомити свою подругу, найкращу подругу з своїм коханим. Тобто зі мною. А я? Я дивилася лише на нього. Красень. Здається, що я закохалася у нього ще за довго до того, як побачила у нашому клубі. Закохалася у твої розповіді про нього, хлопця з паралельної групи. Хлопця, який залицявся до тебе, який писав тобі вірші, викладав з пелюсток квітів під твоїм вікном зізнання у коханні, який міг зробити для тебе все, досить було твого одного слова. І ось він йшов поряд з тобою. І здавалося, що з кожним його кроком, моє серце бється ще сильніше, здавалося, що воно вистрибне і кинеться до нього на зустріч. Ви підійшли. Ти нас познайомила. Марія. Владислав. Стандартна фраза "дуже приємно - на взаем". Я дивилася на нього і більше нікого не бачила. Тонула у його очах, кольору весняного неба. А Влад дивився на тебе. Для нього існувала лише ти. Як я тобі заздрила. А ти здається нічого не помічала. Адже, на всі ваші прогулянки ти кликала мене з вами. Як мені було боляче бачити вас щасливих та закоханих. Нестерпно було спостерігати, як він впадає біля тебе, як цілує тебе, тримає за руку, крутить у танку. А він не соромився нікого і здавалося готовий був кричати на весь світ, що кохає тебе. Тільки тебе. Мені було нестерпно знаходитися поряд з вами, але залишитися вдома у мене не було сил. Мені потрібно було хоча б бути поряд, бачити його, спілкуватися... Я розуміла, що це підло. Він був твоїм. А ти моєю найкращою подругою. Я не мала права його кохати. А кохала. Таємно. Наче злодійка. І навіть зізнатися у своїх почуттях не могла.
Так тривало ціле літо. Пам'ятаєш, ти все запитувала мене, чому я відштовхую усіх кавалерів, чому нікому не даю шансу навіть сподобатися мені. Що я тобі говорила? Майже правду. Що закохана. А коли ти починала допитуватися, брехала, що ти його не знаєш, а ти знала краще за мене.
А потім Ви поїхали на навчання, я приїздила до тебе в гості кілька разів. Та скоріше не до тебе. Я хотіла побачити Влада. Невже ти не розуміла? Невже не помічала? Я боялася виказати себе, але здавалося, що виказую всім: словом, жестом, поглядом. А потім якось ти подзвонила і сказала, що виходиш заміж. Звісно, за Влада. Я тоді проплакала всю ніч. Але знала, що вдіяти нічого не можу. Я мусила змиритися.
На весіллі ти була така красива. У білосніжній сукні, фаті, з букетом у руках, а поряд твій наречений. Як я тобі заздрила, як хотіла бути на твоєму місці. Натомість виголосила Вам тост і побажала довгих і щасливих років подружнього життя, тоді я в перший раз напилася до втрати свідомості. А потім я поїхала. Ти часто дзвонила, просила приїхати в гості. Я шукала тисячі причин, щоб відмовити. А потім тебе перевели працювати у моє місто. Пам'ятаєш, як раділа, що бачитимемося частіше. А я боялася, що рано чи пізно викажу себе. Ви переїхали. На новосілля запросили багато друзів. Лише я одразу втекла, щоб не бачити вашого щастя...
Якось уночі Влад подзвонив в мої двері. Бачила, що він випивший. Він зразу розповів, що ви посварилися, розповідав про те, як кохає тебе. Я слухала. Намагалася втішити його. Казала, що помиритеся. А він почав мене цілувати. Я хотіла, чесно хотіла його зупинити. Не змогла. Він повернувся до тебе. А я через кілька тижнів дізналася, що вагітна. Звісно, подзвонила йому. Влад довго мовчав в трубку, а потім сказав, щоб я не хвилювалася, що все буде добре. Ти подзвонила того ж вечора. Сказала, що чоловік тебе покинув. Ти плакала в трубку і я кинулася до тебе. Втішала цілу ніч. Брехала, що все налагодиться, що все буде добре, ти все запитувала про причину, ніяк не могла зрозуміти, що ж сталося. Я знала. Та не могла сказати.
Влад прийшов до мене. Я просила його повернутися до тебе, хоча підсвідомо боялася, що він мене послухає. Він не пішов. Знаю, що лише через дитину. Ми вирішили нічого тобі не розповідати. А потім ти поїхала за кордон... У нас не було великого весілля. Розписалися тихо. Зрештою, він лише розлучився. А потім народилася Таня...
Я ніколи не забувала виразу твого обличчя, коли ти прийшла провідувати мене. Докоряла, що я не зізналася, що вийшла заміж і народила дитину. Пам'ятаю, як бідкалася, що у тебе не має дітей від Влада. Ти сказала, що досі кохаєш його і готова простити, аби лише повернувся. А потім ти зіштовхнулася з моїм чоловіком. Влад не знав, що ти приїхала. Тоді я багато прочитала у його погляді. Як сіяли його очі, коли він побачив тебе. Я все зрозуміла. Тільки не мала сили собі зізнатися, не могла відпустити його, хоча знала, що його серце мені не належить.
Ми більше з тобою не бачилися. Я винна перед тобою. Дуже винна. Знаю, що ти вдруге вийшла заміж, народила дітей. А у нас одна Танечка. Ми нормально жили. Так, як всі. Але він ніколи не дивився на мене так, як на тебе. Вночі він кличе тебе, знову шепоче слова кохання. Я мовчу. Знаю, що сама винна. Не збудуєш своє щастя на чужому нещасті. Не мала права руйнувати вашу сімю. Прости, якщо зможеш. Влад і досі кохає тебе і його очі сіяють для тебе одної" Таня більше нічого не сказала. Мовляв, робіть висновки самі. До дискусії більше не поверталися. Кожен розмірковував над чимось своїм. А мені пригадалися очі, які, маю надію, сяятимуть для мене одної.

А.Дзицюк