Гаряча тема:
- Війна
Зарікалась дівка заміж не ходити...
І що то вже за дівчисько було таке неслухняне?!
Інші в ляльки бавляться, хрестиком вишивають, а Наталка з хлопцями у війну грається на полі за селом, голови будякам палицями стинає. Кирпатенька, в очах вогники горять, а тільки-но хтось зачепить, то відразу віддухопелить, як заправський хлопчисько. Не раз ненька сердилась і дивувалась водночас:
- Подивись, яку Марійка сорочечку вишила, щонеділі до церкви в ній ходить. А ти лишень м'яча ногами гепаєш та чубишся із хлопцями. Що це за розваги такі для дівчини?
- Накупили з мамою тобі суконь, спідничок гарних, а ти до штанів приросла, - підтримував її батько. - І поясни мені, за що підбила око Тарасикові? Ой, дівко, будеш у мене бита! Ой, напросишся...
- Хай Тарас не дражнить мене! Я йому не собака...
- Дівчинка має бути ніжною, лагідною, хазяйновитою. Тобі ж уже дванадцять років! Пора вчитися рукоділлю, куховарству, а хлопчачі забавки лишати в минулому, - намагалася пояснити мати, але бачила, що її слова проходять повз вуха доньки.
Вислухала, чи то пак, зробила вигляд, що слухала, крутнулася дзигою по хаті і метнулася до дверей. Хай собі інші шиють, вишивають, а вона інший шлях обере: піде служити в армію. Он сусідський Стасик, коли приїздить до батьків у відпустку, то стільки татові різних цікавих історій розповідає про їхні прикордонні війська. От і вона піде вчитись на військового. Хіба це лише чоловіча робота? Нехай тоді їй позаздрить Марійка, коли вона пройдеться у гарній формі сільськими вулицями...
З року в рік Наталка кращала. Зникли задерикуваті веснянки, уповільнилась хода, округлились звабливі форми тіла. Колишні друзі-побратими стали на неї задивлятись, виявляти знаки уваги. Особливо однокласник Юрко. Вродою не виділявся, але мав веселу вдачу й дуже добре вчився. Наталку ж дратувало все у ньому: ніс горбочком, великі круглуваті очі, не по моді зачесане волосся... Не раз привселюдно висміювала його й вигадувала різні прізвиська. А парубок мовчки похитає головою, подивиться з докором та й іде подалі від своєї мучительки. Радіє Наталя: поставила недолугого залицяльника на місце! Але вже за мить ловила на собі його захоплений погляд, і в душі знову піднімалася хвиля роздратування. От кліщ надокучливий!..
З кожним днем дівчина все більше й більше лютувала. Затюкала зовсім бідолашного хлопця. Куди б не ткнувся, то заважав Наталці своєю присутністю. Вже навіть друзі стали їй робити зауваження, що аж надто присікується до Юрка. Але причин для злості вона щодня знаходила: то став не там, то сів не туди, то подивився на неї якось не так... Дійшло до того, що, нарешті, не витримала класний керівник Людмила Оксентіївна, котра давно помічала той незмир, і вирішила поговорити із забіякою.
- Наталко, лишишся сьогодні після уроків, маю до тебе одну справу, - звернулась до дівчини, і та ствердно кивнула.
Після останнього уроку Наталка нетерпляче постукувала пальцями по парті. Нарешті, до класу увійшла вчителька. Насторожено провела поглядом Людмилу Оксентіївну і напружено завмерла в очікуванні розмови.
- Говоритиму з тобою про особисте. Знаю, ти не дуже відверта, але прошу вислухати все, що скажу, не перебивати й зробити висновки на краще. Гаразд? - питально звела вчителька темні розкрилені брови.
- Гаразд, - неохоче буркнула у відповідь і невдоволено засопіла, здогадуючись, про що піде мова.
- Давно помітила, що наш Юрко в тебе закоханий. Він хлопець дуже добрий, порядний, інтелігентний. Про такого не одна дівчина мріє. Ти ж, Наталко, придивись до нього, не вередуй і не закопилюй губу. За таким чоловіком кожна буде, як за кам'яним муром. Ти з нього знущаєшся, кепкуєш... Не треба цього робити. Ніхто не знає, де на нього доля чекає. Тож не плюй у ту криницю, з якої, можливо, доведеться воду пити.
- Хай із тієї криниці інші воду черпають! - не стрималась дівчина. - Заміжжя, борщі та пелюшки - це не для мене. Не такі маю плани...
- Ой, не зарікайся, дівко! Життя вносить в наші плани власні корективи...
Розмова скінчилась нічим. Розгнівана Наталка поквапилася додому. Дорогою розмірковувала над сказаним вчителькою. Щоб вона та вийшла заміж?! Та ще й за такого бевзя, як Юрко? Ніколи тому не бувати!..
Навчальний рік добігав кінця. Травень буяв цвітом, чарував красою і млосно розливався солодкими ароматами весни. Старшокласники дружно вийшли на шкільний город садити картоплю. Було майже по-літньому тепло. Робота кипіла, витискала піт на чолі.
- Ух, спекотно! - Наталка витерла обличчя хустиною і задивилась на плесо колгоспного ставу, що виднівся неподалік. - У мене ідея: давайте скупаємось!
- Не можна. Вода ще не прогрілась достатньо, аби купатись, - озвався Юрко, і його обпік сердитий погляд дівчини.
- Боягуз! Не хочеш, то й не треба. Ніхто й не запрошує. А я піду поплаваю. Дійшла до кінця свого останнього рядку і рушила в бік ставу. Однокласники і вчителі намагались зупинити її, але даремно...
Скидала на березі одяг і таємно тішилась, що вдягнула сьогодні комбідрес. За відсутності купальника така нижня білизна рятувала її, як ніколи. Наталка сторожко ступила у воду. Холод увігнав у ноги тисячі голочок. Здригнулась. Озирнулась на однокласників, що спостерігали за нею з берега. Краєм ока помітила, що Юрко наближається до води, і рішуче пірнула. Великими ривками розтинала хвилі, і душа сповнювалась радістю. Вона всім доведе, що сильна й хоробра! Не така, як інші дівчата, які лише й знають, що хвалитися одна перед одною новими сукнями, чи шепотітись про хлопців... І зовсім не треба їй усіляких там закоханих зітхань і слинявих поцілунків!.. Думки раптом хаотично закрутились, тіло скував неймовірний холод. Поколювання у шкірі враз переросли у жахливий біль, і дівчина із жахом усвідомила, що не може поворухнути ногами. З останніх сил зробила спробу втриматись на поверхні, але тіло відмовилось підкорятись. Крикнула про допомогу, глибоко вдихнула і занурилась під воду... Останнє, що запам'ятала, це те, як чиїсь міцні руки хапають її за волосся і тягнуть угору...
Розплющила повіки. Над нею посхилялись перелякані обличчя однокласників і біле, мов стіна, обличчя Людмили Оксентіївни. Але найбільше вразив радісний погляд круглих очей Юрка. Із хлопця дзюрками збігала вода, але вигляд він мав дуже втішений. Наталка зустрілась поглядом зі своїм рятівником і лагідно усміхнулась... Згодом, коли всі вговталися після пережитого, вперше дозволила себе провести додому і всю дорогу дивувалась, чому раніше не помічала, який Юрко високий і широкоплечий. Та ще й міцний... і гарний...
...Вродлива молодиця поспішала сільським шляхом до магазину, тримаючи за руку трирічного круглоокого хлопчика. За ними підбігцем йшла дівчинка-підліток і щось тихенько наспівувала під ніс. Назустріч їм повільно ступала літня жінка.
- Доброго здоров'я, Людмило Оксентіївно!
- І ти будь здорова, Наталочко! Куди так біжиш?
- У Юрка сьогодні день народження. Йдемо докупити дещо із продуктів. Усміхнулась колишня вчителька і мовила:
- Казала я тобі колись, щоб не зарікалась. Так і вийшло. І плани всі свої переглянула. Молодець!
- Хіба ж можна втрачати таких чоловіків? Він у мене найкращий! Он яких гарних діток народили, - Наталка усміхнулась, і в очах засяяв незгасний вогник справжнього жіночого щастя...
Ірина ЯСІНСЬКА.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: