«Чи були у вашому житті містичні випадки?», -

 Усі, кого ми запросили взяти участь в опитуванні, мали справу з таємничим і нез’ясованим. Але, на їхню думку, нічого страшного в тому немає. Просто речі, які виходять за межі нашого розуміння, пояснюються тим, що ми не знаємо законів паралельного світу, законів обміну енергією між людьми та природою.
Містики ж як такої не буває. Бувають попередження. А бувають уроки, і тут уже все залежить від самої людини і від того, як вона поводиться по відношенню до природи та інших людей.
Зоя Івко, начальник СКП «Хмельницька міська ритуальна служба»:
«Коли на початку травня я була на дачі, поряд, у кількох метрах біля мене, на молоду яблуню сіла зозуля і прокувала три рази. Я задумалась над тим, що має статися через три дні. А сталося те, що через три дні була в Алма-Аті на похороні свого троюрідного брата, який помер раптово від інсульту.
Або ще випадок. Якось восени моя матуся розпалювала грубку. Сіла поруч із нею на стільці, накидала дров, газет... А на колінах у неї сидів котик. Тільки-но мама розпалила вогонь, як кіт скочив на підлогу і побіг до напіввідчинених дверей. Матуся підвелася за ним, щоб зачинити двері, бо на вулиці було вже холодно, і тільки відійшла, як грубу розірвало».
Микола Валівоць, заслужений артист України, актор Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Старицького:
«У 2001 році я поїхав до Італії на гастролі, але вийшло так, що залишився там на цілих десять років. Брався за будь-як роботу. Довелося попрацювати і на будівництві. Пам’ятаю, видався вітряний день і поруч зі мною на колонну була схилена металева конструкція, висотою у три метри і вагою майже в півтонни. І от я щось роблю, а та залізяка хитається туди-сюди…
Але в якусь мить я невідомо чому встав і відійшов убік. І тут же на те місце, де був, з грюкотом падає ця залізяка, яка просто «розмазала» б мене по бетону.
Вже вдома дружина, яка була там зі мною, запитує: «Колю, а що в тебе за п’ятірня на спині?». Дивлюся у дзеркало, а на засмаглій спині - біла долоня, яка, незважаючи на те, що я постійно був на сонці, біліла в мене на спині кілька місяців. Я впевнений, що то моя мама - мій Ангел-охоронець - відштовхнула мене з того місця.
Сергій Брижань, заслужений артист України, головний режисер Хмельницького академічного обласного театру ляльок:
«Якось, збираючись на ювілей до Кишинівського театру ляльок, я зробив своїм руками дерев’яну люльку, аби подарувати молдавським колегам. Квитків до Кишинева не було, тож прийшов додому, ляльку вчепив на ручку шафи. Сів на диван, дивлюся телевізор, але бачу - біля ангела літає моль. Підбіг, і тільки підняв руки, щоб убити її, ангел раптом падає мені на руки, і тут я побачив, що то не моль, а оса... Цікаво тільки, де вона взялася пізньої осені? І тоді я зрозумів, що того Ангела не подарую нікому. Нехай живе у мене. .
… У 2003 році ми їздили на міжнародний фестиваль. Всім учасникам подарували повітряну кульку, і от під час вистави хтось випадково випустив свою з рук, і вона полетіла догори. Тоді йшла вистава, присвячена пам’яті відомого режисера Валерія Верховського, який несподівано помер за тиждень до того. І тут кулька почала літати. З кінця залу полетіла на сцену, вилетіла на авансцену, зависнувши, «подивилася» згори на зал і полетіла назад. Все це робилося настільки осмислено, що всі присутні подумали, що це було зроблено навмисно, і що кулька була на ниточці. Насправді ніякої ниточки не було, і тоді в театральних колах ще довго говорили, що то душа Верховського прилітала...»
Боговида Рохова, співзасновниця Хмельницького центру слов’янської культури «Великдень»:
«На межі між Тернопільською і Хмельницькою областями стоїть гора Богит, де ми проводимо духовно-містичні практики повернення в минулі життя.
… І от в черговий раз, коли все закінчилося, я побачила, що один хлопець настільки увійшов у той стан, що повністю відключився. Я підійшла до нього і спробувала розбудити. Якраз була зима, я набрала в долоні снігу і потерла йому щоки. І тут він відкриває очі… Але то були не його очі! То були очі майже мертвої людини, і в них було стільки люті, що в мене підкосилися ноги, і я впала. Повернення в минулі життя я практикую багато років, але подібне бачила вперше. І не тільки я, всі, хто був поряд, заклякли на місці.
Уже потім він розповідав, що бачив себе козаком на полі битви. Рубав ворогів направо і наліво. «І в той момент, коли меч торкнувся моєї шиї, відсікаючи голову, - розказував хлопець, - я побачив, як з неба з’явилася якась рука і витягнула мене звідти».
У той момент я його й привела до тями. А той погляд напівживої людини, яку зарубали на полі бою, він і переніс у реальне життя, налякавши усіх до напівсмерті».
Олена Адамська, психолог-аналітик
«Якось гуляючи з приятелькою, звернула увагу на те, що тротуар був чисто заметений. Ще похвалила, кажу: «Це, напевно, найчистіша вулиця у Хмельницькому». Аж тут бачу, лежать дві побиті пляшки, осколками догори. І тільки-но підійшли до них, якась сила вхопила мене за плечі і кинула прямо на скло. Як я не порізалася, досі дивуюся. Приятелька теж бачила, що впала я не сама, бо мною ніби хто жбурнув.
Я підвелася і сказала тому, хто мене кинув: «Я тебе не боюся!». А потім зайшла в магазин і купила собі розкішні квіти, показавши, що я себе люблю і не дозволю нікому кривдити.
Думаю, що то був знак бути пильною і сильною, бо є сили, які мене захистять, а є такі, які чатують, аби нашкодити».