З настанням холодів на дачах залишаються покинуті тварини

 До нас в редакцію звернулися дві жінки, дачні будиночки яких знаходяться поряд з Хмельницьким. Одній, Поліні, під 80, інша, Надія, на 20 років молодша. Прийшли вони до нас не задля того, аби вирішувати якісь свої проблеми або «добиватися прав». Турбує їх інше (багатьом, на жаль, це видасться, м’яко кажучи, смішним) - йде зима, а в дачному масиві, звідки вже з’їхали усі, хто мешкав там влітку, залишилися три кішки з двомісячними кошенятами.
Щороку жінки роздають кошенят, однак якраз на зиму з’являється новий приплід. І не один. От і цього разу на кількох пухнастиків знайшлися «добрі руки». Але залишилося троє - біленьких, симпатичних, ручних.
«Поліні вже під 80, - розповідає колишня голова товариства захисту тварин «SOS» Лариса Кірікіщук, до якої теж зверталися жінки, - вона має серозні проблеми з хребтом, через що зігнута під кутом майже 90 градусів, живе на одну пенсію, але жінка лише за те, що я її вислухала і поставилася з розумінням, принесла нам півкілограма хороших цукерок. Каже: «У мене проблеми з тиском, то іноді мушу залишатися ночувати там. Часом самій немає що їсти, але віддам їм усе, що маю: шматочок сала чи яйце, сама ж водички поп’ю та й лягаю спати».
Влітку жінки їздили на дачі щодня. Відколи похолодало, їздить лише Надія - двічі на тиждень, спеціально, що завезти кошенятам молоко і кашу. І так - до весни. Скидаються разом з Поліною, жінка купує продукти і везе - добираючись по болотах, по снігах… А в кожній руці - важкі сумки і термоси.
«Бо туди взимку нічого не їздить, і ніхто не ходить, - каже Поліна. - Людей там немає, тільки покинуті тварини. Недавно з’явилися дорослі коти (напевно, прийшли на запах їжі) і розігнали малих. Ті порозбігалися, і тепер не можемо їх знайти». (Так що ми навіть не змогли їх сфотографувати (авт).

Не віддавайте своїх улюбленців перекупникам. Для більшості хвостатиків це закінчується смертю
Правда, є відповідальні власники тварин, які, не маючи змоги самі прилаштувати малюків, не викидають їх, а віддають їх людям, які мало не б’ючи себе в груди, обіцяють прилаштувати їх у добрі руки. Вам навіть можуть дати номер телефону людини, яка нібито взяла вашу тваринку. Хоча на тому боці може бути будь-хто - знайомий, родич перекупниці... За свою працю беруть непогані гроші. Років п’ять тому ця послуга коштувала 30 гривень. Скільки зараз беруть перекупники, невідомо, але кажуть, що за те, щоб прилаштувати кошеня, треба віддати удвічі більше.
Голова громадської організації захисту тварин «Врятуй життя» Олена Голубнича категорично проти того, щоб віддавати тварин перекупникам. «Мали один гіркий досвід спілкування з ними, - каже Олена. - Минулого року в нас зникло цуценя, яким ми опікувалися. Ходили чутки, що його взяла перекупниця Ніна (не буду називати повне ім'я), яка жила поруч. На наше запитання, чи брала вона песика, жінка відповіла категоричним: «Ні!». Тоді я подзвонила до неї і представилась клієнткою. Ніна сказала, що в неї є цуценя - чистокровна вівчарка, і запросила за нього 750 гривень…. І винесла нам нашого цуцика, якого ми ростили та лікували від ентериту!
Слава Богу, Джессі (так звали цуцика) вже у Німеччині, але що чекало б на нього тут, адже собака виросла б зовсім не вівчаркою.
Про перекупницю Ніну я чула не раз, нібито вона нерідко видає безпородних цуценят за породистих, беручи за них чималі кошти. Одна моя знайома придбала в неї цуцика, який мав бути маленьким тер'єрчиком, а виріс… величезним собакою. Хороші та порядні люди не відмовились від нього і залишили в себе, але мені страшно уявити, скільки таких «породистих» тварин опинилися на вулицях!
Є ще у нас така молода дівчина, К., яка займається перетримкою. Два роки тому ми тримали в неї цуценят. Вона поміщає їх у сарай і нікого туди не пускає. Ми платили багато, дуже багато, її такса - 80 гривень у день за собаку. Коли ми вже не мали можливості платити, а вона не показувала де малюки, ми вирішили їх забрати. Це жах! Лисі та худющі, вони з голоду їли землю! Ми такого не бачили!».
«Перекупкою замаються дві жінки, і з того, що я чула, не можна довіряти жодній, - каже заступник голови громадської організації захисту тварин «Врятуй життя» Алла Басій. - Вони часто дають оголошення в газету, нібито допомагають прилаштувати кошенят та цуценят. Якщо пощастило, якщо воно пухнасте, гарного окрасу, то продадуть, якщо ні - викидають. А люди несуть їм, платячи за прилаштування немалі гроші. Одна знайома жінка розповідала, що років п’ять тому принесла перекупниці трьох цуценят. Та за кожного взяла по 30 гривень пояснивши, що якщо сьогодні не віддасть, то буде виносити завтра, післязавтра… Моя знайома прийшла через кілька днів, а цуценят нема. «Що, віддали?!» «Ні. Вони в мене вдома - захворіли». Знайома взяла таксі, поїхала і жахнулася: товстенькі веселі цуценята за пару днів перетворилися на зацькованих скелетиків. Мало того, що їх там ніхто не годував, тримали їх на балконі (а то була зима) - у мішках, в бочках, в коробках...
Мій сусід вирішив прилаштувати кошенят з двору. Приніс їй цілий ящик кошенят - заплативши за кожного. Наступного дня прийшов - жодного! І навіть коробки, в якій приніс, не було… Кажуть, що в одному з мікрорайонів міста є будівництво, де повно цуценят і кошенят, яких перекупниці туди викидають.
Тому ми, члени організації захисту тварин «Врятуй життя» закликаємо всіх не звертатися до послуг перекупщиків. Прилаштовані будуть одиниці. Всі інші приречені на вірну погибель». 

Коментар експерта

За словами Лариси Кірікіщук, подібні речі творяться на дачах уже багато років.
«Тільки починаються холоди, люди закривають будинки, псів і котів - носком і за ворота, - каже Лариса Володимирівна. - Хоча є й такі, що і влітку садять на ланцюг, закривають, без води і їжі. Собака виє, бо голодна, хоче пити. Взимку залишають на тугих коротких ланцюгах, і тварина або замерзає, бо позбавлена руху, або гине з голоду.
… Ми називаємося людьми, і так не по-людськи чинимо. Хоча є стільки методів, аби не страждали ні тварини, ні люди. Ми ж живемо у ХХІ столітті, рвемося в Європу, дивимося Діскавері і бачимо, як там ставляться і до людей, і тварин. Свого часу ми часто спілкувалися з тодішнім мером, нині покійним Михайлом Чекманом. Він казав: «Коли я поїхав закордон, і побачив, як там ставляться до тварин, мені стало соромно. Давайте спільно будемо щось робити, піднімати громадськість, бо місто не може повністю фінансувати цю проблему». Але ж у нас не лише Чекман їздив (до речі, їздив не по «собачих питаннях», але він побачив, як вони вирішуються, і розумів, що ми у себе робимо не так). Їздили інші. А які результати? Я знаю, в місті є чимало багатих людей, які розуміють проблему і могли б допомогти, але вони не бачать, що твориться, бо не ходять вулицями.
Я розумію, що потрібні кошти дітям на операції, щось треба десь щось підремонтувати, робити дороги… Але не можна на руці чотири пальці помити, а п’ятий залишити. Треба проявити милосердя, бо від цього страждають не лише тварини, а й люди: і ті, хто любить їх і рве душу, дивлячись на їхні страждання, так і ті, кого від однієї згадки про котів і собак б’ють дрижаки.
І якщо ми хочемо, щоб наші діти безпечно ходили по вулицях, ми перш за все повинні подбати за тих тваринок, що бідують на дачах, і є спокусою для деяких підлітків, які «виховують у собі «мужність», заподіюючи страждання слабкішим. І якщо вони сьогодні практикуються на кошеняті чи цуценяті, то завтра візьмуться за людей».

Микола Вишпольський, начальник відділу благоустрою управління житлово-комунального господарства:
«Хмельничани не хочуть реєструвати тварин»
«У 2006 році прийняли закон про захист тварин від жорстокого поводження. З того часу у Хмельницькому проводиться лише стерилізація безпритульних тварин. Наразі? це єдиний спосіб боротьби із кількістю безпритульних тварин. Відповідно до закону, більше нічого не можемо робити. На сьогодні ми більше півтори тисячі тварин простерилізували, тобто кожну четверту. Нові собаки у нас з'являються, в основному, в осінній період, коли жителі міста повертаються з дач. Але стерилізація дає свій ефект. Хоча, аби кількість стерилізованих тварин дійшла до 90%, потрібно ще п'ять років. Евтаназію закон дозволяє проводити, але це на себе ніхто не хоче брати, адже процедура дуже складна, до того ж за жорстоке поводження з тваринами передбачена кримінальна відповідальність.
У нас є Центр поводження з тваринами, який проводить реєстрацію тварин. Вона коштує 25 гривень. Наші працівники ходили по квартирах, але хмельничани не дуже хочуть реєструвати тварин. Відповідальності за це немає. Поки не буде суттєвих змін у законодавстві, то справа з реєстрацією не зміниться. Також ми зобов'язали дачні кооперативи, щоб вони виявляли незареєстрованих тварин, але голови працюють на громадських засадах і не хочуть цим займатися. Повторюся: за незареєстровану тварину її власник відповідальності не несе».
 
P.S. Біленькі кошенята, віком 2-3 місяці, чекають на добрі руки. Без них вони або замерзнуть на дачах, або помруть з голоду, або ж стануть жертвами собак та нелюдів.