Справжнє кохання сильніше за смерть

 В такий час люди показують своє справжнє обличчя. В одному із сіл Сумщини грабували магазин, брали те, що не встигла вивезти влада. Хлопець Микола, 19 літ, втік з фронту і ховався у сусідському погребі, під діжкою, їв те, що давали. Хлопчина був як усі, але коли у село прийшли німці, пішов добровільно служити у поліцію, став справжнім садистом — катом. Всі розстріли та повішання були справою його рук. За його наказом повісили директора місцевого маслозаводу Ігнатенка, який таємно допомагав підпільникам. А скільки він своїх односельців насильно забрав до Німеччини! Ті, хто потрапляв до чужої країни, носили на грудях і спині пришитий знак “Ост”, тобто “Схід”. Ті, що повертались на Батьківщину, могли поїхати куди завгодно: в США, Аргентину, Австралію, Канаду, Францію, але більшість повертались на Україну, бо все ж любов до Вітчизни сильніша за комфортне життя на Заході. Патріотизм у той час був не порожнім звуком.
В цьому ж селі жили Петро та Марія, вони кохали одне одного ще зі школи. Батьки не були проти. Коли почалася війна, Марію до збірного пункту, щоб вивезти у Німеччину, забрав поліцай Микола. Петро хотів викупити Марійку, а коли не вдалося, тоді він вирішив сам, добровільно, поїхати разом із нею. Знав, що після війни може потрапити у сталінські концтабори, але це його не зупинило, бо він дуже кохав свою Марійку.
Їхали до Німеччини довгі 3 місяці і не знали, що через два тижні їхнє село звільнять від фашистів. Пощастило молодій парі, що не потрапили працювати на військовий завод, де багато людей гинуло від бомбардувань американської армії. Завезли їх у Західну Німеччину, працювати на фермера, який тримав стадо корів. Українці їх годували, доїли, чистили хліви від гною, допомагали по господарству. Жили в одній кімнаті, сказали, що заручені. Звільнили їх американці, і Петро з Марією повернулися в України. Вже вдома вони побралися і прожили щасливе життя, хоч і довелося тяжко працювати на відновлення села.
Зараз, на жаль, Петро Михайлович живе сам, його Марія померла 10 років тому, але він пам'ятає все наче це було вчора. Спогади, спогади... Це радість і біль. Ніяка війна і труднощі їх не розлучили, бо справжнє кохання сильніше за розлуки, сильніше за смерть. Це — дар небес, подарунок Господа, воно — безсмертне.

Олександр РУДЕНКО,
с. Велика Писарівка.