ВЕЛИКА І ДРУЖНА РОДИНА

Вже чотири десятиліття минуло відтоді, як не стало батька, 18 років тому відійшла у вічність і мати, але вдячні діти, які вже всі стали пенсіонерами, дідусями і бабусями, свято бережуть пам’ять про батьків і трепетно розповідають дітям і онукам про велику і дружну родину.
Сава і Євдокія побралися наприкінці тридцятих років минулого століття. Як і більшість селян, працювали у колгоспі. Як раділо молоде подружжя, коли народилася перша дитина – донька Віра! Однак радість життя затьмарило воєнне лихоліття.
- У 1941 році батько пішов на війну, — розповідає дочка Галина, — був кілька разів поранений, довго лікувався. Тривалий час від нього не було ніякої звістки, а потім мама отримала листа: «Я живий…»
Після Перемоги повернувся Сава Андрійович додому, і одразу ж взявся до роботи. Нелегкою була його праця і на фермі, і різноробочим, і бригадиром. Євдокія Арсентіївна працювала в ланці.
Хоч нелегкі часи тоді були, та й діти у Дісяків народжувалися майже щороку, жили вони добре. Батьки робили усе для того, аби діти були неголодними, одягнутими й взутими, виховували їх чесними, працьовитими людьми, навчали жити загальними інтересами сім’ї, прищеплювали їм культуру людських стосунків. Особливо наполягав Сава Андрійович на тому, щоб діти добре вчилися.
Важко було багатодітній сім’ї, але вони не падали духом, допомагали один одному. Так батькова сестра забрала Віру, коли їй було 14 років, до себе в Казахстан. Там дівчина закінчила школу, здобула вищу педагогічну освіту.
Потім Віра почала допомагати молодшим братам і сестрам. Вона забрала до себе брата Семена, який закінчив залізничний інститут. І так завдяки підтримці одне одного усі діти Сави Андрійовича і Євдокії Арсентіївни здобули належну освіту, міцно стали на ноги.
Як це часто буває, доля розкидала братів і сестер по всьому світу. Дві сестри – Майя і Любов – живуть у Приморському краї на Далекому Сході, Марія – в Німеччині, Віра – в Ободівці Тростянецького району, Галина – у Флориному Бершадського району, що на Вінниччині, Семен – у Гайвороні Кіровоградської області, Андрій – у Бирлівці, що на Бершадщині.
Раніше часто з’їжджалися до матері, яка завжди чекала усіх. Тепер зустрічаються рідше, але дружних зв'язків не обривають.
Минулого року вирішили організувати зустріч усієї родини. І вона відбулася наприкінці серпня. Яка ж це була неповторна гостина! Нині родина Дісяків складається не з 8 людей, а із 79 осіб. Звісно, це і діти, і зяті, й невістки, і внуки, і навіть правнуки.
- У нас дійсно дружна, велика родина, — стверджують Дісяки. — Ми пишаємося нею.

Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.