ye-logo.v1.2
«Єдині новини» на Хмельниччині та Україні. Для цього натисніть на трансляції хмельницьких і всеукраїнських телеканалів, або слухайте радіо khm-radio.ye.ua чи radio.ye.ua
"Єдині новини" на Українському радіо

Директор «Темпу» Іван Праворський: «Керівник – це стрижень, він повинен бути зразком!»

Суспільство 5812
Фото Дмитра СКРИПНИКА та з архіву Івана ПРАВОРСЬКОГО.
Фото: Фото Дмитра СКРИПНИКА та з архіву Івана ПРАВОРСЬКОГО.

Морозний ранок. На території заводу тихо, спокійно, а всередині – робочий гул, розмови працівників про якісь лише їм зрозумілі цифри, документи, терміни.

 Закінчилася чергова робоча нарада у кабінеті директора ПАО «Завод Темп» Івана Праворського.
«У мене є година до наступної зустрічі, щоб поспілкуватися, але спочатку подивимося, що робиться у світі». Іван Максимович вмикає телевізор і мовчки, з ледь помітним напруженням переглядає новини. Так починається майже кожен його день. Після випуску новин Іван Праворський видає: «Ситуацію можуть змінити тільки патріоти, які дбають про інтерес народу. Українська громада має стати нарешті відповідальною і працювати як одна команда».
Він, як ніхто, має право говорити про роботу в команді, про «розрулювання» важких і надважких ситуації, про те, як вистояти при політичному та економічному тиску. Про таких, як він, кажуть: «людина праці» і це звучить зовсім не пафосно.

 На перемовинах із польськими колегами (перший зліва).

Його трудова доля майже вся пов’язана із заводом «Темп», який змінював форму власності, переживав успіхи та невдачі, але близько два десятка років незмінним залишався лише директор. І колектив – люди, які в нього вірили. Окрім «Темпу», у біографії Івана Праворського епізодично були «Термопластавтомат», «Новатор», Красилівський машинобудівний завод.
Перші кар’єрні сходи він пройшов на «Термопластавтоматі» – від майстра до начальника цеху. А до того були школа, фізмат, вечірня школа паралельно із роботою на «Новаторі», служба у війську, одруження… тобто життя.
– На завод «Темп» я потрапив за вказівкою партійного керівництва у 1980 році, коли був уже начальником виробництва на заводі ковальсько-пресового устаткування. Його лише побудували і роботи було чимало, але ми нормально справлялися. Згодом мене перевели в обласне управління місцевої промисловості, але дуже швидко зрозумів, що паперова робота, без видимого результату праці – не моє. Попросився в обкомі, щоб перевели на «живу» роботу – поїхав головним інженером на Красилівський машинобудівний завод, а за два роки посів крісло директора, в якому пробув вісім із половиною років. І все б нічого, якби не делегації з Хмельницького. В ті часи, коли скрізь панувала розруха та занепад, все розкрадалося і розтягалося, на «Темпі» справи були не кращими. До мене почали приїздити делегації з проханням повернутися, але я вперто не погоджувався, бо знав що там безлад. Коли ж я нарешті погодився, то дуже швидко пошкодував.

 З донькою Мариною та дружиною Галиною Василівною. 1992 рік.

На відкритті поліклініки. м. Красилів. 1994 рік.

– Що було найважчим серед загальної розрухи?
– Все було жахливим! На підприємстві не було електроенергії, борги по заробітній платі – вісім місяців, навіть телефон відключений через борги. Та найважчим, напевно, було те, що на заводі числилася маса людей, не зайнятих роботою, які стояли на базарі. Але ж податки за них потрібно було сплачувати! Роботи для всіх не було, тому довелося проводити реструктуризацію, оптимізувати виробництво. Друга величезна проблема – знайти замовників, щоб завод запрацював. За часів Союзу він постачав продукцію на майже п’ять сотень підприємств, і все це було втрачено. Занепад панував у всій країні, тому я зрозумів, що єдиний вихід – іноземні інвестиції. Десятки фірм, сотні годин перемовин, тисячі кілометрів… Я шукав людей і по крихті збирав дані, з ким можна співпрацювати. Перший поштовх нам дала співпраця з німецькою фірмою. Завод налагодив випуск котлів, ожив фінансово. Відповідати вимогам німецьких замовників було непросто, але ми витримали всі необхідні атестації і змогли значно підвищити свій технічний рівень і якість продукції. Загалом про той період можна роман написати… Вже пізніше ми отримали чимало замовлень, переважна більшість яких були із Німеччини. Тоді у багатьох людей за кордоном була велика недовіра до наших підприємств, вони сумнівалися як у нашій кваліфікації, так і у чесності. Доводилося «покладати мости».
– Недовіра до радянського виробництва була не лише в іноземців, але й у самих українців…

– У мене тоді була невеличка група людей, людей з вісім інженерно-технічного персоналу, які вірили в успіх справи і у те, що ми зможемо переламати ситуацію! Я довірився їм і вони переконали інший людей, що обраний нами шлях правильний. Звісно, не всі погодилися, багато звільнилося, бо потрібно було якось жити, годувати сім'ї. Тим, які залишилися, потрібно було повсякчас розповідати, чого вдалося досягти, що чекає на нас у майбутньому, тільки так вдалося зберегти колектив у той важкий час. Але завдяки тому, що тоді люди повірили мені, а я – їм, завод уже тринадцять років не знає, що таке заборгованість по заробітній платі, по енергоносіях, перед Пенсійним фондом та податковою.
– Часта зміна власників не завадила стабільності, адже завод, можна сказати переходив із рук у руки?
– Це була проблема. У кожного із власників булі різні інтереси: хтось хотів продавати будівлі, інший – обладнання, був і такий, який взагалі хотів ліквідувати виробництво і зробити на його місці стоянку! І головне, що все це дозволяло наше законодавство, яке не зобов’язувало нових власників турбуватися про збереження і розвиток придбаних підприємств. Наприклад, у Німеччині відомі випадки, коли ціле підприємство продавалося за одну марку, але за умови збереження профілю і гарантії розвитку. У нас же був повний «бєспрєдєл» і вийти із нього цілими коштувало великих зусиль. Дякувати Богу, нині у нас гарний власник, який дбає про розвиток, інвестує кошти, дає підприємству рости.

Відпочинок під час робочої поїздки на Кубу.

 

 Зустріч з однокурсниками (Іван Праворський - другий справа).

– Наскільки впливає політика на роботу підприємства? 
– Ці речі взаємопов'язані, хоч і не напряму. До прикладу, ми освоїли такий напрямок, як трубозварювальна номенклатура, і коли між Україною і Росією розпочалися всім відомі переговори, кількість замовлень із Росії відразу впала. Нині на це накладається ще й те, що всі фінансові ресурси керівництво Росії направило на Олімпійські ігри. Впливає також ситуація всередині країни, чого варті тільки колізії їз розмитненням сировини із-за кордону! Але легко не було при жодній владі. Були часи, які інакше, як ганебними, не назвеш. Досі не можу забути, як у часи прем’єрства Пустовойтенка директорів підприємств зачиняли у палаці «Україна» і випускали лише після підписання абсолютно «туфтового» графіку погашення заборгованостей. За Президента Кучми виконавчій службі дозволили вилучати майно підприємств. І суперове обладнання оцінювалося у копійки, а уже за воротами продавалося у десять разів дорожче. На моїх очах новенький автомобіль «КАМАЗ» оцінили у три тисячі гривень, а продали за сорок тисяч. Це було знущання над колективом. Багато проблем є і нині, особливо із податками. Я запитую у своїх колег керівників компаній за кордоном, як часто вони бувають у податковій, вони роблять круглі очі і кажуть, що ніколи не бували. Вони справно сплачують те, що визначено, і до них ніхто не має діла. Є чіткі правила гри. У нас теж вони є. Але… За ними ж ніхто не грає! Основні причини того, чому інвестори не йдуть в Україну – це беззаконня і страшенна корупція.
«Важливо, щоб люди бачили – керівнику не байдуже»
– З усього видно, що Ви повністю людина роботи…

– Так. Не знаю, добре це чи погано, але всі проблеми підприємства проходять не лише через мій розум, але й через серце. Тому легко не буває ніколи. Та я й ніколи не шукав легких шляхів і так було всі п’ятдесят років, що я працюю на виробництві. Та одна справа, коли ти йдеш, борешся і бачиш результат своєї праці, інша, коли позбуваєшся сили, виснажуєшся і втрачаєш віру. Страшнішого немає нічого. Але я людина віруюча. Не було такого дня, щоб я не був на службі божій. Навіть у відрядженні на Кубі я знайшов час сходити до церкви. Це мене націлює на добрі справи, дає терпіння, віру, стриманість і мудрість у житті. Саме тому завжди кажу про все прямо, за що мене, звісно, багато хто недолюблює. Терпіти не можу лицемірства і завжди відкрито повстаю проти цього.
– Але в бізнесі, тим більше сьогодні, без цього практично не обходиться!
– Я ніколи не дав нікому хабаря, вивчився власними силами, без покровителів, власною працею пройшов весь трудовий шлях. Моя оцінка – моя праця. Звісно, через це часто доводиться відчувати себе у не своїй тарілці і почути у відповідь, що я, мовляв, скандаліст. Останній раз зчепився із заступником міністра із промислової політики, коли той розповідав керівникам про раптову відмову від європейської інтеграції. Мене обурило не тільки те, що все перевернулося із ніг на голову за лічені дні, але й те, що державний службовець найвищого рангу спілкувався із керівниками російською мовою! Я не стерпів і зробив йому зауваження. Колеги-керівники теж вважають, що я провокатор. Бо щороку, перед новим роком, я виплачую працівникам тринадцяту зарплату. Це нібито дає привід їхнім працівникам кивати в бік «Темпу», мовляв, чому у нас такого немає. Але я вважаю, що це правильно. Ми не відмовилися від дошки пошани, і кожен, хто туди потрапив, отримує подвійну премію щороку. Працівникам, які трудяться на шкідливому виробництві, видаємо молоко. Договором передбачені відпустки і грошова допомога тим, у кого народилися діти, або, не дай Боже, хтось із рідних помер. Всяка добре зроблена робота винагороджується, саме тому, до слова, я абсолютно не переймаюсь, коли на підприємство приходять перевіряючі. Точно знаю, що у мене ніде немає подвійних стандартів.
– Як же Вам вдається вжитися у цьому несправедливому світі?
– Дуже часто за те, що я кажу щось прямо на нарадах, мене колеги штовхають, мовляв «не треба, не чіпай». Оце «не треба» і приводить нас до Майданів! Має бути людська гідність та відстоювання людського «Я». Не «я» як протиріччя, а відстоювання інтересів правди. Багатьом це не подобається, але закони правди ніхто не відміняв. І через те, що наша країна сьогодні живе не те що не за законами совісті, а навіть не за загальноприйнятими законами, через те такі проблеми! Світ завжди ділився на багатих і бідних. Але якщо ти збагатився за рахунок чесної праці, то честь і хвала тобі. Це викликає пошану. А якщо ти збагатився за рахунок чужих страждань, нечесності та, як говорить Біблія, «образив ближнього», то рано чи пізно це «вилізе боком». Треба також пам’ятати, що «Бог тобі дав, і ти мусиш дати». Достатком потрібно ділитися, і я зажди намагаюсь допомагати тим, хто цього потребує, не зважаючи на те, звернулася до мене звичайна людина, церква, чи колектив. І це добро повертається до мене, я це відчуваю, і не перестаю дякувати Богові, що він наставляє мене і вказує вихід із найскладніших ситуацій.
«Щасливі люди творять щасливу державу»
– Як Ваша сім'я ставилася до того, що батько постійно на роботі?

– Дружина завжди мені допомагала. Вона була розрадою і завжди підтримувала, коли я приходив із роботи роздратований, втомлений чи стурбований. Завжди ставилася із розумінням і допомагала добрим словом і порадою. А діти... Діти вчилися. Звісно, я не міг приділити їм стільки уваги, як хотілося б, і це погано, бо забезпечував їх всім, окрім своєї уваги. Що там казати… нині, як і колись, мій робочий день на заводі розпочинається о сьомій ранку, а закінчується о восьмій вечора. Інколи доводилося і по шістнадцять годин працювати. Це важливо, щоб люди бачили, що керівнику не байдуже, що він не пускає все на самоплив і готовий трудитися разом із всіма. Керівник – це стрижень, він повинен бути зразком і ніколи не показувати слабкості.
Зараз моя старша донька – кандидат наук, доцент у одному із місцевих університетів, менша дочка закінчила медичний університет, працює провізором у аптеці. Не хочу їх перехвалювати, але діти у мене виховані, працелюбні і не розпещені. Вони розуміють, що таке праця, як даються гроші, що вони не із неба падають. Я завжди за них спокійний, вірю і довіряю їм.
– Відпочиваєте теж на роботі?
– Навіть у суботу по кілька годин працюю, якщо ви про це (сміється – авт.). А взагалі-то, відпочиваємо з сім’єю по-різному: разом їздимо кудись, провідуємо рідню. Я багато читаю. Лягаю о першій, другій ночі, але час для читання знаходжу. Вільно читаю польською мовою, дається взнаки необхідність спілкуватися із зарубіжними колегами. Особливо полюбляю читати щось про корпоративні відносини, про історію компаній. За все життя прочитав лише одну фантастичну книгу! Якась тяга у мене до об’єктивної реальності. Саме тому, напевно, не запам’ятовую жодного анекдоту, який чую. На вихідні ж люблю погуляти із своїми собаками – німецькою вівчарко і звичайним дворовим песиком. Йду до лісу і відпочиваю душею.
– Що Ви, як людина далеко не остання у Хмельницькому, змінили б тут?
– Житлово-комунальну сферу! Це те, що впливає на людей кожен день. І на це має бути націлена особлива увага влади. Із задоволеності людини умовами життя випливає все інше.
– Що на вашу думку, як людини, яка багато де була і багато що бачила, нам би варто було запозичити у світу?
– Для початку – елементарну культуру поведінки. Щоб людина, йдучи вулицею не плювала собі під ноги, не розкидала сміття, не дозволяла собі галасувати на вулиці. Цьому нам потрібно повчитися.
– Про що мріє Іван Праворський?
– Як керівник, мрію щоб нарешті запрацювали закони. Щоб вони виконувалися на всіх рівнях. Щоб держава стабільно розвивалась, і люди нарешті відчули радість від чесної праці. Буваючи за кордоном, важко дати собі відповідь, чому наша держава, так обдарована природою і Богом, пропадає у злиднях. Очевидно, ми йдемо не тією дорогою і потрібно щось змінювати у всіх напрямках.
Як людина, мрію, щоб сім'я була щаслива і всі були здорові. Хочу, щоб люди усміхалися. Минулого року, двічі побувавши на Кубі, був вражений, як багато люди сміються, не зважаючи навіть на тяжкий матеріальний стан. Я б дуже хотів бачити більше усміхнених облич на наших вулицях, бо часто люди ходять понурі і невеселі. Треба пам’ятати – щасливі люди творять щасливу державу.



Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую