Ринкові стосунки

 У тому фоліанті, який донедавна вважався альфою і омегою економіки, розумно доведено два важливі закони розвитку і життєдайності ринку. Без цих, на перший погляд, простих, як кусень дроту, правил, бізнес ніяк не може працювати.
Отож теза перша: гроші-товар-гроші. А друга – майже подібне словосполучення, тільки складові закону помінялися місцями. Кажуть, що від перестановки доданків сума не змінюється. Отож другий ринковий закон вимагає, аби спершу був товар, потім гроші і насамкінець знову гроші.
Нині це правило, як не дивно, прижилося в одній хаті. Точної адреси не називаю, аби не стати персоною нон грата.
Микита, глава сім'ї, разом з братами займався бізнесом — купляли в селян телят і свиней, а кожної суботи на базарі торгували м'ясом. Виручені гроші по-родинному ділили навпіл, рівно до копійки. Все було чесно.
Справа процвітала. З'явилася на подвір'ї автівка. В кімнатах висіли килими навіть на стелях. Зайдеш до такої хати і поки роздивишся дивні мудрецькі малюнки над собою, то аж шию судомить. Микита був чоловіком дужим як фізично, так і до сексу. Здавалося, його законній половинці, він якоїсь ночі вкоротить віку. Ненаситний був, а жінка його дебела і міцна, як китайська стіна, випадково здибала вищезгаданий “Капітал”.
Знічев'я, перегортаючи сторінки, натрапила на економічні закони. Дуже сподобалась теза: “Товар-гроші-товар”. Одразу і скумекала що до чого. Стала чекати вечора.
Того дня Микита додому прийшов з чималою сумою. Брат квапився, то і не став чекати, коли родич поділить виторг.
Як тільки подружжя вкрилося ковдрою і вимкнуло світло, аби не соромитися одне одного, Микита шмигнув рукою по тілу Одарки. Тиша. Мить і правиця з шорсткими пальцями посунулася до інтимних частин.
– Куди? Зась! - буркнула Одарка і хляснула долонею по руці Микити. - З руками під церкву. Там дають дурно.
- Ти що? - запитав глава сім'ї.
- Економічний закон каже, що за все потрібно платити, - почала Одарка вчити Микиту бізнесовій науці. – Спершу гроші – потім товар. Далі буде видно. Адже ти спершу платиш, а потім виводиш з хліва кабанчика чи телятко.
Микита тільки кліпав очима. Він не слухав, а сунув руку по теплому тілу.
- Не доходить? - пручалася Одарка. Зараз закричу. Нехай чують батьки і діти.
Якщо гориш бажанням, давай мені п'ятсот гривень, - сказала Одарка і лягла горілиць. Обнадійлива і красномовна поза. З неї завжди все і починається. То була прелюдія.
- Гайда! Не зволікай! Час вже спати! - і штовхнула коліном по Микитових ребрах.
Було боляче, але стерпів і змовчав. Встав з постелі і пішов до своїх штанів, котрі лежали на стільці. Витягнув гаманець і відрахував п'ятсот гривень: ні більше, ні менше.
Неохоче віддав дружині потрібну суму, а потім снопом впав на свою домашню путану.
Скрипіли пружини, шелестіли гроші, а місяць зиркав через шибку і щиро сміявся з дивного подружжя.
Ранком, збираючись виходити з хати, підступив до Одарки і став вимагати, аби та повернула йому п'ятсот гривень.
- Давай гроші, - казав проводячи огляд помешкання. Сподівався, що сам знайде гривні, без гармидеру.
- А це чому? - поцікавилася дружина. - Що з воза впало, те пропало.
- Бо вони не мої. То я ніс віддати брату. А нині ми їдемо у друге село поживитись.
- Та щоб ви не доїхали, – почала лаятися Одарка. - Обманув і скористався моєю слабкістю.
Від нині і на все життя, що залишилося, будеш спати окремо. Ринкові справи так не вирішуються. Такий гендель мені не підходить.
Кажуть, що даремно його і цілувати не хоче. І це правда. Де, хто коли чув, аби чоловік просив в законної дружини крихту інтиму. Хоча, як бачимо і є винятки. А ще побутує думка, що на білому світі живуть два дурні: один серед поля воза закидає, а другий – слізно вимолює у своєї обраниці того, через що Єву турнули з раю.

Михайло СОЛОВЧУК.