Гаряча тема:
- Війна
Рідна кров
Сніжинки – великі, лапаті – летіли до землі так неспішно!
Здавалося, кожна з них навмисне сповільнюється у польоті, аби перехожим зручніше було роздивитися їх візерунок – неповторний у кожної. І «трюк» спрацював – кілька дітлахів з ранцями на плечах зупинилися прямо посеред тротуару й підставляли свої рукавички під те тендітне крижане мереживо, щоб уже наступної миті голосно захоплюватися «зовнішністю» нової сніжинки.
...Задивившись у вікно на сніг, Оксана не одразу почула тихеньке кректання біля свого ліжка. А коли схаменулась, поспішила на вимогливий крик – її новонароджена донечка сповістила, що голодна. Дівчинці не виповнилося ще й двох діб, але, як належить справжній жінці, свої бажання висловлювала гучно вже з перших годин життя. Оксана щасливо усміхнулась і ніжно притулила немовля до грудей.
Час годування – особливий для обох: це – контакт, який починається від першого дитячого дотику до матері і залишається, перенесений у вимір духовного, по життєвою, нічим не перевершеною, цінністю.
Оксана вкотре стверджувала в думці цю, виведену двадцять років тому для себе, аксіому, і не могла до кінця повірити у реальність. Як і тоді, коли особисті підозри підтвердилися двома смужечками на «тесті вагітності».
– Мені вже сорок минає, куди мені народжувати?! – заходилася у розпачі перед чоловіком.
Той мовчав. На шум у кухню зайшов їхній дев’ятнадцятирічний Сашко. Дізнавшись причину, зрадів:
– Мам, та ти в мене молодець! Кого мені подаруєш?
Стосунками з сином Оксана дорожила – добросердечними, теплими – тож його реакція стала вирішальною. І ось жінка має донечку! Як же щасливо сміявся Сашко, дізнавшись новину:
– Нарешті, я не один. У мене – сестра!
Оксана усміхалася своїм думкам, вдивляючись у дрібненькі риси малого личка дитини, і почувалася на вершині материнства. Проте зовсім не раділа її сусідка по палаті. Оксана бачила благенький халатик Насті, небагату передачу, принесену одногрупницями. З усього видно було, що вона – студентка, до того ж – без батьків. Однак матір’ю ця дівчина мала б стати непоганою: щебетала біля дитини, уночі прокидалася на голос малого, незважаючи на міцний молодий сон.
Зауваживши, що юна мама часто засмучена, та й по телефону розмовляє лише з подружками, Оксана тактовно поцікавилася батьком дитини.
– Не буде у мого сина батька! – заплакала Настя.
І розповіла: коханий розірвав усі стосунки, як тільки дізнався про вагітність. Сказав, що його родина не сприйме цього, а одружуватись ще не планує.
– Як же так можна? – плакала дічина. – Це ж рідна кров! Ненавиджу його!
Проте потім ще не раз витягала з-поміж документів маленьке фото і довго мовчки дивилася, вихлюпуючи з очей і гіркоту, і ніжність, на відображення свого коханого.
Якось Оксана, не в силах спостерігати того мовчазного дівочого діалогу зі світлиною, попросила:
– Дай хоч подивлюся, чи вартий він, щоб так побиватися!
Настя мовчки простягла знімок і відвернулась погодувати сина. Як виявилося, вчасно, бо Оксана ледве стримала себе: це було фото її Сашка.
Жінка довго не могла спам’ятатися: її відповідальний син, її люблячий Сашко виявився таким малодушним! Образа, гнів, сором за синівський вчинок – усе стиснуло серце такими цупкими лещатами... Оксана ще не вирішила, що скаже своїм чоловікам, але знала точно: її щойно віднайдений онук без батька не залишиться!
До пори вона мовчала, тільки просила чоловіка приносити їй удвічі більше продуктів і памперсів. А якогось ранку зайшла на хвилин десять до заввідділенням для розмови тет-а-тет...
З пологового будинку їх обох виписали одного дня, хоча Оксані годилося б ще зачекати до наступного ранку. Чоловік напередодні отримав суворий наказ: принести з собою два комплекти одягу для немовлят, і неодмінно – приїхати по неї усією сім’єю. Тож у призначений час і батько, і син з квітами нетерпляче походжали вестибюлем лікарні.
– Максименко хто буде? – погукала медсестричка, і обидва чоловіки поспішили радо за нею до дверей «виписної». Там уже на них чекала Оксана. Уважно дивилась на Сашка, мовби вивчаючи сина, і раз-по-раз озиралась. Нарешті з бічних дверей винесли великий білосніжний згорток, перев’язаний блакитною стрічкою.
– Мамо, вони щось наплутали! – засміявся Сашко, – У нас же дівчинка!
– Це, синку, ти заплутався у собі, – стримуючи хвилювання, відповіла мати. – Та й нам, виявляється, не довіряєш. Тож будемо виправлятися разом, – і вже у напіввідчинені бічні двері:
– Виходь, Насте!
Дівчина несміливо переступила поріг, попрямувала до Сашка. Але враз повернулась до малюка і вичікувально-запитально зиркнула на Оксану.
– Приймай, Сашку, сина! – підштовхнула та хлопця. – Та виховуйте його з Настею справжнім чоловіком!
Провівши поглядом сина з новою сім’єю, Оксана підійшла до чоловіка!
– Давай про все, що ти побачив, поговорим удома. А тепер – зачекай хвилинку, доки принесуть нашу донечку!
...За вікном танцювали сніжинки. Мабуть, весільний вальс.
Леся ГУДЗЬ.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: