Вечорниці… у квітнику

 Серед витворів її багатої фантазії, втіленої у виробах на власній садибі, – фрагмент справжніх сільських посиденьок чи вечорниць із колоритними Парасками та Василями біля тину, з прядкою, пляшкою самогону, макітрою з вареників зі сметаною, пампушками і навіть куркою з яйцями. Така собі мандрівка в минуле. Звісно, все це імпровізоване, але настрій піднімає однозначно.
«Нині пішла мода ставити у квітниках та на подвір’ї різні кольорові скульптури, тини з соняшниками, світильники. Я ж прагнула чогось оригінальнішого, зробленого власноруч. Ця ідея мені приснилася. Давно хотіла зробити щось саме з глечиків, але не знала що, – розказує Лариса Григорівна. – На старі глечики я приклеїла носи, вуса, оселедці з цементу, «жінок» запнула хустками, понамальовувала очі, брови, роти, навела рум’янець. До речі, хустки вистачає на рік, потім купую знову. Це зовсім не витратно, бо все робиться з матеріалів, що є під рукою. Такі глечики гарно витримують перепади температури, дощ, сніг, вітер, сонце. Час від часу потрібно їх тільки поновлювати фарбою.
Цей оригінальний куточок доповнює квітник господині, де ростуть лілії, півники, чорнобривці, півонії – традиційні квіти українського подвір’я. Та поміж них причаїлися агератуми. Нині вони стали модними для озеленення та створення ландшафтних композицій. Ці блакитні килимки квітнуть з червня до жовтня і в народі називаються «долгоцветка».
Минулого року з такими оригінальними глечиками майстриня брала участь у виставці майстрів у Кривій Руді. Додому не привезла жодного. Каже, господарі наразі прагнуть чогось оригінального в оздобленнях своїх садиб. Такі її «люди-глечики» прикрашають зал сільської бібліотеки.
У Лариси Левченко є новий творчий задум, який вона планує незабаром втілити. Каже, що така творчість добряче відволікає від сірих буднів.

Віта КОНОВАЛЕНКО.