Дивак-холостяк

 Впродовж 5 років Марат Вовк з села Москалівка Ярмолинецького району живе у землянці. Її ж використовує як погріб, а для доступу свіжого повітря прокопав 2-метровий вентиляційний канал. Його, за потреби, можна використовувати як запасний вихід.
Місцеві називають Марата Вовка на свій лад – Мартином. Кажуть, що з людьми спілкується мало, раненько виходить і повертається за сутінок.
«Він ось у цій глиняній хатині жив, однак та від давності завалилася, – говорить сусідка Ніна Щебетко. – Перейшов до цегляної кухні, однак і той будиночок з часом дав тріщини і у будь-який момент міг впасти. То він до хліва пішов, а згодом там і землянку вирив – вже 5 років так живе, однак всередину нікого не пускає. Ви його можете застати лише увечері, і то не знаю, чи з вами говоритиме».
Раніше Марат Вовк обробляв город, тримав козу, свиню і курей. Кілька років тому землю віддав сусідам, натомість вони йому дають картоплю, а в сильні морози забирають до себе. Живності вже не тримає.
«Ми йому пропонували хату безкоштовно, – говорить голова Москалівської сільради Раїса Буря. – Відмовився. Пропонували у будинок для людей старшого віку – не хоче, боїться, що його там залишать назавжди. Хотіли субсидію оформити (безкоштовно дров привезти), теж відмовився. Каже: «У мене
все є».
Марат Вовк двічі на тиждень їздить до Хмельницького на ринок за продуктами. До залізничної станції лише в один бік 5 кілометрів – йде пішки. До села Райківці, де пенсіонерів автобусом возять безкоштовно, приходить. Увечері повертається.
«Якось іду, а він з Райковець 5-літровий бутель води несе. За плечима палиця, а на кінці ряба торба з продуктами. Воду лишень зі ставка п’є. Полюбляє казати: «Вода из пруда и ржаной хлеб – жить будешь до ста лет», – каже Раїса Буря.
Сам дивний господар з’явився о пів на десяту вечора. Я цілий день чатував на дорозі, тож як дідусь міг пройти повз мене, щоб не помітив – й гадки не маю.
«Як це для чого землянку викопав? – дивується Марат Миколайович. – Там і взимку + 6-8 тепла, гріюся».
Дідусь знизу вверх пильно дивиться на мене синіми очима. За хвилину починає усміхатися.
«Я не п’ю і не курю, а воду дійсно беру зі ставка, але частіше використовую дощову. Усю інформацію черпаю з газет. Маю радіоприймач на батарейках (у хліві світла немає – авт.). Ви погляньте, що в країні твориться! Путін – агресор, проблеми своєї країни намагається перекласти на нас, боїться, що і в нього почнуться такі ж події», – говорить дідусь правильною українською.
В одній кімнаті навалено усілякого хламу: горшки, відра, тази, ручна пилка. У ближньому кутку з ями стирчить збита із сухих ломак драбина. Приблизно на двометровій глибині простір, де лежачи поміститься одна людина і кілька мішків картоплі.
«А влітку я сплю в іншій кімнаті, – вилазячи з землянки, каже Марат Вовк. Крізь вибиту діру у стіні пробирається в інше приміщення. Навколо купа усього. У тарілці лежать ножиці і одеколон, поряд на газеті шматок хазяйського мила. – Грубку влітку тут не палю, щоб пожежі не наробити. Їжу готую на вулиці – у казанку. Моя найулюбленіша страва – відварене сало з м’ясом і картопля».
Марат Вовк родичів не має. Єдиний брат помер кілька років тому. Хату в селі купив у 1989 році, коли вийшов на пенсію. Свого часу чоловік закінчив Омський політехнічний інститут. Одруженим не був.
Прошу дідуся поділитися його рецептом довголіття.
«А все дуже просто, – каже Марат Миколайович. – Вживати здорову їжу, більше бувати на свіжому повітрі (вдень долаю по 10-15 км). Але головне – не хвилюватися. А жінки – то суцільні хвилювання, тому я і не одружувався».

Михайло КОРОТАШ.