Сусідські війни

 Голосно кричали дві жінки, а потім до цих жіночих криків приєдналися і чоловічі голоси. Але на ту голосну лайку з сусідів ніхто не звертав уваги, навіть на жодному вікні не заколихалася штора чи тюль… Для інших це була звична справа, та й вже нікому не було цікаво, бо всі знали, чим закінчиться така сварка. Навпроти паркану, з-за якого доносилися крики, на лавці сиділи діти – хлопчик і дівчинка, років десяти. «Знову моя мама з твоєю сваряться. Цікаво, через що на цей раз?!» «І чому вони не можуть жити мирно?» - знизував плечима хлопчик…
За дивним збігом обставин, хлопчик і дівчинка були якраз тими сусідами, які жили по обидва боки великого зеленого паркану, та ще й до всього вони були дітьми з тих родин, які так люто ненавиділи одна одну. І якщо забігти далеко назад, аби знайти відповідь на зпитання: через що почали сваритися ці люди – навряд чи ви знайдете бодай хоч якесь логічне пояснення. Просто одного разу вони прокинулись вранці, та перестали один одного поважати. А раніше все було не так…
Дмитро з Василем були названими братами – саме так вирішили собі чоловіки, потоваришувавши ще в армії. Разом після повернення з війська додому вирушили вони на заробітки, заробивши непогану суму грошей, вирішили придбати собі будинки по сусідству. Кожен з них хотів одружитися, завести дітей. Тож коли названим братам на очі потрапило оголошення про те, що продається ділянка, на якій стоять два невеличкі будинки, і вартість такої пропозиції дуже цікава, чоловіки ні хвилини не вагалися. Це їхній шанс – тепер вони будуть не тільки друзями, названими братами, але й сусідами. Спочатку женився Дмитро, а потім і Василь. Дружини чоловіків хоч між собою і не стали ліпшими подружками, та потеревенити про життя ввечері на спільній лавочці чи у спільній альтанці все ж могли. Потім завагітніла дружина Дмитра, а за нею і дружина Василя. І от тут-то між жінками неначе чорна кицька перебігла. Дружина Дмитра (вона дуже важко ходила усі дев’ять місяців вагітності) почала підозрювати дружину Василя у тому, що та їй щось поробила. Зі сльозами на очах вона говорила чоловікові про те, що знаходить тухлі яйця під дверима, або навіть штучні напівспалені квіти. Дмитро спочатку не звертав уваги на ці слова жінки, але потім вирішив поговорити з Василем. Той навіть образився на друга: «Та, ми ж з тобою названі брати. Хіба я можу проти тебе мислити щось лихе?!» Але Дмитро тоді відповів другу: «Ти то мені не ворог, а от дружина твоя…» «А що ти маєш проти моєї дружини…» І між чоловіками тоді зав’язалася їхня перша справжня сварка. Тоді навіть довелося міліцію викликати, аби заспокоїти їх. Але наряд все ж забрав і Дмитра і Василя до відділку, аби провчити розбишак, що заважають працювати та ловити крадіїв і вбивць…
Тоді, під відділком, чекаючи повернення чоловіків, їхні дружини, замість того щоб помиритися, заприсяглися одна одній, що тепер між ними буде остаточна війна, де тимчасового перемир’я часів вже не буде. За годину чоловіків відпустили, і родини попрямували додому, відверто зневажаючи одна одну, та роблячи вигляд, що вони не знайомі.
З народженням діток в них теж нічого не змінилося. Можливо, чоловіки і знайшли б рано чи пізно спільну мову, та жінки їм цього не давали зробити, постійно підбурюючи свою другу половинку проти сусідів по ділянці. Ну а коли приводу зачепитися та влаштувати сварку не було – жінки затівали ці сварки навмисне. То, дружина Дмитра випустить курей на подвір’я, а ті потопчуть клумбу дружини Василя, а коли та вийде на двір та почне їх гнати, дружина Дмитра починає кричати, що та її курочок хоче зі світу зжити, бо ці бідні істоти їй постійно заважають. А то, навпаки, дружина Василя зніме слухавку телефону, а дружина Дмитра цілий день не може додзвонитися до чоловіка на роботу…
Але, хоча жінки і були запеклими ворогинями, за дивним збігом обставин їхні діти зовсім не були вороже налаштовані одне до одного. Навпаки, хлопчик Дмитра тягнувся до дівчинки Василя. Але жінки не дозволяли дітям гратися разом, усіляким чином перешкоджали тому, щоб діти товаришували. Спочатку маленькі не розуміли чому так, а потім, трохи ставши дорослішими, вони почали ховатися від батьків, аби не виказувати свою дружбу. Тікали на вулицю, та там сиділи на лавці теревенячи про своє дитяче життя, ось як зараз. Та як дорослі побачать – це стане черговим привидом для сварки, а діти так стомилися від цих сварок – їм так хотілося миру та щасливого дитинства без цих сусідських війн…
Раптом хвіртка відчинилася та на вулицю вибігла дружина Дмитра, на очі й одразу потрапили діти: «Ти подивись, що робиться? Он твоя дівка моєму хлопцеві вже мізки крутить, і що з неї виросте? Але яка мама - така і доця…» За дружиною Дмитра з’явилася і дружина Василя: «Ану геть звідси, це хто ще кому мізки крутить…» Діти підскочили та розбіглися у різні боки. А ввечері, коли їх баталії на подвір’ї стихнуть, вони обов’язково ще зустрінуться…

Ольга ШЕВЦОВА.