ye-logo.v1.2
18 Липня, 2019

За що Катерина ІІ подарувала села біля Проскурова фельдмаршалу Гудовичу

Сергій ЄСЮНІН Суспільство 1417

Далеким 1769 роком у Плоскирові зупинився великий військовий обоз. З однієї з карет вийшов командуючий 1-ї російської армії фельдмаршал Румянцев - він розмістився на ночівлю у найкращій кімнаті заїжджого двору поблизу бузької греблі (нині на місці двору - кооперативний інститут). Ввечері на доповідь до Румянцева прибули командири підрозділів армії, що рухалась па південь - на театр військових дій російсько-турецької війни. Серед тих, хто прибув на доповідь був командир Астраханського полку полковник Іван Гудович. Тоді двадцятивосьмирічний полковник й не міг здогадуватися, що через тридцять років він стане власником села Заріччя, що розкинулося за Бугом, прямо навпроти вікон заїжджого двору.

Майстер здобуття фортець
Гудовичі - український шляхетський рід, відомий з XVI століття, відколи офіцер польського коронного війська Станіслав отримав грамоту на маєток Гудавице (Галичина) та шляхетний герб і прізвище. На початку XVIII століття Гудовичі переселяються на Чернігівщину. Найвідомішим серед представників роду в цей час стає Василь - бунчуковий товариш, генеральний підскарбій, який був членом української делегації до Санкт-Петербурга в справі відновлення гетьманства. Його старший син Андрій (1731-1808) став державним діячем, генерал-ад’ютантом російського імператора Петра III, згодом генерал-аншефом. Молодший син Іван (1741-1820), отримавши гарну освіту в Кенігсберзькому та Лейпцігському університетах, вступив на військову службу. Його військова кар’єра розпочалася саме у згаданому вище поході армії Румянцева проти турків.
Після зупинки у Плоскирові, російська армія висунулася до Дністра, де під Хотином їх зустріло турецьке військо. Під час бойових сутичок у липні-серпні 1769 року й відзначився Іван Гудович. 11 липня лише з одним батальйоном полковник Гудович витримав потужну чотиригодинну атаку ворога, а згодом - 14 серпня, з тим же батальйоном одержав перемогу над десятитисячним турецьким військом та відтиснув його до стін Хотинської фортеці, після чого твердиня пала. За цей подвиг Івану Гудовичу дали чин бригадира. У 1770 році переміг у бойовищах під Ларгою та Кагулом (обидва нині в Молдові), оволодів фортецею Бреїлов (нині Румунія). Під мурами Бухареста розгромив турецький корпус і штурмом узяв столицю Валахії, за що дістав звання генерал-майора та славу майстра по здобуттю фортець.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років Гудович командував не менш майстерно - окремим загоном захопив фортеці Хаджибей та Кілію, за що пожалуваний чином генерал-аншефа. Від 1791 році генерал вже був на Кубані, де штурмом оволодів фортецею Анапа та зайнявся створенням Кавказької кордонної лінії.

У відставку та Плоскирівське староство в придачу
У 1796 році генерал Гудович несподівано дізнався прикру для себе новину - імператриця Катерина ІІ, не дивлячись на його заслуги, призначила головнокомандуючим армії для війни з Персією графа Зубова. Іван Васильович з образою подає у відставку, імператриця її приймає, але одночасно відзначає заслуги Гудовича - дарує йому Плоскирівське староство з тисячею вісімсот душами кріпаків.
Нагадаємо, що до приєднання Поділля до Російської імперії (1793 рік) Плоскирівське староство, яке включало Плоскирів та 7 навколишніх сіл (Заріччя, Гречани, Лезневе, Олешин, Іванківці, Мацьківці та Шаровечка), належало польському роду Замойських. У 1795 році Плоскирів перейменований у Проскурів та став повітовим містом, а села староства перейшли до казни. Й от, 1796 року, Катерина ІІ подарувала ті села Івану Гудовичу. Він розрахувався зі справами та приїхав до Проскурова. Серед семи сіл колишнього Плоскирівського староства, йому до вподоби стало Заріччя - село мальовниче, й головне - повітове місто одразу через річку. Там Гудович й вирішив облаштовувати економію.
Проте, не встиг Іван Васильович вступити у володіння маєтком, як сталися переміни - імператриця померла, а новий цар Павло І надав Гудовичу титул графа та повернув на державну службу. У 1798 році Іван Васильович отримує на Поділлі Чечельницький ключ (нині - Вінницька область) з трьома тисячами душ кріпаків та посаду Подільського військового губернатора, й вирушає до губернського міста Кам’янця-Подільського.
Наступного року Гудовича призначили головнокомандуючим російської армії. Але, скоро за критику прусської муштри, що насаджував у армії Павло І, графа знову відправили у відставку. Пригнічений Гудович у 1800 році повертається до своїх маєтків на Поділля. Відвідавши Проскурів та Чечельник, він обрав місцем проживання останній та зайнявся відбудовою господарства.
В 1806 році граф за проханням нового імператора Олександра І повернувся на військову службу та був направлений на знайомий йому Кавказ. За декілька перемог в Грузії та Арменії над турками, Гудович отримав звання генерал-фельдмаршала. Проте, 1812 року, за станом здоров’я граф остаточно пішов у відставку й знову повернувся на Поділля. Іван Васильович вирішив зайнятися господарюванням саме у своїх подільських маєтках, хоча були у нього землі й у Підмосков’ї. У Чечельнику граф облаштував садибу, де мешкав із родиною. Саме там була й головна економія. У Заріччі, Лезневому та Олешині за його наказами були насаджені чудові сади, у Гречанах та Шаровечці створені зразкові пасіки. У вільний час відставний фельдмаршал займався музикою та полюванням, не забував про благодіяльність - виділяв кошти на обновлення та спорудження храмів. У 1820 році генерал-фельдмаршал, граф Іван Васильович Гудович пішов з життя у Чечельнику та за заповітом був похований у Києві в Софійському соборі.
Чечельник за заповітом дістався сину Андрію, а села навколо Проскурова - сину Кирилу.

Зарічанський барин, що не бував у Заріччі
Граф Кирило Гудович (1781-1869) мешкав у Москві й отримавши по смерті батька Заріччя з іншими селами, вирушати на Поділля не став. Він призначив управляючим Зарічанським маєтком проскурівського дворянина Павла Антоновича, а від 1830 року - титулярного радника Василевського. Селяни не бачили свого пана, та й він лише час від часу переймався станом справ на Поділлі. Маючи землі у Московській губернії та підтримку свого брата Андрія - генерал-майора, таємного радника та московського предводителя дворянства, Кирило Гудович не особливо розраховував на прибутки від Зарічанського маєтку. Отож, при нагоді й розпродав його різним власникам. Так, Гречани опинилися в руках Сергія Нахімова - родича знаменитого адмірала, а приміром, Заріччя та Лезневе, після скасування кріпацтва викупили громади селян... Сліди Гудовичів з проскуровських земель зникли.
З часом, історія відкриває нам все нові імена відомих людей, життя яких пов’язане з нашим краєм. Думаємо, серед них блискучий майстер здобуття фортець генерал-фельдмаршал Іван Гудович займе почесне місце.
Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео

  Так  Ні, дякую