ye-logo.v1.2
2 Жовтня, 2020

Студенти – народ винахідливий

Суспільство 1758

Це напередодні свята вирішили довести кореспонденти „Проскурівського телеграфу” і вирушили за доказами у хмельницькі вузи

Життя – як іспит. Тільки невідомо, коли він починається, хто екзаменатор і який предмет здавати. Можливо, тому кожен із нас в душі завжди залишається трохи студентом, незалежно від того, навчається він у вузі чи вже двадцять років, як „захистився”. Багато хто досі на „зубок” пам’ятає не лише тему своєї магістерської, але й – з чим були бутерброди, якими закушували після захисту диплома...

Два свята – це небагато!
Студентство завжди вважалося найволелюбнішим прошарком суспільства. Тим паче 79 років тому, коли 17 листопада, протестуючи проти гітлерівської окупації, празькі студенти і викладачі, вийшли із закликами на демонстрації. Проте, невдовзі їх усіх арештували, відправили в концтабори або розстріляли. Лише за кілька років, аби увіковічнити пам’ять загиблих у Чехословаччині, в Лондоні заснували Міжнародний День студента. В Україні його почали відзначати з 1999-го року згідно з наказом Президента України. Але одного свята ук­раїнцям виявилося замало, тому усі із задоволенням відзначають його ще й 25 січня у День Тетяни, заступниці студентства. Це дуже зручно, адже один день – перед початком сесії, а інший – по її закінченні.

Гулянка по „кишені” кожному
Святкування проходить по-різному, залежно від матеріального становища самих винуватців торжества. Хоча, як стверджує досвідчена більшість, за плечима якої вже не один і не два студентських дні: „Як би цей день не розпочинався, а закінчується він завжди однаково!”.
Студенти, які можуть дозволити собі вечерю у кафе або вечірку в клубі, чимчикують туди. Чи заощаджують, чи батьки активно спонсорують, але до місцевих кав'ярень 17 листопада, зазвичай, не проштовхнутися. І за­мовляє студентська братія там да­ле­ко не „сосиску й вісім виделок”, як розповідається у старому анекдоті.
Кому не вистачило місця під дахом або за два тижні до зими закортіло чогось незвичайного, прямують на природу. Багаття, сало на шампурах, бабусині „закрутки”... Одного разу, пригадують минулорічні випускни­ки, узявши все це, вони забули про виделки і ложки, ножа також ні в кого не виявилося, тому салат на хліб намащували лінійкою!
Поза конкуренцією вечірки у гуртожитку, коли всі скидаються грішми і після відвідин супермаркету збираються в одній з кімнат. Сусіди зносять стільці й тарілки, гуртом спустошують холодильник, хтось приносить гітару... І після кількох задушевних тостів вже жодні „хвости” і „енки” не страшні.

Від сесії до сесії...
Далі відомий вислів можна було б і не продовжувати, адже всі й так знають, що і кому робиться весело. „Гаряча” пора для студентів настає за день, а точніше за ніч до сесії. До речі, кажуть, що першокурсника лише тоді можна охрестити студентом, коли він здасть першу сесію. І тоді пам'ять кожного виявляє феноменальні можливості вміщувати усе те, що влітало в одне вухо і вилітало в інше протягом кількох місяців. Ті, хто не має бажання штурмувати бібліотечні фонди, вдаються до хитрощів.
„Ми на першому курсі здавали хімію, – пригадує Володимир, – я вирішив не морочити собі голови з підручниками і „списати”. Встромити наушники у вуха мене наштовхнув фільм – „Операція „И” та інші пригоди Шурика”. Мій одногрупник Андрій сидів під дверима, і коли я голосно на усю аудиторію озвучив номер білета почав монотонно, але чітко зачитувати відповіді на питання. Це був односторонній зв'язок – я його чув, він мене – ні. Те, що викладачка розсекретила мій план, Андрій не знав. „Це я так розслабляюся,” – збрехав я.
Звісно, екзаменатор витягла з мого вуха одного навушника і теж почала „розслаблятися”... Потім, пригадавши фільм Леоніда Гайдая, вона трохи посміялася, і, похваливши мій винахід, відправила на... „перездачу”.

Аби „шара” прийшла
„Шара” (або ж „халява”) в перекладі зі студентської означає удачу, яку студентська братія напередодні сесії закликає усіма можливими способами. Кажуть, один із найдієвіших – прокинутися рано-вранці і, вистромивши крізь відчинену навстіж кватирку залікову книжку, тричі прогорланити на все горло: „Шаро, прийди!”. Головне, не впустити цей важливий документ, до прикладу, з вікна сьомого поверху прямісінько на голову професора, який цей іспит прийматиме... Жителі одного зі студентських гуртожитків, розповідають, що за їхньої пам'яті тут траплялося і таке...
Крім того, завбачливі молоді люди напередодні важливого іспиту частенько кладуть під подушку конспект або якусь „розумну” книгу, мовляв, таким чином знання краще проникають у півкулі головного мозку!
Аби не злякати „шару”, якщо вона вже приходила, бувалі студенти рекомендують завжди приходити на іспити у тому ж одязі, що і в день, коли пощастило. Головне, аби це не виявився, приміром, светр з „телепузиками”. Бо тоді доведеться одягати його навіть на захист диплома...
„Студенти – народ забобонний”, – констатує третьокурсниця Ірина, пригадуючи, як колись на зупинці громадського транспорту, що біля їхнього інституту, всі молоді люди, як по команді, поприсідали. І це лише тому, що над ними пролітала зграя ворон, ще й „каркаючи” щось на своїй пташиній мові! У той момент лише високі постаті випадкових перехожих стовбичили на зупинці непорушно. „Кажуть, якщо під летючою зграєю вороння не присідати, – сміється студентка, – від двійок не „відмазатися”.
 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую