Домашні улюбленці відомих хмельничан

Іван Гавчук, екс-губернатор: „У мене вдома дві вівчарки, одна – дружинина, інша – моя. Лорду майже рік, ми взяли його у лютому, після того як помер наш собака Джек, а Ріку – 8 років. У них в обох чудові європейські родоводи. Лорда незабаром дресируватиму, він вже досягнув необхідного для цього віку, а ось Рік не дресирований, але по-домашньому вихований і дуже розумний. Ще коли я жив в Казахстані у батька завжди були німецькі вівчарки, відтоді і тягнеться моя любов до них. Але дружина любить їх іще більше. Вони – її улюбленці. Навіть годує спершу собак, а тоді вже мене! В харчах неперебірливі: купуємо кістки на базарі, сухий корм, варимо вівсянку. Коли Лорд був малим, давали йому навіть сир і яйця. Гуляємо із ними обоє, хто коли має час. Дочка раніше тримала пекінеса, а зараз в них у Києві кокер-спанієль.
А ще я дуже люблю коней, і онучки мої їх обожнюють. Щойно приїдуть до Хмельницького, одразу просяться, аби на конях їх покатали. Але кінь, то дуже клопітке задоволення, потребує багато уваги”.

Марина Кот, нотаріус: „Раніше я тримала вдома ігуану, але вже майже рік як вона померла. Зараз у мене равлик ахатина по кличці Соня. Вона живе в мене вже май­же 2 роки. Годую її сиром, різними овочами і фруктами. Ахатина – це такий різновид равликів, що виростають до 30 сантиметрів, тому готуюся...
Ще одна моя улюблениця кішка-сфінкс Жужа. Вона, як собака, їсть багато і харчами не перебирає. Їй, що не кинь, все з'їсть. Ще я маю дві рожеві жаби: Чука і Гека. Купила їх у Хмельницькому 3 роки тому. Годую Чука і Гека мотилем, за яким регулярно ходжу на базар.
За усіма своїми улюбленцями я доглядаю сама: прибираю, годую, бавлюся з ними”.

Микола Буря, заступник директора дирекції УДППЗ „Укрпошта”: На жаль, вже рік як кота у мене немає, помер. Хоча я дуже їх люблю, і коти в мене завжди жили довго. Один, рудий, „сибіряк” прожив – 13, інший, теж сибіряк, – 9 років. Це були розкішні коти: красиві, гордовиті, дуже розумні... Поки що заводити вдома нових тваринок я не планую”.

Галина Орєхова, психолог: „Лабрадора Санні ми купили чоловікові на день народження, а сіамського кота, знайшли 7 років тому, коли він ще був маленьким кошеням. Кличка у нього російськомовна – Кошельок. А отримав він її завдяки чоловікові, який думав, що загубив свого гаманця, а побачивши його на холодильнику поряд з кошеням, вигукнув: „О! Кошелёк!”. Так кличка до кота і причепилася. Це стара порода, яка за своїми звичками схожа на собак. Ветеринари кажуть, у місті її представників більше немає. У дворі на Кошелька накинувся шнауцер, і кіт... роздер його до крові! У м'ясі Кошельок орієнтується краще за санстанцію. Дай йому погану ковбасу – відсуне лапкою. А Санні найбільше обожнює бісквіти, а ще фрукти й овочі. Якщо на Кошелька не звертають уваги, він знаючи, що категорично не можна дерти дивани, починає робити це навмисно. А ще наш кіт лікує. Якось у доньки Юлі з'явився ячмінь на оці, то Кошельок усю ніч спав поряд з її головою. На ранок ячмінь у доньки зник, а у кота з'явився на тому ж оці...”.