Незважаючи на усі заборони, в Хмельницькому та інших куточках області процвітає гральний бізнес

Інколи їх називають інтерактивними клубами, та суті це не міняє – зазвичай, у них відкрито грають на гроші, просиджуючи годинами та спускаючи великі суми.  

Після офіційної заборони ігрові зали закрилися. Ненадовго
Лише за два тижні до редакції нашої газети звернулося декілька жителів з різних районів області. Усі вони в один голос стверджують, що в тому чи іншому місці відкриваються заборонені законом України зали ігрових автоматів. І це під носом міліції та податкової. До речі, місця, де відкриваються так звані інтерактивні клуби, зовсім не приховані від очей людських – достатньо вийти у будь-яке людне місце.
«Я давній клієнт залу гральних автоматів, – розповідає Роман, читач нашої газети з Кам’янця-Подільського, котрий зателефонував нам, щоб розповісти про факт появи інтерактивних клубів в його місті. – Мені просто шкода молодь, котра там просиджує свій дорогоцінний час та віддає кровні, зароблені батьками. Чесно кажучи, останнього разу сам не витримав та зайшов до одного з таких нещодавно відкритих Інтернет-клубів неподалік від продовольчого ринку. Нині у залі замість автоматів стоять комп’ютери. Платиш гроші, касир вибиває тобі на цю суму кредит на комп’ютері, і граєш собі, як і колись, щоправда, через Інтернет. У випадку виграшу можеш кредити перевести у готівку. Мені не пощастило – програв 320 гривень. Ще в одному клубі стоять старі-добрі ігрові автомати. Щоправда, їх власники замаскували під комп’ютери. Та достатньо лише відсунути клавіатуру…»       
Лише для своїх
Чесно кажучи, ніколи не був азартною людиною. Та перевірити, що приховується за щільною завісою з загадковою літерою «е», мені таки довелося. Для рейду прихопив 100 гривень та попрямував до першого-ліпшого ігрового закладу. Перед дверима одного, що розташувався на вулиці Шевченка, мене зустрів міцний чолов’яга. «Куди?» – замість привітання звернувся до мене незнайомець з червоним обличчям та відчутним перегаром. «Пограти хочу», – відповів я з нахабним обличчям. «Це закритий клуб. Лише для своїх, – відповів чолов’яга. – Гроші хоча б маєш?» «Ну, 50 гривень є», – випалив я. «Чекай-но тут», – сказав чоловік та зник за обклеєною плівкою дверима.
Через хвилину до мене вийшла якась жінка. Згодом здогадався, що то була чи то касир, чи то адміністратор клубу. «Ви вперше?» – підозріло запитала вона. «Так, а це щось міняє?» – здивувався я.  «В нас зараз місць вільних немає, – сказала вона. – Зал маленький, присісти немає де. То ви або чекайте на вулиці, або пізніше заходьте».
Одним словом, перша спроба виявилася невдалою. Висновок назрів сам собою: як правило, подібні заклади працюють у напівзакритому режимі та лише з перевіреними клієнтами.

В Хмельницькому «грати» у маскування «одноруких бандитів» ніхто не поспішає 
Наступного дня, помінявши портфель на спортивну сумку та взявши у напарники свого колегу, попрямували в район залізничного вокзалу. Саме там, за нашою інформацією, було декілька клубів, де можна спустити гроші на автоматах. Клубу шукати довго не довелося. Один з них знаходиться ліворуч від центрального входу до залізничного вокзалу. Раніше тут було кафе під назвою «Зустріч». Нині вікна заклеєні кольоровою непрозорою плівкою з літерою «е». Перед входом стоїть молодий хлопець та бурхливо щось розповідає по мобілці. «Я зараз на лекції, – каже комусь на тому боці дроту. –  Не знаю, коли буду. Потім йду на мітинг пам’яті жертв голодомору». Поклавши слухавку, одразу повернувся до залу. Ми за ним. У напівтемному, прокуреному приміщенні стоїть близько 20 нічим не замаскованих, бодай хоч якось, звичайних ігрових автоматів у декілька рядів! На протилежному кінці залу за колишньою барною стійкою сидить оператор залу та читає газету.
«Можна у вас пограти?» – запитуємо. «Чого ж, грайте», – відповіла жінка, не відриваючись від читання. «А заправити автомата можете?» – поцікавилися ми з колегою. «А чого там заправляти? – здивовано оглядаючи нас, відповіла оператор. – Взяли гроші, запхали в отвір та грайте. Тут навіть дитина впорається». Звісно, дітей у залі не було. Проте молоді, яка нервово клацала різнокольоровими кнопками автоматів, вистачало. Ми обрали місце поближче до виходу – від стовпа сигаретного диму ані дихати, ані нормально бачити було неможливо. Неподалік сиділа якась сімейна пара. Взявши гроші в чоловіка, жінка побігла до іншого автомату, залишивши свого супутника. Саме його ми й вирішили покликати на допомогу, бо ніяк не могли заправити ігрову машину.  Виявилося, що десять гривень автомат «випльовував» тому, що це замала ставка. Довелося пхати одразу 50. І гра «пішла». До речі, самому, якщо ти у залі вперше, розібратися у хитрощах гри без сторонньої допомоги важко: меню складене англійською. Довелося знову звернутися до постійних клієнтів закладу. На допомогу прийшла жінка, яка вміло виставила нам усі параметри на автоматі, та ось кнопку «старт» не натискала. «Це ваші гроші та ваша удача, – сказала вона. – Виграю, то мені буде прикро, що не я автомат заправила…»
Треба сказати, що просадити гроші, які ми заправили у автомат, виявилося нелегкою справою. Здається, що ти програєш, аж тут в тебе знов поповнюється кількість кредитів, які одразу кортить помножити. Та коли виходиш у «мінус», рука тягнеться за новою купюрою – відігратися. Отож вирішили зазирнути ще до одного клубу. Він сховався на привокзальній площі поміж численними невеличкими кафе. Тут також маскувати ігрові автомати ніхто не намагався… 

Штрафи не лякають
Наша газета звернулася до державної податкової адміністрації в області й попросила прокоментувати ситуацію довкола грального бізнесу на Хмельниччині. Проте, податківці так і не надали нам змістовної інформації, як це стається, що все нові і нові ігрові клуби з’являються на Хмельниччині? Натомість, у прес-службі обласної податкової повідомили, що процес організації азартної гри, згідно з Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні», класифікується Кримінальним кодексом (стаття 203), як зайняття забороненими видами діяльності. Отож передбачає покарання  у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
При цьому, за інформацією податкової, вище згадувана стаття Кримінального кодексу не підслідна органам податкової міліції. На податкову службу Законом «Про заборону грального бізнесу в Україні»  покладено обов’язок подавати позови на порушників в суд. Хоча, протягом 2009-2010 років працівниками податкової міліції було виявлено понад 20 фактів проведення азартних ігор. Як наслідок, вилучено понад 400 одиниць грального обладнання на суму більше семи  мільйонів гривень. По вказаних фактах було спрямовано більше 20 матеріалів до органів внутрішніх справ. Крім цього, податковою службою подано до суду кілька позовів про застосування фінансових санкцій. А за рішеннями судів на порушників накладено штрафів на суму понад 30 мільйонів гривень.
Та, задається, це не зупиняє підприємців, котрі займаються гральним бізнесом. Неподалік від зупинки напроти залізничного вокзалу відкривають ще один ігровий клуб у новому двоповерховому приміщенні. У сусідньому продовольчому магазині кажуть, що його щойно облаштували замість магазину вживаного одягу…