В Ярмолинцях завелася невідома істота, котра висмоктує з кролів усю кров

Створіння стрибає, наче кенгуру, його передні лапи – як у хижака, а задні – з копитами

Як і до будь-якої подібної історії, спочатку поставився до повідомлення скептично. А, може, воно ще й літає? Але диму без вогню не буває. До того ж, Ярмолинці усього в 22 кілометрах від Хмельницького. Приїжджаю у мікрорайон, котрий місцеві називають «Грабина». Зустрічаю жінку. Запитую про істоту.
«Так, так було, – каже Ганна Панчук. – Таке волохате, з маленькими вушками, і скаче. Ви йдіть до Рихликів. Воно в них кролів подушило».
Отримавши інформацію, іду до вказаного господарства. «Воно до нас двічі приходило, – розповідає Володимир Рихлик. – Перший раз ще до Нового року. Спочатку пси забрехали, а потім почали скавучати. І то подумай, на клітці лежали дошки, шифер, а під ним залізна пластина. Все мало вагу мінімум 60 кілограмів. Видерло, і зачавило самця і три самочки. Я м’ясо розібрав, на шиї у кролів проколи від зубів. А м’ясо чистеньке. Ні краплини крові. Я подзвонив до ветлікаря, чи можна м’ясо вживати. А він каже, що хтозна, що воно таке. М’ясо викинули. Шкода, такі гарні кролі…».
«Вистрибнуло на дах і там бігало»
Вдруге невідома тварина навідалася до господарства Рихликів кілька тижнів тому. В іншій клітці залишилося кілька кроленят. Господар, навчений гірким досвідом, сховав кролів у хлів.
«Собаки так само заскавучали, – каже Надія Рихлик. – Але ми не виходили. Страшно. А воно тут справляло ціле весілля. Розбило усі клітки. Вистрибнуло аж на дах сараю. По слідах бачили. Та тож три метри висоти! Ніяк собака туди не стрибне. Напевно, відчуло там запах кролів. Ми й донині боїмося. В міліцію не зверталися. Вона що, буде нас охороняти? Від кого? Ми не знаємо, що це таке. Одні кажуть та, як її… Чупакабра. Інші, що це перевертень.
За словами пані Надії, лапи у істоти розміром з чоловічу долоню. Попереду три пазурі завдовжки як людські пальці. Позаду палець чи кіготь, схожий на жіночі підбори. Принаймні, при ходьбі трисантиметровий промерзлий сніг тварина простромлювала до землі.
До господарства Андрія М’яснікова істота навідувалася три ночі підряд. Капкани і петлі незмінно давали лише один результат. Щоранку кріль лежав з прокушеною шиєю. Крові у тваринці не було.
«Капкани спрацьовують, а на петлі розірвало 4-міліметрового дрота»
«Загавкали собаки, – пригадує свою зустріч з істотою Андрій М’ясніков. – Я виходжу, іду до туалету. Коли бачу, якась тінь. Заввишки сантиметрів 60. Тільки стрибок, і все, і його вже нема. Собака з такою швидкістю рухатися не може. Наступної ночі я поставив капкани. На ранок капкани спрацювали, а в них нікого нема. Воно ще й розумне. Наступної ночі я поставив петлю. Що думаєте? Дріт 4-мм розірвало, як нитку. Зверху на кролятнику стояла 40-кілограмова залізяка, відкинуло на кілька метрів. Дошку товщиною 4 сантиметри не те, що прокусило, порвало на тирсу. Цю істоту бояться навіть вівчарки. Я вже вночі без палиці не виходжу».
Мікрорайон «Грабина» розташований на краю містечка Ярмолинці. Він абсолютно нічим не відрізняється від сільської місцевості. Будинки приватного сектора біля самого лісу. На замерзлому ставочку очерет. Навколо є кілька покинутих будинків. Місцеві кажуть, що в одному з них істота може переховуватися вдень, а вночі виходити на полювання.
Пересилюючи страх, ступаю у темряву покинутого будинку. Від світла мобільного телефону скрізь утворюються тіні. Кутки кімнати по-зрадницьки тонуть у мороці. Під ногами щось шелестить. У правому кутку кімнати схожа на кубло купа соломи. Під ногами щось дзенькає. Чомусь обриси пивної пляшки трохи заспокоюють. Виходжу з будинку. Переводжу дихання. Віддалений собачий гавкіт діє заспокійливо. У голові засіла дімка: «Невже у покинутій будівлі я дійсно мав побачити перевертня?».
«Це мутант, і ми його таки вполюємо»
Однак істоту таки бачили. Ольга Бойко – єдина з небагатьох, хто більш-менш чітко розгледіла її на власні очі.
«На кролятнику щось почалося товктися, – каже Ольга Бойко. – Я виходжу на вулицю, а воно з клітки в садок, і за 3-4 стрибки перемахнуло через увесь город. Таке довге, як хорт. Зростом як велика вівчарка. Червонуватого кольору. А стрибає як щось середнє між собакою і кенгуру. Я боюся виходити ввечері надвір. Навіть не знаю, що то може бути. Якийсь перевертень. Востаннє я чула його завивання сьогодні вночі. У нас воно вже зо 30 кролів вбило».
Чоловік Ольги Петро Бойко – мисливець з 25-річним стажем. Свого часу промишляв у тайзі. Згодом воював у гарячих точках.
«В тайзі ведмедя-людоїда не боявся, а тут воно як завиє, то щось аж на душі робиться, –розповідає Петро Бойко. – Шкода, що не записав на диктофон. Але було не до того. Я мисливець не перший рік. Таких слідів у природі не повинно існувати. Передні лапи в цієї істоти як у хижака, а на задніх ніби копита. Це ж неможливо. У мене на кролятнику лежала стара газова плитка. Скинуло. В мене на вулиці і світло горить, і радіо грає. А воно не боїться. Якби то була єнотовидна собака, чи проста собака, вона б кроля роздерла. Кров може випити ласиця. Але то не ласиця. Чув, що в сусідньому селі козу задушило. Хто його знає, чи воно небезпечне для людини. Судячи з прокушеної дошки, ікла воно має завдовжки мінімум по 3 сантиметри. В холці сягає 60 сантиметрів і важить не менше 40 кілограмів. Я зберу ще кількох мисливців. Підпалимо очерет, і таки його вполюємо. У мене немає жодних сумнівів, що це мутант».