clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Незрячий і усміхнений директор готує переможців конкурсів і мріє про новий баян

"Задоволений, що можу бути комусь корисним", – каже Броніслав Швець.. Фото: автора

Він грає чи не на усіх музичних інструментах і готує із сільських дітей переможців конкурсів, але вже майже двадцять років Володимир Швець не бачив на власні очі, як виглядає радість у їхніх очах.

Хоча з його обличчя посмішка не сходить, він постійно посміхається, жартує і достеменно знає кожну кнопку і шнур на апаратурі, з якою працює.

Броніслав Володимирович – директор будинку культури у селі Проскурівка Солобковецької об’єднаної громади Ярмолинецького району.

«Мені Бог дає здоров’я і я граю, вчу дітей»

Коли лікарі повідомили йому про те, що варто видалити пухлину в голові, Броніслав Володимирович повірив, що це звичайна операція, тим більше, що пухлина була доброякісною. Але після операції, яку йому зробили у 1997 році, він не лише втратив зір, але й чуттєвість рук.

«Не знаю, як після усвідомлення того, що я сліпий, зміг взяти тебе в руки. Лише Бог мені допоміг», – каже чоловік, а тим часом у дружини в очах заблищала сльоза. «Він оптиміст», – додає жінка, і зізнається, коли тільки чоловікові зробили операцію, дуже важко було звикнутися з тим, що життя змінилося кардинально.

«Я дружина-психолог. Після операції вчила його ходити, жити, радіти життю. Йому було дуже важко і мені не легше», – коротко і тремтячим голосом каже Людмила Григорівна.

«Вона у мене бухгалтер із червоним дипломом», – з гордістю повідомляє Броніслав Володимирович і додає, що Людмила Григорівна із ним рука об руку працює вже шістнадцять років. Вона художній керівник будинку культури, де він – директор, а за сумісництвом, неофіційно і вчитель музики, адже його вихованці, діти із маленького села, на районних конкурсах займають призові місця і складають гідну конкуренцію вихованцям міських музичних шкіл.
Броніслав Володимирович не лише активно вчить інших, але й сам не перестає вивчати нові мелодії. Він навіть пристосувався читати ноти.

«Якщо щось вивчаю нове, прошу дружину допомагати. Вона мені розповідає, які ноти на якій лінійці нотного стану знаходяться, я їх відтворюю на клавішах, записую на магнітофон. Потім прослуховую і вивчаю грати на баяні», – розповідає чоловік. Перед ним на столі й справді лежать нотні зошити і… аудіокасети, якими майже ніхто уже не користується!

Броніслав Володимирович вмикає апаратуру, знаходить необхідний трек і за секунду з динаміків лунає фонограма. За якусь мить він тягнеться до мікшерського пульту, налаштовує звук – натискає кнопки, соває клавішами, крутить ричаги – і, переконавшись, що фонограма звучить саме так, як треба, береться за сопілку. Жваво виграє кілька популярних мелодій, відставляє сопілку і ніяково зізнається: в мене ж під час операції заділи якийсь нерв і я, крім того, що не бачу, ще й не відчуваю динаміки, руки вже не слухаються так, як раніше.

На моє запитання як він справляється із такою кількістю кнопок, швиденько показує і розказує, що кожна із них означає: ось це низькі частоти, це високі… Він показує кожен повзунок і перераховує далі – компресор, мікшер, монітор, ревер.

«Ми іноді навіть забуваємо, що він не бачить, настільки впевнено він усе робить», – додає бібліотекарка, яка саме зайшла погрітися у комірчину директора.

Броніслав Володимирович відсуває сопілку, вправно бере баян і виграє одну із мелодій свого земляка Миколи Балеми, потім переходить відразу грати «вишел в степ широкую парень молодой». Мелодії лунають одна за одною, а чоловік лише посміхається.

«Щоб справді гарно зіграти ці мелодії треба вишитої сорочки і тепла», – зазначає дружина директора і додає, що мерзнуть у будинку культури постійно, адже останній раз його опалювали ще… у 1993 році, коли відкривали!

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Тридцять шість директорських років

На роботу «до клубу», як кажуть у селі, Броніслав Швець прийшов майже сорок років тому, у занедбане старе приміщення. Це було у лютому 1982 року. А будинок культури, який зараз місцеві за звичкою називають клубом, відкрили у 1993 році на честь 500-річчя села Проскурівка. Але починалося все із старої попівської хати. Тоді ще молодий і завзятий директор зробив капітальний ремонт і почав скупляти апаратуру. Частину привіз із Луганська, частину – із Москви, ще частину апаратури знайшов у Львові. Через якийсь час усю цю апаратуру вкрали.
«Коли вкрали апаратуру, я думав, що це кінець. Але, з часом ми знову скупили все необхідне з усього світу, як то кажуть: зі Львову стільці, з Житомира меблі, з Києва – електрообладнання і вбрання для сцени. Їздив по всій Україні» – згадує чоловік.

Для чого у невеликому, навіть на той час, селі «відхгрохали» будинок культури на два поверхи із сотнями квадратних метрів площі, десятками метрів висоти, ніхто не розуміє й досі. Броніслав Володимирович каже, тоді були «п’ятирічки» і треба було хоч щось будувати. У селі приміщення клубу було аж надто старим, районне керівництво дало вказівку збудувати у Проскурівці будинок культури.

«Я пам’ятаю як ми приїхали у проектний інститут, щоб вони нам дали проект, а там кажуть: немає у нас заготовок на сільський клуб є лише проект на районний будинок культури. Беріть що є. А треба було терміново все робити, от ми й подали на фінансування те, що було готовим», – згадує Броніслав Швець.

Коридорами і залами цього величезного приміщення він ходить як у себе вдома, каже знає кожен куточок і впевнено пересувається сам.

«Найгірше не те, що немає зору, а те, що немає людей у селі. Радгоспу немає, паперову фабрику розібрали і закрили, зараз ще й школу планують закрити. Кому показувати те мистецтво?» – з гіркотою і ніби в нікуди запитує Броніслав Володимирович.  

Найгірше не те, що немає зору, а те, що немає людей у селі, - бідкається Броніслав Швець.

Головне задоволення – бути корисним для людей

Спочатку у клубі працювало десять людей, а зараз – троє і усі на «півставки»: директор, його дружина – художній керівник і бібліотекар. Працюють – це голосно сказано. Туляться втрьох у комірчині на кілька квадратних метри. Там встановили електрообігрівач, який «наганяє» температуру близько 12 градусів тепла. А якщо треба провести якийсь концерт, чи урочистості, то йдуть до школи, яка поряд.

Два роки тому із будинку культури знову викрали апаратуру. Чоловік каже, хтось приїхав вночі бусом, зірвав замки і викрав майже усе, що було…

«Думали – це вже кінець. Але звернулися по допомогу до бізнесмена, який має землі у нашій громаді. Він виділив 31 тисячу гривень, ще 25 тисяч дали з району. За ці гроші ми закупили знову необхідну апаратуру», – розповідає директор.

Раніше село славилося вокальною групою і троїстими музиками. Але з віком частина людей повмирали, частина за сімейними обставинами або виїхали, або не займаються вже мистецтвом. Тому Броніслав Володимирович і зараз сумує за тими активними часами, коли чи не щодня були репетиції і, хоч у якійсь частині величезного будинку культури, вирувало життя. Але зараз зізнається, почне відроджувати зі школярами і троїсті музики, і вокальну групу.

«Мені приносить задоволення робота. Побільше б людей, щоб з ними працювати і я тим живу! Люди до мене йдуть, я їм допомагаю і задоволений, що можу бути комусь корисним», – посміхаючись каже Броніслав Швець.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 18.11.2018
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.74
27.77
31.65
31.67

Архів новин

<<Листопад 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30