Бізнес-колекціонер: більшість людей з-за кордону привозять магнітики, а він... птахів

Мабуть, у селах та невеликих містах, де є можливість тримати домашнє господарство, не знайти такого обійстя, де б не було птиці. Але лише одиниці розводять її, дотримуючись чистоти породи, усіх нюансів відгодівлі та мають такі рідкісні, як, скажімо, в птаховода-любителя Олега Полупана.

Чоловік зацікавився розведенням птиці п’ятнадцять років тому. «Якось пощастило відвідати сільськогосподарську виставку в Німеччині, тоді й побачив породи таких курей, що, як-то кажуть, очей не відвести, – пригадує Олег Васильович. – У нас вони тоді були небаченою рідкістю. Звісно, захотів і собі таких мати у господарстві. Потім ще в Бельгії, Голландії відвідував схожі виставки і ще більше «загорівся» птахівництвом».

Відтоді з-за кордону до рідного дому, окрім гостинців, привозив Олег ще й пару рідкісних породистих курей. В Бельгії, Данії, Німеччині, Голландії, Угорщині, Чехії, Словаччині – де тільки не бував, щоб придбати елітну птицю. Тож нині в його господарстві можна побачити найкращі породи, виведені закордонними селекціонерами. Велетні кохінхіни, орпінгтони, брама найрізноманітніших відтінків… Деякі з курей набирають вагу до 8-10 кілограмів. З міні-порід – шабо, себрайт, карликові кохінхіни... Яєчно-м’ясні породи, зізнається господар, особливо вигідно тримати для родини, бо і яйця є, і в холодець є що покласти.

Щоб взимку пернаті неслися безперебійно, господар подовжує світловий день. І особливо ретельно стежить за чистотою породи. Адже бере участь у різноманітних сільськогосподарських виставках як в Україні, так і за кордоном. Окремо у клітках-вольєрах проживають по одному півнику та по дві-три курочки. Кожне відібране з-під курки яйце господар маркує, щоб потім найкращі закласти в інкубатор. Перші курчата вилуплюються вже наприкінці зими, тож до настання теплих днів молодняк вже міцно стоїть на ногах. Так, до осені в господарстві Олега Полупана підростає до п’ятисот-шестисот молодих курей різноманітних порід.

Ще одна любов господаря – голуби та папуги. Звісно ж, рідкісні породи і тут не виключення. Пернатих в Олега Васильовича близько трьох сотень. Є такі, яких в Україні не часто побачиш. Скажімо, нюрберські багдети, мондени різноманітних окрасів. Ще є миколаївські, поштові, домініканки. Папуг в господаря – теж сотні, і, здається, всіх кольорів, що існують в природі. У крихітних будиночках можна побачити розеллу, ожерелових папуг, кокариків, чехів, карели… Синіх кокариків, приміром, зізнається господар, в Україні ще немає ні у кого. Їх господар для розведення привіз зі Словаччини.

«Голуби – то особлива відрада для душі, – каже Олег Полупан. – Купую, як правило, дві-три пари, і помалу розвожу. Обмінюємося з птаховодами. Усі вони окільцьовані. Улітку в теплу пору року випускаю в небо, взимку живуть у клітках, бо потерпають від яструбів».

«Не важко доглядати таке господарство?» – запитуємо. «Ні, хоч і птахівництво – дещо витратний напрямок домашнього господарства, – каже пан Олег. –Але й один з найцікавіших. Особливо, коли йдеться про папуг чи голубів. І дітям птахи дуже подобаються (їх у нас в родині дев’ятеро – четверо хлопчиків та п’ять дівчаток). Тож птахівництво для нас – передусім улюблена справа. І не варто боятися починати нею займатися, чи опускати руки, коли щось іде не так – досвід приходить з роками».