clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Коли 100 – уже на порозі, або Чому роки й справді велике багатство

«Секрету довголіття, - каже пані Надія, – не знаю

«Секрету довголіття, - каже пані Надія, – не знаю". Фото: автора

Хмельничанка Надія Пугачова у свої 99 каже, що головне в житті – не засуджувати людей.

Життєрадісна та усміхнена, чепурна, статечна, з усмішкою і бажанням, незважаючи на поважний вік, допомагати, поратися то на кухні, то біля хати, Надія Тарасівна не приховує, що їй важко всидіти на місці… У місті її знають як чуйну та умілу акушерку. Скільки діток з’явилися з її допомогою на світ за роки роботи, каже, не рахувала. Не сотні, мабуть, тисячі!

«99 – це вам не жарти, – сміється Надія Тарасівна. – Стільки всього пережила… Яких сюрпризів доля тільки не підносила… Та хочеться згадувати лише приємне. Навіть у Тихому океані купалася! Старша донька Анна, нині. на жаль, вже покійна, жила у Владивостоці, то я якось гостювала в неї. Пішли на океан подивитися. А він анітрохи не тихий. Такі хвилі піднімає, як будинки, розбиває об скелі. Океан дуже гарний…»

«Батьки чекали на мене десять років»

Родом Надія Тарасівна з Моломолинець, що неподалік Хмельницького. «Я була пізньою дитиною у батьків, – розповідає жінка. – Десять років вони чекали на первістка, тож коли я народилася – назвали Надією. Але священик в церкві охрестив по-іншому – Анастасією. От так я по документах названа одним іменем, а в духовному житті іншим».

Дитинство, пригадує, було спокійним доти, поки не почалася колективізація. «Потім була страшенна розруха. Розкуркулювали всіх підряд. Та де ж були ті куркулі? Прості працьовиті селяни. А затим вже голод настав. Дуже набідувалися. Пригадую, у нас ще було трохи сухих сливок, то мама варила цукровий буряк разом з сушнею. Сливки кислі, а буряк – солодкий… І такий смачний той наїдок тоді нам був, що я досі його смак пам’ятаю. А якось уночі хтось підкопав стіну і вкрав ті сливки… Ще збиралися з дівчатами, бралися за руки, бо падали з голоду, і йшли за село. Там у садку ріс щавель. Ми лягали на землю і паслися. Велика біда була тоді…»

Після семирічки Надія вступила до медучилища у Проскурові. Пішла навчатися на відділення акушерства. «Наші навчальні класи були в десятій єврейській школі. Ми, студенти медучилища, займалися там у другу зміну – до пізнього вечора. Училище орендувало нам неподалік на тодішній Купецькій вулиці кімнату. Дуже добре пам’ятаю довоєнний Проскурів… Так усе змінилося. Де були пустирі, корови паслися, городи – повиростали будинки… Де нині проспект Миру — був радгоспний баштан трьох сіл – Лезнева, Заріччя та Гречан. Які там родили помідори!»

Фото з випускного альбому Надії Тарасівни.

Після навчання Надія Тарасівна пішла працювати до пологового будинку. Хоч була відряджена до Ярмолинець, волею долі залишилася в тодішньому Проскурові. Каже, так з селянки стала містянкою. Відтоді працювала акушеркою аж до заслуженого відпочинку.

Колектив пологового будинку, 1940 рік.

«І під час окупації приймала пологи, і потім знову – в пологовому будинку. Скільки діток – хтозна, багато. Навіть не сотні – тисячі. Ще три роки на пенсії працювала, а потім уже пішла. Треба було тата старенького доглядати, тож з роботою попрощалася».

Колективне фото з пологового будинку, 1975 рік.

Заміж вийшла Надія Тарасівна ще до Другої світової. Долю свою зустріла одразу після закінчення медучилища. «Мій Андрій був дуже гарним хлопцем. Так добре грав на гітарі! Я жила на квартирі в його брата. Там мене і засватали. До війни в нас народилася донечка, а друга вже тата не побачила. Як Андрій пішов на фронт, то я саме носила Ліду під серцем. Граната розірвалася у нього під ногами. Пораненого, його з іншими солдатами везли в тил. На кожній станції вивантажували померлих… Хто ще не вмер, везли далі… Дивом на вокзалі у Проскурові Андрій побачив через шпарину у вагоні сусідського дядька, покликав. Так ми чоловіка забрали додому. Лікування в госпіталі не допомогло… Прожив він ще місяць, і я овдовіла… Важко було дуже. Вже потім заміж вийшла вдруге і народила третю донечку Тамару».

«Секрету довголіття не знаю»

У хаті в Надії Тарасівни дуже багато вишивок. У молодості, зізнається, вишивала кожної вільної хвилини. Нині за голку береться все рідше – зір підводить. На стінах – старі фотографії. Про кожну — окрема розповідь, багато спогадів.

На стінах кімнат у будинку Надії Тарасівни багато фотографій.

«Секрету довголіття, – сміється у відповідь на традиційне запитання пані Надія, – не знаю. Спортом не займаюся, на дієтах не сиджу, солодке поважаю. А от секрет гарного настрою дуже простий: нікому зла не зробити, не образити ні словом, ні ділом, ні думкою. Не брехати і не засуджувати, поважати, допомогати чим можеш. Тоді душа буде чистою, сумніви не роз’їдатимуть зсередини. Що для щастя ще треба? Сама так живу й інших вчу так жити».

Підписатися на канал "Є" в Youtube

 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 14.12.2018
купівля
продаж
Міжбанк
$
27.74
27.78
31.47
31.51

Архів новин

<<Грудень 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31