“Ікони може вишивати лише людина з доброю душею, яка щиро вірує в Бога”, –

Якби зібрати докупи всі роботи, які вишила за півстоліття Ольга Коваль із мальовничого села Васьківчики Красилівського району, то можна було б заповнити не одну виставкову залу. І вони по праву конкурували б із вишивками знаменитих майстринь цього виду традиційного українського народного мистецтва.
Переступивши поріг її хати, відчуваєш весняний подих гір, торкаєшся поглядом до семи кольорів веселки, що вишита ніжними, меткими, вправними руками господині на розвішаних по стінах, як у галереї, картинах, рясних узорах рушників, наволочок, серветок, скатертин.
 «А це в церкву вишиваю. Дві ікони вже віддала, через декілька днів ще й цю завершу», – жінка, не випускаючи з рук п’ялець, натхненно витягує раз за разом голку з кольоровою ниткою і на недовершеному ще полотні вже чітко проглядається образ Ісуса Христа.
Пані Ольга пояснює, що ікони може вишивати лише людина з доброю душею і відкритим серцем, яка щиро вірує в Бога. Бо якщо зла і ненависна, то в неї нічого не вийде. Як обов’язковий атрибут, вірним супутником вишивальниці мусить бути молитва.
«Перед тим, як взятися до роботи над іконою, традиційно читаю «Отче наш» і перехрещуся. Тоді й хрестики на полотні кладуться легше, і від вишивки не можна відірватися. Хай навіть як немає часу, не в силах покинути. Думаю, ще нитку дошию і все, а воно затягує на багато годин поспіль. У душі панує незвичне відчуття радості й піднесення. Особливо легко вдається вишивати образ Матері Божої», – продовжує свою розповідь майстриня.
Найдовше працювала над картиною «Таємна вечеря». Там дуже багато дрібних деталей, які потрібно було відобразити на полотні. Та й нитки відповідного кольору довго підбирала, особливо на стіни. У схемі вишивки вони мають неприродний зелений колір. Замінила на натуральний світло-блакитний. І тепер вони майже однакового відтінку зі стінами її власної оселі.
Особлива гордість вишивальниці – ікона Матері Божої. Образ святої розміром метр на п’ятдесят сантиметрів вишила за двадцять днів. А картину із зображенням святих Йосипа, Марії і маленького Ісуса завершила всього за десять днів.
Крім ікон, у творчому доробку самобутньої майстрині ще й картини. Пані Ольга захоплюється мальовничими краєвидами, гаптує на полотні копії картин знаменитих художників. Милують око своєю неповторною красою та ніжністю кольорів вишиті нею гірські вершини, що проглядають крізь сизий туман, дівчина на баскому коні, знаменитих три богатирі та багато інших, які прикрашають стіни її оселі.
«Це лише незначна частина мого доробку. Більшість з того, що вишиваю, передаю синам у Мурманськ та своїм братам. Нехай ці роботи нагадують їм наше мальовниче село, рідну землю, незабутнє босоноге дитинство та батьківську хату», – каже самобутня майстриня.
Надто плідною для пані Ольги виявилася нинішня зима. З-під її вправних рук вийшли дві ікони та картини «Три богатирі» і «Мальовничі краєвиди».
Маючи такий унікальний талант, можна було б непогані гроші заробляти і в славі купатися. Проте Ольга Коваль не прагне цього. Навіть спочатку відмовлялася, щоб про неї у газету написати.
«Не люблю я публічності і великої слави. Вишиваю просто, щоб душу відвести. Від цього мені легше стає. Не буду ж цілими зимовими днями і вечорами сидіти без роботи», – щиро зізнається шістдесятирічна Ольга Костянтинівна.
Незабаром розпочнеться весна, а з нею додасться клопотів по господарству аж до самої осені: садити, обробляти городи, урожай збирати. За голку візьметься лише наступної зими.
“Хочу вишити картину з лебедями на озері, щоб була велика як килим, майже на всю стіну. А ще буду пробувати бісером вишивати. Не можна ж зупинятися на досягнутому”, – ділиться планами на майбутнє сільська вишивальниця.