Художник Ростислав Гарбарук: «Важливо вміти не просто написати картину, а розказати її…»

Ростислав Гарбарук – професійний художник. Переважно, він розписує церкви та пише ікони. Свого часу закінчив Державну академію культури і мистецтв та ще студентом виграв тендер на розпис кафедрального собору. Народився та виріс пан Ростислав в Клепачах Славутчині. Зізнається, багато світу побачив та мав безліч можливостей залишити залишити село та перебратися до великого міста. Однак, каже, не проміняє ніякі квартири на рідну домівку, де топтав стежити з дитинства. Рідна земля його надихає. Нині справу батька продовжує і син Артем.

«Малювати любив з дитинства, – пригадує пан Ростислав. – Жили ми дуже бідно. Мати дасть мені 10 копійок до школи на смаколики, а я до магазину, бо там гуаш привезли… Дивлюся, хоч би не продали, поки я по тих 10 копійок на неї назбираю… Як купив – більшого щастя не треба! Так і досі – фарби та пензлики для мене, як щось дорогоцінне. Часом аж шкодую нового пензлика брати до роботи».

Художник каже, що його надихає рідна земля.

Особливо до душі художнику писати природу.

«Шкода, що за купою замовлень не завжди вистачає часу вибратися десь в поле чи до лісу. А посидіти день, вимальовуючи цю красу, велике блаженство… Важливо вміти не просто написати, а розказати картину… Колись дивився у підручниках на «Дев’ятий вал» Айвазовського. Гадав, та що там, треба того вміння, щоб намалювати таке. А як потрапив до музейної галереї і став перед оригіналом – завмер. Думав, як я міг навіть припустити, що можу зробити щось подібне. Це велич, масштаб, глибина, колорит фарб. Потрібне велике вміння, щоб фарбами усе це розказати…»
Майстерня пана Ростислава нагадує справжнісіньку галерею, де любителям живопису можна «загубитися», споглядаючи мольберти, полотна, барви, замальовки, різьблення… Сотні пензлів та тюбиків з фарбами, копії Рубенса та інших відомих художників. Але найбільше ікон.

Ікона, що обновилися, на чільному місці

Окрім того, що малює, пан Ростислав ще й реставрує старі полотна. І, зізнається, не минається у цій справі без чудес.
«Якось одна жінка принесла мені стару невеличку ікон, – пригадує чоловік. – Почорнілу від старості, що й зображення не видно, лише силует проглядався. Вимив її, впізнав, що то зображена почаївська бажа Матір з предстоятелями. Скоріше за все це афонський розпис. Дрібне зображення ликів ледь проглядалося. Але далі відмивати зображення не став, бо побоявся, що геть його зітру. Так залишив у майстерні на полиці. А за кілька років наткнувся на неї . Глянув, а вона наче обновилася, усі лики видно, мов щойно написані. Не вірив до цього, що таке буває насправді… Нині вона в нашому домі на чільному місці».

Окрім того, що малює ікони, Ростислав Гарбарук виготовляє іконостаси та церковні фігури. Його витвори можна побачити в сотнях церков України в різноманітних куточках. Різьблені витвори виготовляє з липи та покриває поталлю і сусальним золотом. Деревину заготовляє власноруч. Інше дерево, каже не підходить, бо липа в’язка та не дає тріщин, та, водночан м’яка, тому різьбити легко.

«Фарби та пензлі, переважно, замовляю з-за кордону, – каже художник. ¬– Найкращі, звісно ж, голандські, з шерсті колонка. Деякі можуть вартувати і більше півсотні доларів. Вони – для найделікатнішої роботи. А от писати на стінах краще пензликом з свинячої щетини, сусальне золото добре наносити більчаним пензлем. Секретів чимало у цій справі...»

"Писати на стінах краще пензликом з свинячої щетини, сусальне золото добре наносити більчаним пензлем. Секретів чимало у цій справі...", - каже художник.

Понад вісім десятків храмів та монастирів розписані саме рукою художника Ростислава Гарбарука. Зізнається, розписувати храми – особливо цікаво. Хоч робота і кропітка – накласти напівтіні, десятки кольорів, щоб створити об’єм, але енергетика у церквах особлива.

Окрім того, що Ростислав Георгійович дивовижно малює та виконує надскладні різьблені вироби, він ще й затятий музикант: грає на баяні, сопілці, барабані та чи не усіх духових інструментах. А ще, каже, хоч амбітних планів не ставить, має невеличку мрію: «Найрідніші мені картини з пейзажами нашого села. Ось хочу в нашому сільському клубі розмалювати стіну і зобразити якесь з найвпізнаваніших наших місць. Щоб картина була до душі усім сільчанам».