«Колись після Великодня українські дівчата засилали до хлопців сватів», –

«Коли я навчався на історичному факультеті, моя бабця запитувала мене,  чому Христос щороку народжується в один і той же день, а помирає в різні, – каже Богумир Миколаїв. – І хоч ми відзначали всі релігійні свята, у нашій родині не було церковних людей, отож, я сам почав докопуватися до істини».
Це ж справді нелогічно, вважає Богумир: не може бути, щоб щороку дата смерті і, відповідно, воскресіння, була різною. Згодом осягнув суть слов’янської традиції, в тому числі й української, бо ми є частиною слов’янського народу. І збагнув, що наша народна традиція насправді є двоєвірською: в ній багато нашого, прабатьківського, а є й наносне. Те, що з’явилося на нашій землі з приходом християнства.
«Воскресіння Христове і Великдень – це різні свята»
«Отож, вивчаючи народні традиції, я зрозумів, що слов’янська або українська народна традиція дуже проста і виходить із принципу здорового глузду, тому ніколи не заплутує людину, – продовжує волхв. – Календар, який існував у наших предків, був спрямований на те, щоб полегшити людині життя і допомогти зрозуміти процеси, які відбуваються в природі. Що стосується Великодня, то я побачив, що він завжди був приурочений до однієї конкретної події – обертання планети навколо Сонця. Це ніколи не відбувалося в різні дні, єдине, у високосний рік зміщається на один день».
…Вивчаючи літературу, Богумир, за його словами, зрозумів і те, що Великдень не має до християнства ніякого відношення. Це прадавнє сло­в’янське свято, і назва його стає зрозумілою, якщо виходити із слов’янського світосприйняття.
Візьмемо назву – великий день. Це свято було приурочено до свята весняного  рівнодення, коли день і ніч стають рівними. Це явище триває з 21 до 23 березня, і впродовж трьох днів ніч і день рівні. Далі день буде, як кажуть в народі, довший «на горобиний скок». Отож, день остаточної перемоги світла над темрявою наші предки називали Великим днем.
«І до Воскресіння Христа це не має ніякого відношення, – стверджує волхв, – бо ні Біблія, ні інші церковні книги не говорять про якусь конкретну дату воскресіння Ісуса.
У наших предків було Свято місяця, яке припадало на першу неділю після першого весняного молодика. Це – свято вшанування предків, Бога Велеса, який опікувався потойбіччям. І церква прив’язала свято вшанування свого померлого Бога до свята предків. У нас воно називалося Права середа і припадало на середину весни, з 13 по 15-16 квітня. І цей день завжди був середою».
Взагалі, як пояснив Богумир, християнська Пасха – слово, запозичене в іудеїв, і означає воно пейсах – звільнення. За його словами, воскресіння Христове і Великдень – це різні свята, які завдяки тому, що церква, яка так і не змогла побороти народні традиції, змушена була всмоктати їх у себе, переробити і подати в такому вигляді, яким воно є зараз.
Наносячи на яйце певні символи, ми програмуємо час і простір
«Візьмемо такий звичай, як розписування писанок і виготовлення крашанок, – каже волхв. – До речі, в Новому заповіті немає жодної згадки про яйця. А з точки зору слов’янської традиції, образ яйця є образом початку світу».
Взагалі, як пояснив Богумир, з цього дня можна проводити «радення проявлення» (практика проявлення), тобто, магічні дійства, аби задумане здійснилося. Причому, якнайшвидше. Найкраще робити це від Великодня до Купала, коли сонце рухається догори. В цей час у волхвів та витязів відбувалися весілля (у селян – після Покрови). Це священний час, коли родина отримує додаткову силу для примноження статків, багатства... Тому на Великдень жінки, розуміючи, що в цей день сонячна сила починає зростати, наносили на яйце певні символи і знаки, програмуючи цим простір і час. Причому, кожна  жінка малювала свій конкретний знак. Заміжня малювала символи, що означали примноження родини: ромб з косим хрестом і крапочками у кожному з чотирьох утворених ромбиків. Жінка, яка щойно вийшла заміж і хотіла народити, теж малювала ромб, але хрест не виходив за його межі, і цяточки вона малювала в залежності від бажаної кількості дітей. Незаміжня малювала ромб без хреста і одну цяточку посередині, що означало, що вона прагне вийти заміж. Ще малювали хвильки, що означало прагнення очищення, свастику (слов’янський символ щастя), чим хотіли закликати благополуччя в родину.
Писанки готують, починаючи з чистого четверга, з 21 березня – першого дня  рівнодення. Якщо високосний рік, то четвер може переміститися на один день: на 20, або на 22. 
До речі, писанки зберігалися до наступного Великодня, а тоді закопувалися під плодове дерево, аби задумане збулося. 
Ще є звичай на Великдень перекодуватися писанками. Восьмеро волхвів  стають один навпроти одного і кидають один одному писанки. Якщо яйце впало, вираховується місяць, протягом якого, в залежності від символіки писанки, потрібно чекати чи то природних катаклізмів, чи то недороду…
…Крашанки ж є символом багатства, і ними заведено цокатися, перевіряючи, чий рід сильніший.
«На Великдень прокидається земля, оскільки народжується весняне сонечко, Ярило, і з цього дня можна виконувати сільгоспроботи, – каже волхв Богумир. – Якщо взятися до праці раніше, врожаю не буде. А ще, що найцікавіше, за слов’янськими звичаями, починаючи з 24 березня, дівчата можуть свататися до хлопців. У ХVІ столітті французи, подорожуючи Україною, дуже детально описали цей звичай. До речі, сваталися дівчата лише в Україні. Отож, коли дівчині сподобався хлопець, вона йшла до нього додому і повідомляла його батькам, що вибрала їхнього сина. Цікаво, що нерідко дівчина пропонувала хлопцеві руку і серце, навіть не спитавши в нього згоди. І навіть якщо хлопець не хотів її, відмовити він не мав права, бо вважалося, що цим можна розгнівити Бога і тим самим накликати біду на родину».