ye-logo.v1.2
29 Травня, 2020

«Оперували під звуки вибухів», - головлікар красилівської райлікарні

Суспільство 6390
Денис Дудко, головний лікар Красилівської центральної районної лікарні
Денис Дудко, головний лікар Красилівської центральної районної лікарні . Фото: Світлани Яськової

Денис Дудко поділився спогадами про службу на сході країни.

Дениса Дудка у Красилові знають як професійного хірурга, вмілого керівника. А ще до Дениса Сергійовича часто на прийом приходять ті, хто брав участь у війні на сході країни — і за лікарською консультацією, і поділитися турботами та проблемами. Й він їх розуміє, як ніхто інший, адже сам служив на Сході.

«Часто людині треба просто виговоритися, — каже лікар. — Не завжди ветеранів розуміють вдома, їм важко забути пережите, знайти місце у мирному житті. Крім того, що болять рани на тілі, не загоюються ще й душевні. Їм потрібні підтримка і розуміння рідних, суспільства, а це отримує не кожен. А я розумію їх, бо сам пройшов через це. Мене від психологічних проблем врятували родина, улюблена робота, колеги. Тож намагаюся допомогти іншим».

Денис Сергійович з тих людей, які спершу думають про інших, а лише потім — про себе. Таким його знають в лікарні, таким запам’ятали і товариші по службі. Навіть перебуваючи на Сході, думками часто повертався у свою лікарню, хвилювався, чи все там добре. І навіть на відстані доводилося вирішувати деякі робочі питання.

До армії Денис Дудко потрапив під час четвертої хвилі мобілізації у листопаді 2014-го. Саме тоді, аби покращити надання медичної допомоги пораненим, мобілізували 360 лікарів. Досі на фронті рятували життя воїнів лікарі-добровольці та у медичних закладах, розташованих неподалік території бойових дій. Проте медиків катастрофічно не вистачало. «Допідготовку проходив на базі військової частини в Житомирській області, — згадує Денис Сергійович. — Потім був скерований у розпорядження командира 57-ї окремої мотопіхотної бригади, яка дислокувалася у Дзержинську, Костянтинівці, Зайцевому, Новгородському. Спершу працював лікарем-хірургом медичної роти, а далі розпорядженням оперативного командування мене призначили командиром медичної роти. Займався забезпеченням бригади усім необхідним, лікував, оперував».

Перші місяці були найважчими. Доводилося жити у пристосованих холодних приміщеннях — ДЕПО, на фермах або просто в наметах. Не вистачало медикаментів, розхідних матеріалів, у цьому допомагали волонтери. Навіть три сучасні реанімобілі теж вони подарували. Після звільнення Дзержинська допомогу надавали у приміщенні місцевої лікарні. А це — усього за два кілометри від передової. “Оперували під звуки вибухів та пострілів, — згадує Денис Сергійович. — Доводилося і лікувати різноманітні захворювання, і рятувати при пораненнях, оперувати. Загалом наше завдання — зробити так, щоб люди, які жили в обстрілюваних землянках й окопах, які мали травми, отримували максимально якісну медичну допомогу. Тож оперували в Дзержинську і в стабільному стані транспортували у великі лікарні й госпіталі».

Лікарю з мирного Поділля важко було звикнути до постійного стресу, загибелі воїнів та болю, коли врятувати пораненого не вдавалося. «Особливо важким для мене було змиритися з тим, що гинуть діти, — зізнається Денис Дудко. — Коли вперше зайшов у лікарню в Дзержинську, побачив перебинтованих дітей. У розмові дізнався, що їх поранила міна. На Великдень вони гралися у піску, й на дитячий майданчик прилетіла міна. Діти перенесли по кілька операцій, в одного назавжди залишився в коліні осколок. Оце було найстрашніше — бачити скалічених дітей — і фізично, і морально».

Демобілізувавшись, Денис Сергійович вже двічі супроводжував дітей, у яких війна забрала батьків, у реабілітаційних поїздках. Такі мандрівки організовує фонд «Міжнародна асоціація підтримки України» за участю лікарів, психологів, ПЛАСТу. Крім того, їздить з групою волонтерів до бійців, аби підтримати та розрадити. Адже сам пам’ятає, наскільки важливо там було побачити й почути земляка. «У зоні бойових дій не вистачає спілкування, — каже він. — Особливо приємно, коли приїжджають земляки. Я був дуже щасливий у такі хвилини. Жодна посилка не замінить живого спілкування. Головне — не подарунок, а те, що хтось знайомий запитає, як у тебе справи».

Повернувшись додому, Денис Сергійович наступного дня вийшов на роботу. Хоч і мав право на відпочинок, та скучив за колегами, звичайними лікарняними буднями. Нині лікувальний заклад готується до нового етапу реформи. Змін Денис Дудко не боїться, каже, вони потрібні. Й перший етап реформ вважає вдалим. «Тепер кожен має свого лікаря, який відповідає за стан конкретного пацієнта, — каже він. — А лікарні мають стимул для розвитку, є конкуренція. Кожен головний лікар й персонал закладу докладають зусиль, аби пацієнти отримували якісну допомогу. І коли людині вона знову буде потрібна, то щоб звернулася у цей заклад. Бо, як планується, за кожне звернення з наступного року будуть виділятися кошти. А це відображатиметься на стані закладу, зарплаті персоналу, розвитку лікарні, наявності медикаментів і у результаті — на довірі пацієнтів до лікарні. Ми теж готуємося до реформи вторинного рівня надання медичних послуг. Заклад набув статусу некомерційного комунального підприємства, затвердили статут лікарні. Купуємо комп’ютери, оновлюємо обладнання. В лікарні цілодобово працює рентген, лабораторія, кабінет ультразвукової діагностики. А час покаже, чи працюватимемо й надалі у такому складі, як зараз. Долю реформи вирішує якість доріг і наявність транспорту, зокрема й реанімаційних автомобілів. Тоді можна думати про оптимізацію мережі закладів. Адже пацієнт при травмі, гострому захворюванні чи загрозі життю має бути доставлений негайно до медичного закладу. Приміром, у Польщі лікарня обслуговує 200-250 тисяч мешканців. Ми ж такого дозволити не можемо, доки не вирішимо проблеми, про які я казав. Але я переконаний, що українці варті кращого життя. І ми до цього йдемо».

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Віддалена робота

  Так  Ні, дякую