Про кохання, полон і пікантний бізнес: кам’янчани розповіли про ціну і цінності

Кохання допомогло їм залишитися разом і не втратити одне одного, не дивлячись на прихід «російської весни», втрату бізнесу, полон, знущання та колонію. Донеччанин Ігор Сапожніков провів у полоні бойовиків так званої «ДНР» 28 місяців за звинуваченням у шпіонажі та зберіганні зброї. Йому пощастило бути врятованим під час першого масштабного обміну в 2017-му. Усі ці довгі місяці на нього чекала кохана Ірина Легостаєва. Про це пише «Українська Правда». Заради п’яти хвилин побачення в СІЗО, вони навіть погодилися розписатися за «законами» так званої «ДНР». Коли Ігор вийшов на волю, вони розписалися знову – уже за законами України. Церемонія пройшла в Києві, в День закоханих рівно два роки тому 14 лютого.

Нині родина мешкає в Кам’янці-Подільському. Вони зізнаються, що приїхали до міста погостювати до родичів і вирішили тут залишитися. Відкрили власну справу – єдиний в місті секс-шоп.

Ігор розповідає, що знайти справу, якою б можна було зайнятися в чужому тоді ще місті, було непросто. Але він згадав, що коли перебував в полоні, то співкамерник розповідав, як вже в окупований Донецьк привозив з Одеси такі секс-товари і на них був великий попит. Вони зрозуміли, що в Кам’янці-Подільському цим ніхто не займається, ніша не заповнена. Хоч і не знали, що купувати, які товари, чи піде справа… Але ризикнули і зробили першу закупку на гроші, які Ігор отримав від держави після обміну. Каже, все життя він працював на когось, а тут займаються з дружиною своєю справою. І справа цікава, хоч і пікантна.

Ті, хто купує у Ігоря та Ірини інтимні товари, навряд чи здогадуються, що довелося пережити цій усміхненій і щасливій парі.

Для 46-річного Ігоря Сапожнікова Кам'янець-Подільський місто не чуже. Тут він народився і прожив три роки. Але потім переїхав з мамою на її батьківщину, до Краматорська. Школу і технікум він закінчив там, а військове училище - в Кам'янець-Подільському, в 90-х. Його досвід міг стати в нагоді бойовикам і ФСБ-шникам, які захопили владу в Донецьку в 2014-му. Ігорю пропонували стати інструктором з розмінування в окупаційних структурах. Але він відмовив.

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Ігор згадує, що його арештували рано-вранці 25 серпня 2015 року.

«Прийшли до нас люди начебто з ЖЕКу, сказали, що треба перевірити батарею… Ми відкрили, а там увесь поверх в автоматниках. Почалася перевірка документів та обшук. На мене почепили наручники, сказали одягтися і вивели на вулицю. Там також були автоматники та росіяни в цивільному», - пригадує.

Його забрали до так званого Міністерства держбезпеки. Шантажували, щоб підписав зізнання, погрожуючи притягнути до відповідальності дружину. Потім були СІЗО, колонія. Та він вірив, що них там не забудуть. Хоча зізнається, що не хотів щоб їх обміняли так, щоб і він, і інші хлопці потім себе відчували так, наче Україна через них щось втратила.

А дружина, зізнається, чекала повернення так, як чекають дива.

«Коли роки живеш в страху, що твоя людина обрала гідність, а не безпеку, вчишся поважати ту думку, що все має наслідки і ціну. Одна половина мене хотіла його додому будь-якою ціною, а інша знала, що якби все було так просто, його б там не було. Є цінності важливіші за кожного з нас. І я приймала його позицію стояти за Україну», - розповідає Ірина.